3.1 Природні умови і ґрунти Передкарпаття

Передкарпаття охоплює частину території Львівської (16,3 %), Івано-Франківської (36,4 %) та Чернівецької (16,9 %) областей і разом займає 900 тис. га.

За ґрунтово-кліматичними умовами Передкарпаття поділяється на три природно-історичні (агроґрунтові) райони - Передгірний, Наддністрянський і Надпрутський (Г.О. Андрущенко, 1970).

* Передгірний район охоплює передгіря у межах 300-400 м над рівнем моря. Його північна межа проходить приблизно на північ від таких населених пунктів, як Самбір - Стрий - Калуш - Івано-Франківськ - Коломия, а східна - по або біля р. Прут.

Кліматичні умови цього району характеризуються такими показниками: середня річна температура повітря змінюється віл + 7,5°С до +7,6°С на північному заході (Самбір, Дрогобич. Стрий) до +7,3 - 7,1⁰С на південному сході (Івано-Франківськ, Богородчани); відповідно сума активних температур (понад +10°С) змінюється від 2470-2500 до 2450°С; річна сума атмосферних опадів у тому ж напрямі змінюється від 650-790 до 650-750 мм.

Отже, температура та зволоження спадають у передгірї з північного заходу на південний схід, що підтверджується і гідротермічними коефіцієнтами: вони змінюються у тому ж напрямі від 1,66-2,32 (Самбір, Дрогобич, Стрий) до 1,83-1,61 (Богородчани, Івано-Франківськ).

У Передгірному районі переважають безкарбонатні делювіальні відклади, які підстилаються щільним флішом, а також алювіальні наноси. З цими породами повязане поширення окремих типів і підтипів ґрунтів. Зокрема, на слабодренованих суглинках в умовах глибокого залягання або відсутності галечника під широколистяними і мішаними лісами утворилися дерново-підзолисті або буро- й бурувато-підзолисті ґрунти. На щебенюватому алювії флішу місцями (Модринська антикліналь) поширені дерново-буроземні глейові щебенюваті та камянисті ґрунти.

Буро-підзолисті ґрунти поділяються на слабо-, середньо- і сильнопідзолисті, а за ступенем оглеєння - на поверхнево-оглеєні, глеюваті та глейові. Найпоширенішими тут є буро - середньопідзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти.

Буро-підзолисті ґрунти Передгірного району переважно суглинкового гранулометричного складу - легко-, середньо- і важко-суглинкові. У важкосуглинкових різновидностях цих ґрунтів розподіл окремих фракцій у горизонтах профілю неоднорідний. У верхньому гумусово-елювіальному горизонті НЕ найбільше міститься дрібного піску (27,8-32,2 %) і грубого пилу (18,4-25,4 %), в елювіальному горизонті E(h)gl дещо переважає грубий пил (24,1 %) і дрібний пісок (23,0 %), а в ілювіальному горизонті Igl та материнській породі Pgl явно переважає дрібний пісок (відповідно 25,9 і 25,3 %) й мул (відповідно 32,3 і 28,3 %).

У валовому хімічному складі буро-підзолистих поверхнево-оглеєних ґрунтів переважають оксиди кремнію і півтораоксиди алюмінію і заліза. Так, у верхньому гумусово-елювіальному горизонті НЕ в міст SiO2 становить 73,5%, а Аїр., і Fe2O, відповідно 6,90 і 4,1 %. З глибиною вміст SiO2 поступово збільшується до 82,2 %, а А1,О. і Fe2O зменшується відповідно до 6,4 і 4,0 %.

У буро-підзолистих ґрунтах Передкарпаття відносно мало оксидів кальцію (СаО = 0,5-0,8 %) і відносно багато магнію (MgO = 1,2-1,8%). Оксид калію (К2О) і фосфору (Р2О5) містяться відповідно на рівні 0,9-1,2 і 0,6-0,2 %. Співвідношення SiO, : R,O. у верхніх горизонтах НЕ і E(h)gl дорівнює 13.1-Ю.4, а в нижніх горизонтах та материнській породі зростає до 13.1-15.4 %.

Буро-підзолисті ґрунти Передгірного району Передкарпаття мають незадовільні фізико-хімічні властивості.

Вони, як правило, малогумусні: у верхньому гумусо-елювіальному горизонті НЕ вміст гумусу дорівнює 2,1 -2,8 %, в елювіальному горизонті E(h)gl зменшується до 1.1-1,9 %, а в ілювіальному горизонті Igl до 0,5-1,3 %.

