1.1 Загальна характеристика території. Офіційні символи

Чилі, країна в Південній Америці. Межує на півночі з Перу, на заході і півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд розташовані Болівія і Аргентина. Через Магелланову протоку Чилі має вихід у Атлантичний океан. Чилі належать також декілька невеликих островів в Тихому океані: острів Пасхи, острови Сала-і-Гомес, Сан-Фелікс, Амбросіо, група островів Хуан-Фернандес, а також острови Дієго-Рамірес біля мису Горн.

Столиця -- Сантьяго де Чилі. Площа 756950 кв. км. Населення 16,800 млн чол. (перепис 2008). Офіційна мова -- іспанська. Грошова одиниця -- чилійське песо. Політична система -- демократична республіка, що розвивається.

Історія Чилі починається з часів заселення регіону близько 13 000 років тому. У ХVI столітті почалося завоювання й підкорення територій нинішнього Чилі іспанськими конкістадорами. Першим європейцем, хто ступив на територію Чилі, був Фернан Магеллан, кораблі якого 1520 року досягнули території неподалік сучасного міста Пунта-Аренас. На честь мореплавця було названо Магелланову протоку. Місце, де висадився Магеллан, мало назву «Tchili», що з індіанської мови означало сніг. Звідси і пішла майбутня назва держави. За іншими версіями, назва країни походить також від слова «chili», що означає «там, де закінчується сніг» і було дуже поширеним серед носіїв мови кечуа. На перший погляд здається дивним, чому країну з теплим кліматом назвали так. Однак за легендою конкістадори питали в індіанців Перу, вказуючи на високі південні гори вкриті вічними снігами, що за країна лежить на півдні. Індіанці ж відповідали «чілі» тобто «там сніг» маючи на увазі засніжені високогірні перевали [24]. 1533 року армія іспанських конкістадорів на чолі з Франсиско Пісарро без особливих труднощів заволоділа центральними містами держави інків. Проте всю Чилі захопити не вдалося -- військам заважала пустеля та гори, через це значна частина території сучасного Чилі певний час перебувала в ізоляції.

Могутність колоніальної Іспанії значно послабилася у часи Наполеона Бонапарта, особливо після того, як він посадив на іспанський трон свого брата Жозефа. 18 вересня (національне свято країни), у Чилі була створена вірна королю хунта, що взяла на себе функцію сил супротиву і створила свою власну армію. Між королівськими роялістами та ліберальними патріотами, очолюваними Хосе Міґелем Каррера, відразу ж спалахнула громадянська війна. У 1812 року під керівництвом брата Каррери, групою чилійців було розроблено конституцію Чилі, що проголошувала незалежність Чилі при формальному керівництві іспанської корони. У 1813 році влада перейшла до рук головнокомандуючого патріотів Бернардо ОХіґґінса [15].

12 лютого 1818 року Чилі було проголошено незалежною державою, а дещо пізніше, 5 квітня 1818 року патріоти здобули ще одну значну перемогу у битві при Майпу. В 1820 році чилійська флотилія на чолі з найнятим на службу британським адміралом Томасом Кокрейном захопила Вальдівію. Остаточну перемогу вдалося здобути лише 1826 року, коли були розбита втікаюча іспанська армія, що знайшла собі притулок на острові Чилое. Проте конфлікт продовжувався і далі у формі громадянської війни між патріотами та монархістами аж до виборів президента Чилі Хосе Сантьяго Порталеса в 1833 році.

Після столітнього керівництва християнсько-демократичного уряду у 1970 році до влади прийшов соціалістичний президент Сальвадор Альєнде. Проте путч Августо Піночета 11 вересня 1973 року встановив 17-літню диктатуру. В цей час було здійснено ряд радикальних економічних реформ. З 1988 року в країні впевнено розвиваються демократичні тенденції розвитку.