2 ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ НА ТЕРИТОРІІ (ІСТОРИЧНІ, ПРИРОДНІ, ДЕМОГРАФІЧНІ, ЕКОЛОГІЧНІ)

Житомирська область утворена 22 вересня 1937 р. Її площа складає 29,9 тис. кв. км (5% від території України).

Населення області становить 1432,7 тис.; міське населення 806,3 тис. осіб (56,3%), сільське - 626,4 тис. осіб (43,7%). Щільність населення (осіб на 1 кв. км.) - 47,9. Найбільшу кількість населення мають міста обласного підпорядкування: Житомир - 296,9; Бердичів - 90,2; Коростень - 65,3; Новоград-Волинський - 56,5 тис. осіб. У містах районного підпорядкування нараховується: в Андрушівці - 14,3; Коростишеві - 27,7; Малині - 34,2; Овручі - 21,5; Радомишлі - 17,7 тис. жителів.

Серед районів найбільшу кількість населення мають Овруцький - 71,5; Житомирський - 67,0; Новоград-Волинський - 53,0; Малинський - 55,2 тис. осіб, найменша чисельність у районах: Народницькому - 10,5; Брусиловському - 18,3; Луганському - 21,3 тис. осіб

Адміністративно-територіальний устрій: складається з 23 районів, 9 міст, у тому числі 4 -- обласні підпорядкування (Житомир, Бердичів, Коростень, Новоград-Волинський), 45 селищ міського типу і 1631 сільських населених пунктів. Адміністративний центр -- місто Житомир -- заснований у IX столітті, містом є з 1444 року. Населення нараховує 284,2 тис. чоловік.

Після воззєднання правобережної України з Росією в 1793 р. територія Житомирщини входила до складу Волинської губернії, заснованої в 1797 р. Її центром спочатку був визначений Новоград-Волинський, але вже в 1804 р. губернською «столицею» став Житомир. З кінця 18 -- першої половини 19 ст. у Житомирському Поліссі стало розвиватися фарфоро-фаянсове виробництво (найбільші фабрики в Коростені і Городниці), а після скасування кріпосного права і залізничного будівництва стала розвиватися цукрова, і винокурна промисловість. Місто поступово перетворювалося у відомий культурний центр.

Для області характерна аграрно-сировинна спеціалізація. Завдяки своєму північному розташуванню регіон грає провідну роль в Україні у хмільництві і льонарстві; в рамках країни він відрізняється розвитим картоплярством і молочним ухилом тваринництва. Серед галузей промисловості найбільший розвиток одержали легка і фарфоро-фаянсова промисловість, хімічне машинобудування, виробництво будматеріалів, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, а також харчова промисловість. Розташування регіону на перехресті транспортних шляхів зумовлює високу частку послуг транспорту і звязку.

Сільське господарство грає першорядне значення в економіці регіону. Значна частина продукції галузі в сирому чи переробленому вигляді вивозиться за межі області. У рослинництві найбільше значення мають зернові культури (близько 40% продукції), головна серед який -- озима пшениця (вирощується повсюдно), крім того, вирощується яровий ячмінь, овес. Картоплярство є другою по значимості галуззю рослинництва (приблизно 20% продукції).

Основні визначні памятки: монастир Босих кармелітів початку XVIII в. у м. Бердичеві, костьол св. Софії, Михайлівська церква в Житомирі, літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Новоград-Волинську.

100 тисяч років тому на території Житомирської області вже мешкали первісні люди. До найдавніших палеолітичних стоянок відноситься Радомишльська на річці Тетерів та стоянки поблизу сіл Довгиничі, Клинці Овруцького і Колодяжне - Романівського районів. Люди тут жили первісними родами і займалися переважно мисливством.

Памятки трипільської культури виявлені на території сіл Троянова Житомирського, Райки Бердичівського, Поволоч Попільнянського районів та в інших місцях. Памятки епох міді і бронзи знайдені в Романівський і Житомирському районах, на околицях Житомира.

У 5-7 століттях нової ери територія області була заселена древніми східнословянськими племенами: північ - древлянами, центральна частина і південь - полянами, які займались землеробством і скотарством. Древляни займались також мисливством, бджільництвом, виробництвом ювелірних прикрас, торгівлею. У 9 сторіччі зявляються міста, що стають центрами ремесел і торгівлі: Вручий (Овруч), Іскорость (Коростень).

У ранньофеодальний період (11 - початок 12 сторіччя) сучасна територія Житомирської області входила до складу міцної (зі столицею в Києві) древньоруської східнословянської держави - Київської Русі. Волинь і Полісся, за відомим істориком І.П. Крипякевичем, належали до словянської прабатьківщини, були колискою українського народу.