Ці ґрунти сильнокислі - рН сольове у профілі коливається від 3,8 до 3,5, а гідролітична кислотність - від 2,2 до 8,0 мекв/100 г ґрунту. Відносно мало в них увібраних катіонів Са** ( 2,9-12.2 мекв/100 г ґрунту ) і Mg** (0,4-1,9 мекв/100 г ґрунту). Натомість у глейових видах є підвищений вміст рухомого алюмінію - до 16 мг/100 г ґрунту, який сприяє підвищенню кислотності цих ґрунтів.

Буро- і бурувато-підзолисті ґрунти мають дуже несприятливі для рослин водно-фізичні властивості. Лише гумусово-елювіальний горизонт НЕ має задовільну пористість (50-55 %) і водопроникність (0,1-0,5 м/добу). Елювіальний горизонт Eh gl глеюватих відмін ущільнений (щільність складення дорівнює 1,4-1,5 г/см3), а глейових - щільний (щільність складення коливається від 1,55 до 1,65 г/см3). Він не пропускає повітря і перешкоджає проникненню коренів рослин. Особливо несприятливий ілювіально-метаморфічний горизонт I(gl) hm, який має щільність складення 1,6-1,7г/ см3 і надзвичайно малу водопроникність. Поєднання таких водно-фізичних властивостей з відносно вирівненим рельєфом і надмірною кількістю атмосферних опадів призводить до періодичного перезволоження й оглеєння цих ґрунтів.

У звязку з цим без відповідної меліорації та спеціальних прийомів обробітку Ґрунту, внесення підвищених норм органічних добрив, а також вапнування ці ґрунти є малопродуктивними.

У бугристих передгірях і на передгірних схилах Передкарпаття широко поширені дерново-буроземні опідзолені та місцями бурі лісові ґрунти.

Профіль дерново-буроземних опідзолених ґрунтів, які поширені на вершині горбистого вододілу межиріччя Надвірнянська Бистриця.

Лучно-буроземні ґрунти досить родючі. В їх верхніх горизонтах до глибини 62 см міститься 5.5-4,9 % гумусу. Реакція слабокисла, рН водне становить 6,0-7,0, гідролітична кислотність - 2,5 мекв/100 г ґрунту, вміст увібраних катіонів Са+* і Mg" сягає 17,6 мекв/100 г ґрунту.

У передгірях трапляються золисто-буроземні поверхнево оглеєні та глейові ґрунти. Вони приурочені до відносно добре дренованих випуклих і верхніх ділянок схилів. У структурі ґрунтового покриву гребенистих районів залягають разом з буро-підзолистими поверхнево-оглеєними ґрунтами, які займають слабодреновані плато і пологі схили.

Підзолисто-буроземні поверхнево-оглеєні кислі ґрунти, які утворилися на делювіальних суглинках і поширені у Косівському районі Івано-Франківської області.

Серед підзолисто-буроземних поверхнево-оглеєних ґрунтів найпоширенішими є слабо- і середньопідзолисті. Верхній гумусово-елювіальний горизонт Не має дещо підвищену гумусованість (3,03%). Елювіальний горизонт Е хоч і має чітке бурувате забарвлення та слабогрудкувату структуру без витриманої пластинчастості, за вмістом гумусу не відрізняється від такого ж горизонту буро-підзолистих ґрунтів. Реакція їх сильнокисла, дуже великий вміст рухомого алюмінію- 178-257 мг/кг ґрунту на глибині 25-45 см.

Надзвичайно подібні ці ґрунти до буро-підзолистих за водно-фізичними властивостями і водно-повітряним режимом, щільність складення у шарі 25-50 см становить 1,48 г/см5, 50-100 см - 1,65 г/см3.

* Наддністрянський терасовий ґрунтовий район межує на півночі із зоною західного Лісостепу по річках Блажівка та Ствряж, а нижче гирла останньої - по р. Дністер в межах зовнішньої смуги Передкарпатського прогину приблизно до гирла р. Лімниця. Цей район охоплює правобережні тераси р. Дністер, а по лівому його боці - межиріччя Дністер-Ствряж і Ствряж-Блажівка - з абсолютними висотами менше 320-300 м.

Кліматичні умови цього району характеризуються такими показниками: сума активних температур (понад +10 °С) змінюється від 2400-2500 °С у Жидачівському і 2500-2600 °С у Дрогобицькому районах Львівської області до 2450-2420 °С в Галицькому районі Івано-Франківської області. Річна сума атмосферних опадів у цьому ж напрямі змінюється від 650-680 мм до 730-610 мм. Гідротермічні коефіцієнти змінюються відповідно від 1,8-2,6 до 3,0-2,5.

Особливостями цього району є широкі заплави р. Дністер і його приток та велика її заболоченість. Наддністрянський район має набагато складніший ґрунтовий покрив, ніж передгірний. На заплавах р. Дністер і його приток поширені переважно дернові опідзолені, лучні, лучно-болотні, а також торфувато- і торфово-болотні ґрунти.

