1.1 Поняття про Світового океану та його значення

Світовий океан - це сукупність океанів і морів Землі, води яких утворюють безперервну океаносферу, навколо всіх материків та островів. Він характеризується: величезною площею у 361 млн.кв.км або 70,8% поверхні Землі; великими глибинами (середня глибина 3,7 км) і величезним обсягом вод (1,3 млрд.куб.км); своєрідною геологічною і геоморфологічною будовою; солоністю води і постійністю сольового складу; наявністю життя аж до максимальної глибини (11 км); єдністю і безперервністю всіх властивостей, що забезпечується рухом вод; різноманіттям природних умов і внутрішніх процесів, активною взаємодією з атмосферою, граючим величезну роль в природі Землі[1].

Океан являє собою дуже складну природну систему, в якій взаємодіють вода (складний соляний розчин), гірські породи дна та берегів, населяючи його організми та повітряні маси, що вирують над океаном. І в той же час океан єдиний, розвивається за єдиними законами, відповідає на зовнішні подразники як «єдиний добре збалансований організм»[6].

Світовий океан поділяється на океани, моря, затоки і протоки. Офіційно прийнято поділ Світового океану на Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий океани (Табл. 1). Дослідниками останніх років встановлено, що південні частини Атлантичного, Індійського і Тихого океанів являють собою єдину фізико-географічну область, яку, за пропозицією багатьох геологів, виділяють в Південний океан. Слід зазначити, що найбільшим є Тихий океан (41,1% площі Світового океану), потім Південний (21,3%), Атлантичний (20,4%), Індійський (13,1%), Північний Льодовитий (4,1 %).

Назву "море" присвоєно 70-ти акваторіям (включаючи внутрішні моря: Каспійське і Аральське). Деякі океанські затоки (Мексиканська, Гудзонова, Перська та ін) є по суті морями[1].

Таблиця 1.

Основні характеристики океанів, Панкевич Л.В. [2].

Океани займають важливе місце в житті людства. Через них проходять основні транспортні шляхи, що забезпечують звязок між країнами і континентами[4]. Морському транспорту належить провідна роль у міжнародному обміні: морем перевозиться більше 80% фізичного обсягу зовнішньоторговельних вантажів[1].

В даний час масштаби і темпи матеріального виробництва вимагають все більшої кількості мінеральної сировини, а інтенсивний приріст населення земної кулі викликає необхідність збільшення харчових ресурсів, тому зростає інтерес до нових джерел мінерального і продовольчої сировини[2].

Світовий океан є найбільшим джерелом, значення якого для людства безупинно зростає і буде зростати в міру розвитку продуктивних сил, науки і техніки. Вчені стверджують, що світова економіка майбутнього - це насамперед економіка Світового океану. Відомий французький дослідник океанів Клод в вісімдесятих роках XX сторіччя писав, що океан стане настільки ж необхідний для існування людей, як повітря і світло, земля і рослини[1].

Загальна маса всіх живих організмів Світового океану налічує 30 млрд. т. З них на частку риби припадає близько 500 млн.т, решту ж масу складають молюски, ракоподібні, інші види тварин і морська рослинність. Світовий океан багатий і мінеральними ресурсами. За підрахунками вчених, запаси його конкрецій визначаються в 300 - 350 млрд. т, а їх щорічний приріст перевищує річну потребу світової економіки в залізі, марганцю, кобальту та інших рідкоземельних елементах. Багатий океан також хімічними та енергетичними ресурсами.

Рибальство і видобуток різноманітних морських тварин є найбільш давнім і традиційним видом використання багатств Світового океану. В даний час в його величезних просторах щорічно видобувається близько 80 млн.т. риби, ракоподібних, молюсків та інших морепродуктів.

Таким чином, освоєння Світового океану - це одна з глобальних проблем розвитку людства, що має практичне значення для всіх країн світу. Країни, що розвиваються, більшість з яких життєво зацікавлені в освоєнні багатств Світового океану, справедливо ставлять питання про спільні зусилля всіх держав у використанні ресурсів Світового океану[4].

