Політична карта світу

реферат

Розділ 2. Основні підходи до періодизації процесу розвитку світового суспільства

За сучасними уявленнями вчених найдавніші люди зявилися приблизно 2,5 млн. років тому, їх прабатьківщиною була Африка. Їм дали видову назву „люди вмілі”. З плином часу ці люди трансформувалися у ”людей прямоходячих” (архантропів), ареали розвитку яких знаходилися в межах екваторіального і тропічного поясів Африки й Азії. Звідси розпочалося розселення людини у Старому світі. 700 - 600 тис. років тому архантропи почали змінюватись іншими давніми людьми - палеоантропами.

Проіснувавши декілька сотень тисяч років, палеоантропи стали безпосередніми попередниками неоантропів, тобто „людей розумних”, до роду яких належать і сучасні люди. Поява неоантропів відбулася приблизно 40-30 тис. років тому. Приблизно тоді перші люди переселились в Австралію і Америку (за іншими даними в Америку люди вперше прийшли 12-15 тис. років тому), поступово заселивши їх території.

Періодизацію процесу розвитку людства здійснюють представники різних наук. В основу археологічної періодизації покладено матеріали, з яких люди виготовляли засоби праці. Виділяють три „віки”: камяний (найбільш тривалий - від 2,5 млн. років тому до 3 тис. років до н.е.) бронзовий і залізний, що триває досі. Два останніх періоди розпочиналися в різних районах Землі не одночасно: бронзовий - у ІV-ІІ тисячоліттях до н.е., залізний - із середини ІІ - початку І тисячоліття до н. е. Кожен з названих періодів має внутрішню періодизацію. Наприклад, камяний вік поділяють на палеоліт (давній камяний вік), мезоліт (середній камяний вік) і неоліт (новий камяний вік).

Історична періодизація передбачає поділ процесу людського розвитку насамперед на два періоди - первісний і період існування складно організованих суспільств. Перший період людської історії співпадає з археологічним камяним віком, тривав сотні тисяч років. Саме тоді людина стала людиною у повному розумінні слова, виникла його культура. Первісні общини людей були відносно невеликими і просто організованими, з примітивними побутом і економікою, родинними звязками.

Період існування складно організованих суспільств триває відносно недовго. Його початок характеризувався появою організованої виробничої діяльності людей, наслідком якої стали зміни характеру взаємовідносин людей у суспільстві, становлення державності, ускладнення соціальної структури, прискорення процесу утворення етнічних спільнот тощо. З появою перших державних утворень людства (у ІV тисячолітті до н.е.) розпочався процес формування політичної карти світу.

Водночас традиційна історична періодизація передбачає виділення трьох (чотирьох) історичних епох: давніх віків, середніх віків, нового часу, а в ньому також новітнього часу. Давні віки (або стародавній світ) охоплюють всю первісну історію людства і перші складно організовані суспільства на етапі існування рабовласницьких держав. Початком епохи середніх віків (середньовіччя) зазвичай вважають V ст., коли перестала існувати рабовласницька Західна Римська імперія (падіння Риму в 476 р.). Щодо початку нового часу існує декілька думок. Одні вчені називають рубіж ХV і ХVІ століть, коли розпочалися Великі географічні відкриття і започаткувалися у Європі Відродження та Реформація, інші - середину ХVІІ ст., коли відбулася Англійська буржуазна революція (1640-1648 рр.). Новітнім часом називають здебільшого період розвитку людства від початку Першої світової війни.

Як приклад географічної періодизації всесвітньо-історичного процесу можна назвати періодизацію Льва Мечникова, наведену у роботі „Цивілізація і великі історичні ріки” (Женева, 1889). В її основу покладено масштаби освоєння людством географічного середовища і використання водного простору для міжнародних зносин. Л. Мечников виділив три періоди, а в кожному з них - по дві епохи: 1) річковий період (давні віки), що включає а) епоху ізольованих народів (до ХVІІ ст. до н.е.) і б) епоху початкових міжнародних зносин і зближень народів (до 800 р. до н.е.); 2) середземноморський період (середні віки), який поділяється на а) епоху власне Середземного моря і б) морську епоху (дальшого освоєння середземних чи внутрішніх морів - Балтійського, Чорного); 3) океанічний період (новий час), який творять: а)атлантична епоха (від відкриття Америки до „золотої лихоманки” в Каліфорнії і на Алясці) та б) всесвітня епоха.

Останнім часом широкого поширення набуває економічна періодизація світової історії, згідно з якою виділяють три стадії розвитку людського суспільства - доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну. Доіндустріальна стадія - найтриваліша, охоплює господарський розвиток людства до початку промислового перевороту. Спочатку базувалася на привласнювальній економіці (мисливство, збиральництво, рибальство), а після т. зв. неолітичної революції (оволодіння людиною культурами тваринництва і землеробства, що відбулося 8-7 тис. років до н. е. у народів Стародавнього Сходу і 6-3 тис. років у народів Європи) - на постпривласнювальній чи аграрній економіці. Основою останньої було сільське господарство, а провідним елементом господарського механізму - земля. Індустріальна стадія розвитку започатковується промисловою революцією (розпочалася у Західній Європі в останній третині ХVІІІ ст.), характеризується економікою постаграрного (індустріального) типу. Основою такої економіки стає спочатку легка, а пізніше важка промисловість, а провідним елементом господарського механізму - капітал. У ході науково-технічної революції (середина ХХ ст.) виникає постіндустріальна економіка, центр тяжіння в якій переноситься на сферу послуг, а головним чинником розвитку стає інформація, нагромадження знань.

Делись добром ;)