* Дернові опідзолені ґрунти тут поширені на площі 244,6 тис. га. Залежно від умов утворення, ці ґрунти мають різний гранулометричний склад - від супіщаного до легко- і середньосуглинкового, характеризуються відносно добрими фізико-хімічними властивостями. Вміст гумусу у верхньому горизонті коливається від 2,8 % у супіщаних до 5,7 % у суглинкових різновидностях, у лучних глейових - навіть до 8-10 %. Вони слабокислі або близькі до нейтральних (рН сольове дорівнює 5,6-6,7, а гідролітична кислотність 0,9-2,2 мекв/100 г ґрунту), добре забезпечені рухомими формами калію (125-151 мг/кг ґрунту) і слабо-азотом та фосфором (відповідно 45 і 42 мг/кг ґрунту).

Для покращення водно-фізичних властивостей лучні ґрунти вимагають осушення гончарним дренажем і внесення органічних азотно-фосфорних мінеральних добрив.

* Лучно-болотні ґрунти в Наддністровї приурочені до заплави р. Дністер, а також днищ балок і характеризуються такою генетико-морфологічною будовою.

Як видно з генетико-морфологічної будови, лучно-болотні ґрунти Наддністровя відрізняються від лучних глейових оторфуванням верхнього шару та оглеєнням майже зверху. Ці ґрунти сформувались на алювіально-делювіальних відкладах, від яких успадкували різний гранулометричний склад - від супіщаного до важко суглинкового і на глибині 49-70 см підстилаються торфом.

За фізико-хімічними властивостями лучно-болотні ґрунти Наддністровя наближаються до місцевих лучних ґрунтів. Як і лучні ґрунти, вони у верхньому горизонті містять значну кількість гумусу (3,2-5,7 %), мають слабо кислу або близьку до нейтральної реакцію ґрунтового розчину (рН сольовий дорівнює 6,0-6,2). Сума увібраних основ у них коливається від 14.7 до 31.9 мекв/100 г ґрунту, а ступінь насичення основами від 87 до 93 %.

Лучно-болотні ґрунти багаті на азот, але дуже слабо забезпечені рухомими нормами фосфору й особливо калію. В не окультуреному стані вони малопродуктивні через несприятливі водний і повітряний режими, неглибоке залягання ґрунтових вод та періодичне і тривале затоплення. Тому основним заходом для їх раціонального використання є меліорація - як гідротехнічна, так і хімічна.

* Болотні та торфоболотні ґрунти Наддністровя обєднують у собі ґрунти притерасних частин заплав місцевих річок та замкнутих міжвододільних глибоких знижень. Характеризуються вони сильною оглеєністю всього профілю та оторфуванням на поверхні. За глибиною торфового горизонту болотні та торфоболотні ґрунти поділяються на болотні (без оторфованого горизонту), торфувато-болотні (з шаром торфу до 20 см на поверхні) і торфоболотні (з товщиною торфу 20-50 см). Торф може бути або слабо розкладеним з добре збереженими рослинними рештками, або сильно розкладеним і перетвореним в однорідну землисту масу (органічний мул). Самі болотні ґрунти мають переважно суглинковий гранулометричний склад, а місцями підстилаються торфом на глибині 30-60 см.

Профіль болотних ґрунтів дуже простий. Він, по суті, складається з трьох генетичних горизонтів: Нд - дернина, Hgl - гумусовий сильно оглеєний і Pgl - оглеєна материнська порода.

За фізичними і хімічними властивостями болотні ґрунти істотно відрізняються від мінеральних, особливо незадовільним водно-повітряним режимом.

Болотні ґрунти багаті на поживні речовини, але вони перебувають у токсичній для рослин закисній формі.

Реакція ґрунтового розчину слабо кисла або кисла - гідролітична кислотність коливається у межах від 1,86 до 7,7 мекв/100 г ґрунту. Сума увібраних основ - 19,5-39,0 мекв/100 г ґрунту, за дуже малого ступеня насиченими основами - 2-20 %.

Болотні ґрунти погано аеруються, тому у всьому профілі мають багато напіврозкладених органічних решток. Використовуються переважно як природні сінокоси, рідше як малопродуктивні пасовища. Потребують осушення та докорінного поліпшення.

* Надпрутський ґрунтовий район Передкарпаття охоплює його південно-східну частину в межах басейнів річок Прут і Сірет та їх приток.

За морфологічною будовою цей район включає: заплаву і незаплавні тераси (першу і другу) р. Прут, Покутську височину, яка розташована між річками Прут і Черемош, а на південному сході від р. Черемош - слабо розчленовану Буковинську височину.

