2.2 Національний характер

Населення Болівії складається з 4 національних груп: іспаномовних болівійців (39,5% від загального числа жителів), кечуа (32,9%), аймара (23,8%) і так званих "лісових індіанців" (2,5%).

Іспаномовні болівійці є нащадками нечисленних іспанських переселенців, що вперше зявилися на території нинішньої Болівії в другій третині XVІ сторіччя, і корінного індійського населення - кечуа, аймара, тупи-гуарани, та ін. В основній своїй масі це метиси, а також чоло - індіанці, що володіють у досконалості іспанською мовою й осілі в містах. Значну частину іспаномовних болівійців становлять креоли - біла частина населення, що не змішувалася з іншими расовими групами, або ж населення, що має незначну частину індійської крові. По оцінці, креоли становлять від 15 до 30% від загального числа іспаномовних болівійців. У цю групу населення входить також невелика кількість негрів, мулатів і самбо (близько 10-15 тис. чоловік). Група іспаномовних болівійців постійно росте в чисельності, як за рахунок змішання різних етнічних груп, поширення іспанської мови, так і в результаті більше високого серед них природного приросту населення.

Кечуа в цей час є найбільшим індійським народом Америки, що утворить значну частку в населенні Перу, Еквадору й Болівії. Кечуа розселені компактно на величезній території в Андах від Колумбії на півночі до Аргентини й Чилі на півдні. Після утворення в XІ столітті на значній частині Південної Америки імперії інків, мова кечуа був прийнятий у ній державною мовою, що сприяло асиміляції й розчиненню багатьох інших індійських племен у середовищі кечуа. Цей процес тривав і при іспанському колоніальному пануванні в XVІ - XІ сторіччях.

Аймара є творцями високорозвиненої індійської культури Тиуанако, що зявилася ще в доінкський період. У часи імперії власний культурний розвиток аймара було загальмовано, вони піддалися сильної асиміляції з боку кечуа. Значна частина аймара (племена коли, кольяуа, кольяуайя, а такче частина племен канчи, кана, убина й чарка) була також асимільована кечуа в колоніальний період [1].

До числа "лісових індіанців" відноситься найбільш відстала частина населення країни. Це тупи-гуарани, араваки, мовима, самуко, каювава й деякі інші народності андо-екваторіальної мовної родини; чимапе, матако - матагуайо, гуайкуру й інші з пано-карибської родини; ітонама (родина макро-чибча). Усього існує більше 50 племінних груп "лісових індіанців", деякі з них нараховують менш сотні осіб. Найбільш великі племена в середовищі тупи-гуарани - чи квита (40 тис. осіб), чиригуано (22 тис. осіб.), серед араваків - мохо (17 тис. чіл осіб