4.7 Україна в енергетичному співробітництві з Іраном

Україна має обєктивні сприятливі умови в енергетичному співробітництві з Іраном, але для України найтіснішим стратегічним партнером є США^* Хартія Україна - США про стратегічне партнерство ратифіковано 20 грудня 2008р у м. Вашингтон (США). Сьогодні Україна має забезпечити свою активну роль у пошуку системного порозуміння між США, ЄС та Іраном щодо зняття тих політичних перешкод, які заважають подальшому економічному розвитку з Іраном.

Особливе значення Ірану для України в енергетичній сфері полягає у тому, що:

По-перше, за висновками західних експертів, в Ірані зосереджено 20 % світових покладів енергоносіїв - це 150 млрд барелів нафти та 130 трлн куб. газу (Див. Таблиця 2). Проведений аналіз засвідчує, що Іран здатен відіграти все більш зростаючу роль у забезпеченні енергетичних потреб ЄС. Західні експерти стверджують, що у 2030 р. постачання енергоресурсів з країн Близько та Середнього Сходу, передусім Саудівської Аравії, Ірану, Іраку забезпечуватимуть майже 80 % потреб ЄС у нафті порівняно з нинішніми 50 %.

Табл.. 2

Розвідані поклади вуглеводнів в країнах Близького та Середнього Сходу

Проте через відсутність капіталів для розробки газових родовищ Тегеран змушений закуповувати газ на зовнішніх ринках, переважно в країнах Каспійського басейну (Туркменістан, Азербайджан та інші). Залучення іноземного капіталу неможливе через санкції США, згідно з якими жодна іноземна компанія не може інвестувати до Ірану більше 20 млн дол. США.

По-друге, в Енергетичній стратегії України на період до 2030 року перспективними джерелами імпорту природного газу визначаються, зокрема, Іран та Ірак. Співробітництво у сфері видобутку та транспортування енергоносіїв, розвитку енергетичного та нафтогазового секторів економіки Ірану визначено як один із пріоритетних та перспективних напрямків двостороннього співробітництва. Меморандум між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Іран про торговельно-економічне співробітництво на 2003-2007 роки, підписаний 18 вересня 2003 року, передбачає співробітництво у нафтогазовій сфері.

По-третє, статистичний огляд світової енергетики компанії „Бритіш Петролеум” за 2007 р. показує, що до 2020 року 83 % світових покладів нафти буде знаходитися на Близькому та Середньому Сході. Дані вказують на провідну роль Ірану в енергетичній галузі регіону та його амбітні можливості на світовому енергетичному ринку. Американські експерти з енергетиці зазначають, що у 2010 р. Іран підвищить видобуток нафти більш ніж 5 тис. барелів на добу.

За вказаними даними Міністерства нафти Ірану половина покладів вуглеводнів Ірану розташована на материкових і стільки ж на шельфових родовищах Перської затоки. У Додатку 3 вказані найбільш багаті родовища нафти і газу, які були виявлені на Півдні Ірану.

Поклади природного газу Південного Парса складають 50 % всього іранського газу. Південний Парс вважається найбільшим родовищем газу в офшорній зоні (слід зауважити, що офшорна зона поділена між Іраном та Катаром; доля Ірану складає 3,7 км² і містить 14,2 трлн м³ природного газу - приблизно 8 % всього світового запасу, і більше 18 млрд баррелів газового конденсату.

Родовище Азадеган знаходиться в 80 км на захід від Ахваза. Його запаси оцінюються в 33 млрд баррелів нафти.

Найбільшими нафтогазовими родовища, які знаходяться на завершальній стадії є:

· „Ахваз”, „Азадеган”, „Ага Джарі”, „Даркхувін”, „Марун”, „Масджеде Сулейман” (провінція Хузестан), в яких поклади газу перевищують більше 10 трлн куб. м;

· „Агхар”, „Асалує”, „Далан”, „Гардан”, „Зіре”, „Монд”, „Намак Канган”, „Нар” (провінції Бушер й Фарс), в яких поклади газу перевищують 4,5 трлн куб. м;

· „Північний Парс” (провінція Бушехр, у шельфі Перської затоки) - поклади газу становить 2 трлн куб. м;

· „Хангіран” (провінція Хорасан) - поклади газу майже 1 трлн куб. м;

· „Заварзін”, „Садах”, „Хулур” (на о. Кешм у Персидській затоці) - поклади газу складають 0,25 трлн куб. м;

· „Гашу”, „Намак”, „Сархун”, „Сору” (р-н нафтового терміналу Бандере-Аббас) - 0,28 трлн куб. м;

· „Південний Парс” - 14,2 трлн куб. м;

· Нове родовище природного газу, яке знайдено в провінції Хормузган (поблизу нафтового терміналу Бандаре-Аббасу) - 10-12 трлн куб. м.