За материнську породу на Буковинській височині служать лесовидні суглинки, на Покутській височині - елювіально-делювіальні породи флішу, а на заплавах і надзаплавних терасах - алювіальні відклади, підстилані галечниками.

Кліматичні умови цього району відображають його вертикальну поясність. У долині р. Прут середньорічна температура повітря змінюється від +7,3 °С (Коломия) до +7,8 °С (Чернівці), а сума активних температур (понад +10°С) в Коломиї дорівнює 2550°С. Сума атмосферних опадів на рік становить 650 мм, гідротермічний коефіцієнт дорівнює 1,75.

На Покутській височині середня температура повітря дорівнює +5,8 °С (Яворів Косівського району Івано-Франківської області), сума ж активних температур становить 2300-2000°С. Середньорічна сума опадів у Косівському районі становить 780 мм, а гідротермічний коефіцієнт - 2,7-2,5. Отже, підвищена частина в цьому районі є холоднішою і вологішою, ніж низинна.

У Надпрутському ґрунтовому районі поширені такі основні типи ґрунтів: лучні глейові на сучасних і давніх алювіальних відкладах, які зосереджені на заплавах р. Прут та її приток - Черемошу, Рибниці; дернові опідзолені оглеєні, які сформувались на давньому елювії надзаплавних терас цих же річок; буро-середньо- і сильнопідзолисті поверхнево-оглеєні та неоглеєні супіщані та суглинкові, які сформувались на елювіально-делювіальних відкладах межиріч Покутської та Буковинської височин; буроземно-підзолисті, які залягають у передгірних частинах Покутської та Буковинської височин; бурі лісові щебенюваті на переході від Карпат до Передкарпаття; ясно-сірі лісові і темно-сірі опідзолені ґрунти на лесах, які залягають на Буковинській височині.

За генетико-морфологічною будовою і властивостями лучні, дернові опідзолені та буроземно-підзолисті ґрунти подібні до їх аналогів, що поширені у Передгірному і Наддністрянському районах, а ясно-сірі та темно-сірі опідзолені ґрунти - до їх аналогів, що поширені в зоні лісостепу.

Своєрідний ґрунтовий покрив у Надпрутському районі Передкарпаття представляють буроземно-підзолисті ґрунти.

Ці ґрунти поширені переважно у передгірях Карпат на території Волинського, Рожнятівського ,Калузького, Богородчанського, Надвірнянського та Косівського районів Івано-Франківської області.

Сформувались буроземно-підзолисті ґрунти під покроєм лісової рослинності внаслідок поєднання підзолистого і буроземного процесів на елювії та делювії піщаників і глинистих сланії8 в умовах надмірного атмосферного зволоження.

Залежно від рельєфу місцевості, серед буроземно-підзолистих ґрунтів розрізняють неоглеєні, поверхнево-оглеєні та змиті відміни. Найпоширенішими тут є буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні та звичайні (неоглеєні).

Буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти залягають в умовах горбів та різної форми знижень між ними. Для них характерна така генетико-морфологічна будова.

Внаслідок неміцної розпорошеної структури в орному шарі ці ґрунти схильні до запливання після дощів та утворення кірки під час підсихання. Слабка водопроникність ілювіального горизонту сприяє періодичному перезволоженню верхніх шарів ґрунту та їх оглеєнню.

За гранулометричним складом верхнього горизонту буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти переважно легко- і середньосуглинкові та супіщані, які містять у профілі різну кількість уламків твердих порід.

Вони характеризуються такими фізико-хімічними властивостями. Вміст гумусу у верхньому горизонті дорівнює 3,03 %, а з глибиною зменшується до 1,2-0,7 %. їм властива висока кислотність (рН сольове становить 4,7-4,2, а гідролітична кислотність - 5,7-8,4 мекв/100 г фунту). Дуже низький у них ступінь насичення основами - 57,1-58,5 %.

Висока кислотність та оглеєння пригнічують мікробіологічні процеси, тому поживними речовинами ці ґрунти забезпечені погано. Враховуючи це, для підвищення родючості буроземно-підзолистих поверхнево-оглеєних ґрунтів передусім треба врегулювати водовнесення органічних речовин та мінеральних добрив.

Буроземно-підзолисті (неоглеєні) ґрунти поширені у тих же районах, що й поверхнево-оглеєні, але залягають на більш дренованих щебенюватих породах.

За своїм генезисом ці ґрунти подібні до поверхнево-оглеєних видів і відрізняються від них лише відсутністю ознак оглеєння у профілі, яке й зумовлює кращий водно-повітряний режим та кращі фізико-хімічні властивості. З цих міркувань є більш придатними для сільськогосподарського використання.