1.2 Атлантичний океан

Атлантичний океан - другий за розмірами водний басейн Землі (рис.10).

Рис. 10. Атлантичний океан

Існує кілька точок зору щодо походження назви океану: її могли дати стародавні греки на честь міфічного Атланта, який начебто стояв на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння; назва може походити від Атлаських гір, що на півночі Африки, або від назви міфічного континенту Атлантиди.

Від Північного полярного кола до берегів Антарктиди Атлантичний океан простягається на 16 000 км. У найвужчому місці між мисом Сан-Рокі в Південній Америці та узбережжям Сьєрра-Леоне в Африці його ширина не перевищує 2900 км, а між західним узбережжям Мексиканської затоки й східними берегами Чорного моря -- сягає 13 000 км. На півдні він сполучається з Тихим та Індійським океанами, на півночі -- з Північним Льодовитим.

Острови Атлантичного океану розміщені, як правило, у прибережній частині. Їхня площа складає близько 1 млн км2. Шість найбільших островів -- Великобританія, Ірландія, Ісландія, Куба, Гаїті, Пуерто-Рико, Ньюфаундленд -- займають понад 700 000 км2. Великі архіпелаги розташовані біля берегів Америки. Це насамперед Великі і Малі Антильські та Бермудські острови. Багато архіпелагів на півдні океану: Південні Оркнейські, Південні Сандвічеві та Південні Шетландські острови. Крім того, в океані є кілька груп невеликих островів вулканічного походження: Канарські, Азорські, Кабо-Верде, Мадейра, Св. Єлени, Тристан-да-Кунья. До вулканічних належать також Ісландія та деякі острови з групи Малих Антильських.

Моря Атлантики, серед яких чимало внутрішніх і шельфових, становлять близько 11 % площі океану. Їхньому розвиткові сприяє геологічна будова материків, основні тектонічні компоненти яких розташовані перпендикулярно до океанічної западини. Так, із тектонічними улоговинами повязані Балтійське, Північне, Середземне, Чорне, Азовське та Карибське моря, Мексиканська затока, моря Уеделла й Лазарєва.

Середземне поділяється на низку морів: Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне, Егейське. У межах Атлантичного басейну є карликові моря: Мармурове, Ірландське та інші.

Характерною особливістю дна океану є те, що частка шельфу становить лише 8,5 % усієї площі. Найбільший він у північній частині басейну -- вздовж берегів Європи й Північної Америки, де сягає завширшки сотень кілометрів. У південній частині він набагато менший, а поблизу берегів Бразилії та Африки становить лише кілька десятків кілометрів. Для рельєфу шельфу характерні жолоби та банки .

Профіль дна Атлантичного океану. Важливим елементом дна Атлантики є великий підводний Серединноатлантичний хребет, що простягнувся посередині океану з півночі на південь майже на 17 000 км. За формою він нагадує латинську літеру S і має завширшки понад 1000 км. Це порівняно молода гірська споруда. У багатьох місцях він розчленований повздовжніми ущелинами й численними поперечними розломами. Ці розломи поділяють його на окремі блоки, що змістилися в широтному напрямі на сотні кілометрів. В осьовій зоні хребта виявлено вузьку (30--60 км) і глибоку (1--2 км) повздовжню рифтову долину.

На екваторі Серединноатлантичний хребет поділяється жолобом Романш (7856 м) на Південноатлантичний і Північноатлантичний хребти. Північноатлантичний хребет значно нижчий -- глибини над ним складають 2000--4000 м. Південноатлантичний хребет є вищим і більш розчленованим. У багатьох місцях глибини над ним менші за 2000 м і навіть 1000 м. Подекуди хребет підноситься над водою у вигляді вулканічних островів (Вознесіння, Тристан-да-Кунья, Гоф, Буве).

Серединноатлантичний хребет симетричний щодо берегів, тому поділяє дно на дві рівні частини -- західну і східну, а низка перпендикулярних підвищень, що відгалужуються від нього (Бермудське, Ріу-Гранді, Рокол, Канарське, Мадейра, Кабо-Верде та ін.), обмежують глибоководні улоговини. У західній частині океану середні глибини більші (5500--6000 м), ніж у східній (4000--5000 м).

Рельєф ложа досить складний. Біля материків у глибоководних улоговинах простяглися абісальні рівнини. Це невеликі пласкі ділянки, вкриті товстим (3--3,5 км) шаром осадових відкладів. Ближче до Серединноатлантичного хребта, на глибинах 5,5--6,0 км, розміщується зона абісальних горбів. Крім того, в океані є тисячі поодиноких підводних вулканічних гір.

На узбережжі океану та його морів розташовані найбільші за вантажообігом порти світу. Через Атлантику проходять найважливіші трансокеанські маршрути. У надрах шельфу зосереджені запаси залізних і титанових руд, сірки. Розробляються родовища нафти і газу (у Північному морі та ін.). Працює декілька ПЕС. Атлантичний океан -- найпродуктивніший у біологічному відношенні, але через надмірний вилов зростання обсягів промислу сповільнилося, і він поступився першістю Тихому.

Клімат Атлантичного океану різноманітний -- від субарктичного до антарктичного, але переважають екваторіальний, тропічний і субтропічний (40° пн. ш. -- 42° пд. ш.). Температура повітря в лютому змінюється від +25 °С на екваторі до 0°С на 60° пн. ш. У серпні температура води становить +26°С…..+27 °С на екваторі, +10 °С на 60° пн. ш. і 0°С на 60° пд. ш.

Значний вплив на температурний режим мають морські течії, зокрема Ґольфстрім, Антильська, Ґвіанська, Лабрадорська.

Органічний світ Атлантичного океану за кількістю видів поступається Тихому та Індійському. Це повязано з його молодістю, тривалою ізоляцією від Індійського і Тихого океанів, сильним впливом холодного клімату в четвертинний період.

Фітобентос північної частини океану представлений бурими водоростями (переважно мукоїди, ламінарії, алярії), у тропічній зоні поширені зелені, червоні та бурі (сарґасові) водорості, у південній частині океану найбільше ламінарій. Зообентос: восьминоги, коралові поліпи, ракоподібні, голкошкірі, губки, специфічні види риб.