У другій половині 12 сторіччя, внаслідок розпаду Київської Русі, територія краю увійшла до Київського князівства. У першій половині 13 сторіччя разом з іншими словянськими землями, Житомирщина потрапила під ярмо ординських завойовників. У 1350-1360 роках Східною Волинню заволоділи литовці.

У 14-16 століттях більша частина території сучасної Житомирщини входила до складу Київського воєводства, утвореного 1471 році замість Київського князівства. Після Люблінської унії (1569 рік) Литва обєдналася з Польщею в єдину державу - Річ Посполиту. З цього часу волинські землі були загарбані польськими магнатами. Народ зазнавав гніту від польської шляхти. Тому історичний розвиток краю починається з кінця 16 століття і позначений масовими селянськими повстаннями (Северина Наливайка, Семена Палія, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, гайдамаччини тощо).

За результатом трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 роки) Волинь разом з Київщиною і Поділлям увійшли до складу Російської імперії. Територія краю увійшла до складу Волинської і частково до Київської губерній, утворених царським указом в 1797 році. Центром Волинської губернії від 1804 року став Житомир.

Починаючи від 19 століття розвиток економіки Волинської губернії відбувався за умов участі її в єдиному ринку Російської імперії, йшов процес розкладу феодально-кріпосницького ладу й розвитку капіталістичних відносин. Поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалася торгівля, зростала кількість міського населення. Однак, не зважаючи на деякий розвиток виробництва і торгівлі, Волинська губернія була однією із економічно відсталих земель. Рельєф

Житомирська область має вигляд хвилястої рівнини із загальним зниженням на північ і північний схід (від 280-220 м до 150 м і менше). Більша частина області (південна і південно-західна) лежить у межах Придніпровської та Волино-Подільської височин. Північно-східну частину займає Поліська низовина. На півночі області знаходиться Білокоровицький кряж.

Ґрунти: на півночі-дерново-підзолисті; на півдні - чорноземи звичайні. Ліси займають площу 750,2 тис.га (2007)

Водоймища

По території області протікає 221 річка загальною довжиною 5366 км. Всі ріки належать до басейну Дніпра. Найбільші ріки довжиною в межах області - Тетерів - 247 км, Случ (притока Горині) - 194 км, Ірпінь - 174 км, Ірша - 136 км. На Житомирщині чимало великих озер. Найбільші з них - Чорне, Озерянське, Дуже, Дідове, Прибиловецьке - розташовані в басейні річки Уборть.

Область багата природними ресурсами.

Мінерально-сировинний потенціал:

Представлений облицювальним каменем, мармуром, самоцвітами, сировиною для металургії і будівельної промисловості, вапняками, бурим вугіллям, торфом.

Розвідані запаси лужних каолінов, їх обєми і кількість дозволяють виробляти до 0,5 млн. тонн польовошпатних концентратів в рік.

Запаси будівельних пісків, пірофілітових сланцев, керамічних глин і ряду інших видів мінеральної будівельної сировини. Декоративно-облицювальний камінь (лабрадорит, граніт, габбро), який має великий попит в країні і за кордоном. Розвідані поклади лабрадориту і габбро в області складають 86% запасів цього каменя в Україні.

Кольорові камені:

Ведеться здобич кольорового напівкоштовного каменя - берилу, топазу, кварцу з подальшою його переробкою і виготовленням ювелірних виробів. Широке застосування в промисловості знаходить пєзокварц. Є родовища високоякісного пірофілліта.

Перспективним є родовище мармуру, який має незвичайний малюнок. Він є сировиною для виробництва облицювальної плитки, мармурової крихти, смолодоломітов для металургії, різних видів флюсів і наповнювачів, а також мінеральних добрив.

Житомирщина забезпечує потреби України в титановому концентраті, поставляє його на експорт. У рудному масиві, окрім ільменіту, титану, присутні рідкоземельні елементи: ванадій, скандій, гафній, торій, які мають значний попит на світовому ринку. У більшості ільменітових родовищ зустрічаються апатіти. Поклади цієї сировини складають понад 85% всіх розвіданих запасів України.

У нікальним є родовище кварцитів, де сконцентровані майже 89% всіх загальнодержавних запасів. Ця сировина використовується у виробництві огнеупоров для футерування доменних печей і приготування феросплавів.

Лісові ресурси:

Лісистість складає майже третину території. Переважають хвойні породи - 60%, твердолістниє (дуб) і мягколістниє (береза, вільха, осика) - по 20%. Загальний запас деревини складає понад 120 млн. м3. Найбільшу лісистість мають Овручській і Ольовській райони, де вона складає понад 60%.

Тварини:

У лісах живуть лосі, олені, дикі свині, кози, лисиці, зайці, білки, куниці, бобри; з птахів - дикі качки, куріпки, тетереви, рябчики, фазани і глухарі. У водоймищах водяться щуки, окуні, соми, карасі і т.п.