1.2 Історія дослідження Світового Океану

Розвиток людства нероздільно повязаний з вивченням, освоєнням та нагромадженням знань про Світовий океан.У 17-19ст у багатьох країнах організовують навколосвітні подорожі, проводяться дослідження окремих частин Світового океану, уточнюються обриси берегів, визначаються особливості температури води, її солоність, головні риси рельєфу дна. На цей період припадають перші вагомі узагальнення знань про Світовий океан, застосування нових методів дослідження океану. Важливими були навколосвітні подорожі Івана Крузенштерна і Юрія Лисянського (1803-1806), Отто Коцебу (1823-1826), Джеймса Кука (1768-1779)та ін.[12].

Перша спроба наукового дослідження Світового океану і його дна була зроблена британською експедицією на кораблі «Челленджер», організована Англійським Королівським товариством у 1872 -- 1876 рр. її результати були опубліковані в 50-ти томах, які не втратили наукового значення і донині[13]. Це плавання заклало основи сучасної океанології. Експедицією на "Челленджері» було організовано 362 станції. На них вимірювалися глибини, визначалися різні властивості океанічної води, було зібрано морські колекції, що включали тисячі видів рослин і тварин та виявлено одне з найглибших місць Світового океану, яке нині називають западиною Челленджера (Маріанський жолоб) (район Маріанських островів)[12].

Метод ехолотування, розроблений у роки Першої світової війни, дозволив скласти нові карти шельфу і материкового схилу. Однак справжній прогрес у дослідженнях почався лише після закінчення Другої світової війни (1939--1945), коли у вивченні океану взяли участь військово-морські сили різних країн.

Провідна роль у підводних дослідженнях належала США і СРСР; у менших масштабах подібні роботи проводили Великобританія, Франція, Японія, ФРН та інші країни. Протягом двох десятків років вдалося отримати досить повне уявлення про рельєф океанічного дна. Велике значення мали також дослідження дна океану за допомогою ехозондування, при якому звукові хвилі відбиваються від поверхні корінних порід, захоронених під крихкими осадами[13].

У другій половині XX ст. міжнародні дослідження стають масштабнішими. В 1957-1959 рр. спостереження в різних частинах Світового океану ведуть 70 науково-дослідних суден з різних країн світу. В 1964 р. розпочалася Міжнародна програма глибоководного буріння дна Світового океану. Результати досліджень дали змогу розширити знання про будову дна, розвиток морських організмів, переміщення водних мас, досліджувалися якість води і чинники, що впливають на неї, а також біологічні ресурси, засоби господарського використання ресурсів моря, океанічне дно[12].

Помітним кроком уперед у дослідженні океану була розробка глибоководних апаратів з ілюмінаторами. У 1960 р. Жак Пікар і Дональд Уолш на батискафі «Трієст» здійснили занурення до найглибшої на Землі Маріанської западини в Тихому океані, досягнувши глибини 10 919 м. «Пірнаюче блюдце» Жак-ІваКусто виявилося найбільш вдалим серед апаратів подібного типу; за його допомогою вдалося відкрити дивний світ коралових рифів і підводних каньйонів до глибини 300 м. Інший апарат, «Алвін», спускався до глибини 3650м і активно використовувався в наукових дослідженнях. Глибоководне буріння зробило переворот в уявленнях про геологічну історію[13].

У 80-90-х роках діють міжнародні програми, за якими досліджуються взаємодія океану і атмосфери, розвиток берегів, біологічні та мінеральні ресурси, забруднення морської води, у яких брали участь і українські вчені.

Нині діє міжнародна океанографічна комісія, міжнародна рада з вивчення морів та ін., які обєднують зусилля вчених різних країн світу, координують їхню роботу з дослідження Світового океану.

На сучасному етапі розвитку суспільства проблема вивчення Світового океану -- одна з найважливіших. Вона потребує міжнародного співробітництва, особливо в напрямі використання ресурсів Світового океану, охорони його вод від забруднення[12].