2.1 Сучасний стан мінерально-сировинних ресурсів світу

мінеральний ресурс картографічний метод

Оцінити запаси мінеральних ресурсів досить важко, тому що неможливо визначити їх величину в земній корі. В залежності від ступеня вивченості ресурсу розрізняють запаси від прогнозованих до розвіданих. Оцінка запасів мінеральних ресурсів може змінюватись з часом. Завдяки науково-технічному прогресу стають доступними для експлуатації все нові й нові родовища [10].

У земній корі налічують понад 200 видів мінеральних ресурсів, з них добувають понад 160. Щорічно із земних надр видобувають понад 120 млрд. т різноманітної сировини й палива. Сучасне розміщення корисних копалин світу - це результат тривалого й складного процесу геологічного розвитку Землі. Воно тісно повязане з геологічною й тектонічною будовою. Природні скупчення корисних копалин називають родовищами, а скупчення родовищ - басейнами корисних копалин [16].

Мінеральні ресурси у залежності від сфери їх використання поділяють на: паливно-енергетичні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі сланці тощо); рудні (руди чорних, легуючих і тугоплавких; кольорових, благородних металів); нерудні: а) металургійні (флюси, вогнетриви); б) гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, камяна, калійна солі, сірка, сірчистий колчедан, барій, фосфорити); в) технічні (алмаз, гіпс, природний камінь) [17].

Паливно-енергетичні ресурси світу досить значні, але вони відносяться до вичерпних і невідновних. В їхній структурі переважає вугілля (камяне та буре) - 75 %. Його ресурси зосереджені у 3 тис. басейнів в 75 країнах світу переважно Північної півкулі. 2/3 світових запасів вугілля припадає на долю чотирьох країн: США, Росії, Індії, Китаю. Найпотужніші в світі камяновугільні басейни - Тунгуський, Ленський, Кузнецький, Рурський та Аппалачський [4].

Нафта й газ, завдяки схожому геологічному походженню у більшості випадків залягають разом. Сьогодні у світі розвідано понад 600 нафтогазоносних басейнів.

Запасами основного ядерного палива для атомних електростанцій - урану - виділяються США, Канада, Казахстан, Південна Африка, Австралія.

Рудні (металічні) ресурси за їх вмістом в земній корі поділяють на дві категорії - поширені (вміст понад 0,1 %) і рідкісні [20].

За використанням руди поділяють на руди:

чорних, легко- і тугоплавких металів;

кольорових металів;

благородних металів.

До першої групи, що є сировиною для чорної металургії, належать залізні, марганцеві, хромові та нікелеві руди. Найбільшу забезпеченість ними мають Південна Африка, Австралія, Бразилія та Казахстан. За запасами руд кольорових металів: мідних, алюмінієвих, поліметалічних, оловяних виділяються Австралія, Китай, Росія. Благородні метали - золото, срібло, платина - зосереджені в небагатьох країнах. Провідну роль серед них відіграють США, Канада, Південна Африка, Росія, Австралія [20, 21].

Нерудні мінеральні ресурси мають різне походження та використання. Найбільшими запасами калійних солей - сировини для виробництва кислот, мінеральних добрив - виділяються Канада, США, Росія, Німеччина. За запасами самородної сірки провідні позиції займають США та Мексика, значні запаси також є у Польщі, України, Росії. Фосфорити розміщені у США, Марокко, Алжирі, Тунісі, апатити - в Росії, Китаї [2].

З багаточисельних видів технічної сировини найбільше значення завдяки специфічним фізичним властивостям мають ресурси алмазів, азбесту, графіту. Основна частина алмазів зосереджена в трьох районах: в Південній Африці (Південна Африка, Ботсвана, Намібія), в Австралії та Росії (Якутія). Запасами азбесту вирізняються Росія (Урал), Південна Африка, Зімбабве й Канада. Родовища графіту розміщені в Росії, Китаї, Індії, Швеції, Мексиці [8].

Забезпеченість регіонів запасами тих чи інших видів мінеральних ресурсів відіграла велику роль у формуванні й розміщенні багатьох галузей світового господарства. Використання мінеральної сировини, рівень її залучення у виробництво, ступінь технологічної та екологічної обробки є одним з показників розвитку економіки країни. Економічно розвинуті країни, як правило, виступають споживачем мінеральних ресурсів, а країни, що розвиваються, їх виробниками та експортерами [12].

Розміщення корисних копалин на планеті обумовлено природними законами. Як відомо, вони розміщені досить нерівномірно. В неоднорідній за своїм складом земній корі спостерігається закономірна зміна хімічного складу з глибиною. Літосфера поділяється на три великі зони:

Поверхнева зона - гранітна, кисла, з такими хімічними елементами: водень, гелій, літій, берилій, бор, кисень, фтор, натрій, алюміній, кремній, калій, рубідій, цирконій, ніобій, молібден, олово, цезій, тантал, вольфрам, радій, родон, торій, уран, а також елементи менш типові - фосфор, хлор, титан, марганець, золото, рідкоземельні [14].

Середня зона - базальтова, основна, з типовими елементами: вуглець, кисень, натрій, магній, алюміній, фосфор, сірка, хлор, кальцій, марганець, бром, йод, барій, стронцій.