Малодослідженими газовими родовищами, які розташовані в провінціях Ілам, Керманшах, Фарс, а також в районі м. Кашан є:

великі поклади газу знаходяться у нафтових родовищах „Салман” - 185 млрд куб. м;

„Сірі” та інших родовищах, в яких поклади перевищують 150-200 млрд куб. м.

Відзначимо, що собівартість іранської нафти складає менше 2 дол. США за 1 барель нафти.

По-четверте, у питанні транзиту близькосхідних енергоносіїв найбільш амбіційним є проект транзиту іранського газу до Європи територією України. Даний проект було визначено пріоритетним ще в постанові ВР України „Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності” від 25 жовтня 1991 р. У документі йшлося про підтримку пропозиції Вірменії про будівництво разом з іншими колишніми республіками СРСР трансконтинентального газопроводу „Іран - Європа” через територію України.^[2] Постанова Верховної Ради України „Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності” від 25.10.1991 // Електронна база „Законодавство України” на веб-сайті Верховної Ради України. - http://zakon.rada.gov.ua/.^[2]

В середині 90-х років минулого сторіччя з ініціативи української сторони почались активні переговори щодо будівництва газопроводу з Ірану до Західної Європи через територію України. При цьому слід нагадати, що у липні 2005 року українська компанія „Нафтогаз України” вже пропонувала уряду Ірану розглянути варіант прокладки газопроводу по маршруту „Іран_Вірменія_Грузія_Чорне море_Україна_Європа”.

На початку лютого 2008 року міністр закордонних справ Ірану Манучехр Моттакі висловив підтримку його країни проекту газопроводу „Набукко”. Тегеран також виявив зацікавленість в реалізації проекту „Білий потік”, що викликало відверте занепокоєння у Москві і задоволення у Вашингтоні.

Враховуючи ту обставину, що вже давно і ефективно працює газопровід з Ірану до Туреччини, яким при необхідності каспійський газ міг би доставлятися також і до європейських країн, Іран не має гострої необхідності в участі в проектах „Набукко” і „Білий потік”. З іншого боку, Іран вже давно пропонує транспортувати каспійські енергоносії через свою власну територію до Перської затоки. Такий маршрут може бути вигідним для Індії й країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, але не для європейських країн. Такі пропозиції теж не влаштовують Росію, оскільки позбавляють її монополії на транспортування казахських, туркменських і узбецьких енергоносіїв.

Перспективи українсько-іранського співробітництва в енергетичній сфері повязанні певним чином з небезпекою формування негативного міжнародного іміджу України, оскільки Іран кваліфікується США, ЄС та ООН як порушник глобального режиму не розповсюдження ядерної зброї, а також як держава, яка підтримує міжнародний тероризм. Проте радикалізм політичних рішень ЄС стримується економічною зацікавленістю європейських країн (Іспанії, Італії, Великої Британії, Німеччини, Франції) розвивати двостороннє співробітництво з Іраном.

Сьогодні Іран розглядає варіанти постачання природного газу до європейських країн. Перший проходить через Туреччину і Чорне море. Можливе також приєднання до газопроводу „Набукко”, яким газ з каспійських родовищ і родовищ Ірану та Іраку планується постачати до Центральної Європи^* НАК „Нафтогаз України”. Виставка „Нафта та газ 2005”, м. Київ, 8-11 листопада 2005 року. Стратегія розвитку нафтогазового комплексу України до 2030 року (Конференція „Нафтова і газова промисловість України: на шляху до євроінтеграції”,.

Реалізація проекту транспортування іранського газу до України та Європи за маршрутом „Вірменія_Грузія_Чорне море” обтяжена рядом несприятливих факторів, серед яких можна виділити наступні:

– політичний вплив Росії на Південному Кавказі у звязку з незацікавленістю в обхідному шляху постачання природного газу до ЄС;

– складність і висока вартість проекту, викликана необхідністю прокладення труб по дну моря.

Проект транспортування іранського газу до ЄС потребує тривалого процесу переговорів з усіма зацікавленими сторонами, включно з європейськими країнами, Туреччиною, Азербайджаном і Грузією.

Українські експерти звертають увагу на можливість диверсифікації газопостачання України шляхом закупівель скрапленого природного газу (СПГ) з країн Близького та Середнього Сходу та Північної Африки. Вказаний варіант співробітництва позбавляє від залежності власника газопроводу, однак, технологія регазифікації СПГ доволі складна і потребує значних інвестицій.

Постачання іранських енергоносіїв визначено в „Енергетичній стратегії України на період до 2030 року” як перспективні джерела імпорту природного газу. Однак, жодний проект початку 1990-х рр. не був реалізований. На нашу думку, головна причина полягала у відсутності відповідної державної політики на цьому напрямі, через що не було забезпечено три необхідні умови імпорту близькосхідної нафти: