2. Передумови розвитку та розміщення господарського комплексу Швейцарії

Передумови розвитку та розміщення відіграють важливу роль у подальшому розвитку господарського комплексу країни. Передумови розвитку та розміщення господарського комплексу Швейцарії такі: історичні, природні та демографічні.

Швейцарія - внутрішньоматерикова частина, яка не має виходу до Світового океану, від Середземного моря її видокремлюють 150 - 200 км території Італії. На заході Швейцарія межує із Францією , на сході - з Австрією та Ліхтенштейном , на північному сході з ФРН , на півдні - з Італією . Загальна довжина кордонів становить країни становить 1852 км. Сусідство Швейцарії з економічно розвиненими країнами світу забезпечує економічне співробітництво, потоки експорту та імпорту товарів з цими країнами світу.

Дата заснування Швейцарської Конфедерації -- 1 серпня 1291 року, коли три лісові кантони (землі) -- Урі, Швіц і Унтервальден, захищаючи незалежність від австрійських Габсбургів, уклали оборонний союз («вічний союз») в рамках «священної Римської імперії». До речі, назва Швейцарії походить від назви одного з цих кантонів -- Швіца.

Те, що конфедерація була сильною, засвідчив 1315 рік, коли горці лісових округів Урі, Швіц і Унтервальден зіткнулися з військами, які перевершували Габсбургів і їх союзників. У 1332--1353 роках міста Люцерн, Цюріх і Берн, сільські громади Гларус і Цуґ уклали окремі угоди з трьома округами, що обєдналися, утворивши ряд конфедерацій.

Після початку Першої світової війни виникла загроза національній єдності Швейцарії: франкомовні швейцарці в основному симпатизували Франції, а німецькомовні -- Німеччині. Чотирирічна мобілізація лягла важким тягарем на економіку країни, відчувався дефіцит промислової сировини, зростало безробіття, не вистачало продовольства. Початок Другої світової війни застав населення країни більш згуртованим: мало хто у Швейцарії вітав нацизм. Однак у стратегічному відношенні стан конфедерації був більш вразливим, оскільки вона знаходилася в оточенні тоталітарних держав. Та Швейцарія у війнах завжди дотримувалась нейтралітету, тому її економіка страждала не так сильно, як у країн, які були втягнуті у війну.

Природно - ресурсний потенціал Швейцарії відзначається унікальністю.

Рельєф. Швейцарія - гірська країна, в якій найбільшу частину території займають Альпи і лише на півдні розташовані невеликі ділянки низовин. У державі знаходиться найбільша центральна частина Альп. Для Швейцарії характерна велика кількість гір.

Висота найбільшого гірського піку - піку Дюфур - більше чотирьох з половиною тисяч метрів(4634 м) . Гори займають всю центральну і в значного ступеня південну і східну частини країни. Долини Рони і Рейнуділять Швейцарські Альпи на дві майже паралельні групи гірських хребтів, що тягнуться з південного заходу на північний схід. Найвища частина Альп складена кристалічними породами. Альпи складені гранітами, гнейсами, вапнякими та іншими твердими породами. Для них характерні різкі форми рельєфу: унікальні стрімчаки та скелі, глибокі ущелини. Високогірні області покриті вічними снігами і льодовиками. Найбільший з цих льодовиків і один з найбільших в Європі - Алечській.

Між Бернськімі Альпами і Юріївною від протікаючого по межі з Німеччиною Рейну до Женевського озера тягнеться хвилясте невисоке Швейцарське плоскогіря (висота 400-600 м), що є найнаселенішою частиною країни. меліорації.

Клімат. У Швейцарії переважає вологий, на плоскогірї - помірно теплий, у горах - холодний клімат. Добові температури у низинах взимку в середньому коливаються від -10 до -16оС, влітку вони збільшуються до +27оС і вище. У січні-лютому при високому тиску над Альпами переважає ясна холодна погода, сприятлива для занять зимовими видами спорту. Весною, влітку та восени віють фени (теплі сухі вітри, що дують зі сходу на південний схід). У звязку з великими висотами у Швейцарії випадає багато опадів: на узбережжі Женевського озера - 1040 мм, в Давосі - 1500 мм, на південному сході - 970 мм.

Ріки, ліси й озера. Швейцарія славиться своїми озерами, яких на її території налічується майже 600.. Найкрупніші з них - Женевське і Бодеськоє. Далі йдуть Невшательськоє, Лаго-Маджоре, Фірвальдштетськоє (озеро чотирьох каналів), Цюріхське і озеро Лугано. Походження їх в основному тектонічно-льодовикове. Береги облямовані лісистими горбами або скелястими горами, схили яких обриваються прямо у воду. Крупні озера - не тільки місця паломництва туристів, вони виконують важливу роль в судноплавстві і меліорації.

Річки такої невеликої країни, як Швейцарія, належать басейнам трьох морів: Північного, Середземного і Чорного. У Альпах починаються такі крупні річки, як Рейн і Рона. З них же беруть початок притока Дунаю р. Інн, а також притока По - р. Тічино. Більшість із них бурхливі, багатоводні, мають водоспади та пороги, тому не придатні для судноплавства. Через таку особливість річок, Швейцарія має багаті гідроенергетичні ресурси.

Ліси займають близько 24% території. Також крупну частину країни займають субальпійські і альпійські луги. Швейцарський національний парк багатозначний. Тут багато резерватів і заповідників.

Мінеральні ресурси. Країна не багата на мінеральні ресурси. У надрах залягають невеликі поклади вугілля, залізних руд та дрібні родовища графіту, тальку й асфальту. У верхівях Рони та долинах Рейну на кордоні з ФРН видобувають камяну сіль, що повністю задовольняє потреби країни. Значними є запаси будівельної сировини: піску, глини, каменю. Існує припущення, що в Альпах є небагаті родовища уранових руд.

Рослинні і тваринні ресурси. Країна розташована в зоні європейських широколистих лісів. Ліса Швейцарії займають близько 1/4 території країни. На Швейцарському плоскогірї знаходяться масиви широколистих лісів (з дуба, бука, ясена, вяза, клена, липи). На південному схилі Альп росте каштан. На висоті понад 2000 метрів переважають хвойні ліси з ялини, ялиці, сосни і модрини. В долинах - зарості вільхи. Вище (до 2800 м) розташовані субальпійські та альпійські луки, де навесні розцвітають крокуси і нарциси, влітку - рододендрони, ломикамені, горечавки і едельвейси.

У горах із ссавців зустрічаються сарна, куниця, заєць-біляк, альпійський бабак, камяний козел, лисиця; із птахів - беркут, глухар, дрізд, пищуха, стриж, сніжна куріпка, на берегах рік та озер - чайки, у їхніх водах - форель, голець, сиг, харіус та інша риба. Фауна і природні ландшафти охороняються у Швейцарському національному парку Енгадин і в лісових масивах Алеч і Дерборанс.

Населення. Становлення швейцарської нації є історично складним процесом, зумовленим поєднанням різних етнічних груп.

У Швейцарії немає єдиної етнічної етнічної спільноти. Кожний з чотирьох швейцарських народів (германошвейцарці, франкошвейцарці, італошвейцарці та реторороманці) відрізняється національною самосвідомістю. Водночас кожний мешканець країни усвідомлює не тільки свою етнічну і кантональну належність, а й державну спільність, що виражається в єдиній самоназві і культурі. Загальна кількість населення країни у липні 2010 року становила 7,623,438 млн.і займає 95 місце серед країн світу за цим показником.

Іноземці у Швейцарії становлять близько 20% населення (1 млн. 424 тис. осіб).

Національності, які проживають на території Швейцарії у 2009 р.

Таблиця 4

*Джерело: №23 в списку використаної літератури

В таблиці 4 показано, що найбільше в Швейцарії проживає італійців, югославів та португальців. Тобто найбільше вихідців з тих країн, які мають кордони з Швейцарією.

Мови народів Швейцарії належать до двох мовних груп: романської (французька, італійська та ретороманська) і німецької. Незважаючи на різноманітність населення, у Швейцарії відсутня національна ворожнеча. Тому що за конституцією всі народи рівноправні, а їх мови офіційні. Офіційні мови - німецька (користується 64% населення), французька (19% населення), італійська (8% населення), ретороманська (0,6% населення).

В Швейцарії також поширено багато діалектів.

Рис 3. Мовні діалекти Швейцарії [23].

На рисунку 3 показано, що найпоширенішими діалектами є німецькі. Німецька мова - найпоширеніша. Її місцевим діалектом - алеманнським (швіцердюч) - користуються 73% швейцарських громадян і 64% населення країни.

Англійська мова поширена у Швейцарії скрізь.

Французькою мовою користуються, переважно у західних кантонах. У кантонах Берн, Фрібург і Вале розмовляють і німецькою, і французькою.

Італійською розмовляють переважно у кантоні Тічино.

Ретороманська мова поширена тільки в гірському кантоні Граубюнден.

Пересічний швейцарець володіє своєю рідною мовою, англійською і розуміє ще одну з офіційних мов.

Вікова структура населення подана у таблиці 5.

Вікова структура населення Швейцарії станом на 2010 рік

Табл. 5.

Таблиця 5 свідчить, що найбільшу кількість в країні складає населення працездатного віку, що має суттєвий вплив на економіку країну, яка значною мірою залежить від кількості наявних трудових ресурсів.

Країна заселена нерівномірно. Середня густота населення становить 154 особи на км2. На Швейцарському плато та у північно-східній частині країни, де зосереджено майже ѕ усіх мешканців країни, вона сягає 250 осіб/км2, на гірські райони припадає від 25 до 50 осіб/км2.

Більша частина швейцарців мешкає у містах, однак великих міст не багато: Цюріх (339 тис.), Берн (335 тис.), Женева (173 тис.), Базель (171 тис.), Лозанна (114 тис.). Більшість міст країни нараховує менше 20 тис. жителів. Населені пункти у сільській місцевості мають розгалужену інфраструктуру. Широка індустріалізація Швейцарії, розвиток туризму, скорочення частки населення зайнятого у сільському господарстві, зменшує різницю між сільським і міським способами життя. Навіть у невеликих селищах нині будують престижні готелі та житлові будинки.

Сфери зайнятості населення Швейцарії

Табл. 6

*Джерело: № 8 в списку використаної літератури

З таблиці 6 видно, що найбільше робочої сили зосереджено у сфері послуг. Це цілком закономірно, оскільки ця сфера у Швейцарії є однією з найбільш розвинених та потужних.

Рівень безробіття в Швейцарії у 2007 році сягав 2,3%, що показує наскільки розвиненою є ця країна, адже тільки країни з добре розвиненою економікою можуть досягти таких показників.

Безробіття тісно повязане з економічним розвитком.

Графік 2. Крива рівня безробіття в Швейцарії у 1990-2009 рр. [5].

Подивившись на криву безробіття, можна зробити такі висновки після досягнення історичного "високого" рівня безробіття в 1997 році (5,2%), рівень безробіття скоротився до 1,7% у 2001 році, та знову почав рости аж до 2004 (3,9%). Після декількох років постійного зниження (2008: 2,6%), він знову виріс до 3,7% в 2009 році.

Швейцарія мала всі необхідні передумови для розвитку господарського комплексу. Країна займає вигідне географічне положення, демографічні передумови. Природо-ресурсний потенціал країни не багатий, але місцеві ландшафти вражають своєю красою, тому не дивно, що найбільшого розвитку в Швейцарії набула сфера послуг, а саме найбільшого розвитку набула галузь туризму. Тож, вдало скориставшись перевагами свого географічного положення та вдало розташувавши підприємства, Швейцарія змогла створити міцний господарський комплекс.