Глибинна зона - перидотитова, ультраосновна, з такими типовими елементами: залізо, титан, ванадій, хром, кобальт, нікель, рутеній-паладій, осмій-платина [18].

Окрім того, виділяється типова жильна група хімічних елементів з переважанням металів. У жилах переважно концентруються залізо, сірка, кобальт, мідь, нікель, цинк, галій, германій, мишяк, селен, молібден, срібло, кадмій, індій, олово, сурма, телурій, золото, ртуть, свинець, вісмут [1].

Поклади мінеральних ресурсів мають різний рівень вивченості та різний рівень точності оцінки. За ступенем розвіданості та кількісної визначеності запаси мінеральних ресурсів поділяються на чотири категорії:

А - детально розвідані родовища з точно визначеними межами залягання, властивості яких докладно вивчено;

В - розвідані родовища з приблизно визначеними межами залягання;

С1 - розвідані в загальних рисах родовища із запасами, підрахованими за допомогою екстраполяцій;

С2 - попередньо оцінені запаси, якість яких визначена за єдиними пробами та зразками [4].

Всі ці чотири категорії складають балансові запаси, використання яких економічно доцільно. До збалансованих запасів корисних копалин належать ті, які при наявній техніці не можуть бути ефективно використані. Існує також категорія прогнозних запасів корисних копалин, що оцінюються наближено у вигляді можливих [9].

Для експлуатації корисних копалин потрібно, щоб родовища містили достатню економічно вигідну кількість необхідних корисних компонентів. Крім кількісної сторони, враховуються якісні показники - вміст корисних компонентів, умови та глибина залягання, потужність пластів, особливості покривних шарів тощо [11].

Багато корисних копалин містять по кілька компонентів (наприклад, поліметалічні руди), мають корисні домішки. Поряд з мінеральними ресурсами одного виду розміщені ресурси інших видів. А відтак це потребує комплексного використання сировини.

Для господарського освоєння найвигідніші територіальні поєднання корисних копалин, що полегшують комплексну переробку сировини, формування великих територіально-виробничих комплексів (ТВК). Наукову концепцію таких поєднань розроблено вченими-географами, що має велике практичне значення для господарської діяльності [13].

З мінеральних ресурсів виробляється 70 % промислової продукції.

Промислово розвинуті країни імпортують сировину. У США 50 % потреб у сировині задовольняються за рахунок імпорту.

Не всіма видами ресурсів Україна забезпечена достатньо. Так, забезпеченість потреб народного господарства України власною нафтою становить 8 %, природним газом - 22 %, вугіллям - 95 %. Вона змушена довозити алюмінієву, свинцево-цинкову, мідну сировину, а також апатити, фосфорити. Висока собівартість видобутку донецького вугілля стала одним із чинників економічної кризи в державі. Через відсталі технології, вкрай повільне впровадження комплексної переробки сировини значна її частина втрачається, забруднюється навколишнє середовище. Нерозважлива орієнтація на видобуток первинних ресурсів призвела до втрат ефективності переробних ланок економіки [19, 20].

Люди з давніх часів навчилися застосовувати природні ресурси для своїх потреб, що знайшло вираз у назвах таких історичних періодів розвитку людської цивілізації, як «камяний вік», «бронзовий вік», «залізний вік». Нині використовуються понад 200 різних видів мінеральних ресурсів.

В епоху науково-технічної революції у господарство залучаються все більші обсяги природних ресурсів. Через 15 років відбувається подвоєння промислових та енергетичних потужностей у світі. А відтак з цим безпосередньо й повязане зростання масштабів експлуатації природних ресурсів, оскільки вихідна основа всіх матеріальних цінностей, що виробляються, і всіх видів споживання енергії - природно-ресурсна. Тільки за останню чверть століття у світі витрачено стільки ж природної сировини, скільки за всю попередню історію людства. Скорочуються запаси та погіршується якість багатьох видів природних ресурсів. Зростає необхідність розробки та здійснення заходів щодо охорони довкілля. Забезпеченість природними ресурсами та стан довкілля для окремих держав, груп країн, деяких регіонів й у глобальних масштабах набуває все більшого значення для вирішення господарських завдань [6, 12].

Проте земну кору не можна розглядати як чарівну скатертину-самобранку, що за велінням людей у будь-якій кількості може постачати їм скарби земних надр. По-перше, майже всі мінеральні ресурси є невідновними. По-друге, світові запаси окремих їх видів далеко не однакові. По-третє, запити людства на мінеральну сировину постійно зростають [11].

Металеві руди, особливо ті, які містять рідкісні метали, дефіцитні. Нині деякі країни (наприклад, Китай, Японія) скуповують їх і рідкісні метали на світових ринках, оскільки передбачають бурхливий розвиток власних продуктивних сил у ХХІ столітті. Без сировини рідкісних і рідкоземельних металів у майбутньому не обійтись. Виходячи з цього, потрібно ощадно ставитись до земних скарбів України. Їх треба зберегти для майбутніх поколінь, а не розтринькувати, розпродавати на світових ринках [2].