2.3 Проблеми та перспективи використання природно-антропогенних ресурсів України

Розвиток природно-заповідного фонду України має бути одним із основних пріоритетів екологічної політики держави. Природно-заповідний фонд має особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, слугує збереженню природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтриманню загального екологічного балансу і забезпеченню фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природне довкілля є не лише природним середовищем проживання людини, а й природним капіталом, що надає людині безліч ресурсів та послуг. Людська цивілізація переходить від ери, в якій обмежуючим фактором розвитку був капітал, створений людиною, до ери, в якій таким дефіцитним чинником стає природний капітал. Логіка ефективних управлінських дій за таких умов вимагає максимального підвищення продуктивності використання природного капіталу та постійного нарощування інвестицій у збільшення його відновлювальної частини. Ядром відновлювального природного капіталу будь-якої нації є її природно-заповідний фонд.

Питання охорони природного довкілля, зокрема природно-заповідного фонду, треба також розглядати як один із пріоритетів європейської та євроатлантичної інтеграції України. Вимоги щодо вступу до Європейського Союзу передбачають впровадження протягом нетривалого перехідного періоду стратегії сталого (екологічно збалансованого) розвитку не лише на рівні документів, а й практиці. Адаптація до принципів екологічної політики ЄС виявилася одним із найскладніших завдань для 10 посткомуністичних країн - нових членів ЄС.

Таким чином, збереження та розвиток природно-заповідного фонду України, зокрема біотичного і ландшафтного різноманіття, формування національної екомережі та її інтеграція до Всеєвропейської екомережі, є вкрай актуальним завданням державної політики.

Однак реальний стан заповідної справи в Україні нині викликає велике занепокоєння, оскільки владна діяльність в цій сфері суттєво ослабла і є недостатньо ефективною. Це призвело до відсутності стратегічного бачення розвитку заповідної справи, недоліків в системі управління територіями та обєктами природно-заповідного фонду, відвертих зловживань, повязаних з землевідведенням й нехтуванням чинного природоохоронного законодавства.

Протягом 1994-2005 рр. в Україні діяла Програма перспективного розвитку заповідної справи, яка визначила стратегію розвитку галузі у напрямку удосконалення управління, розширення мережі територій та обєктів природно-заповідного фонду, а також підвищення їхньої ролі у соціально-економічному розвитку регіонів та держави в цілому. В результаті виконання цієї Програми було створено низку нових і розширено території існуючих обєктів природно-заповідного фонду, що призвело до збільшення площі ПЗФ майже у 2 рази. З метою активізації діяльності влади у галузі було прийнято Указ Президента України від 23.05.2005 № 838/2005 ”Про заходи щодо подальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні”.

Проте, в останні роки відбувся значний спад у розвитку заповідної справи та виявилися деякі вкрай негативні тенденції.

Послабився програмовий підхід в управлінні природно-заповідним фондом. Кабінетом Міністрів України мала бути розроблена нова державна програма розвитку природно-заповідної справи в Україні на період до 2020 р. Однак досі вона не прийнята. Також не прийнята передбачена законодавством Загальнодержавна програма збереження біотичного та ландшафтного різноманіття. Внаслідок цього в державі втрачені стратегічні механізми розвитку заповідної справи та бачення її перспектив.

Чинна ”Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” виконується не повною мірою. Зокрема, не створені національні природні парки (НПП) «Меотида», «Приазовський» «Сиваський» (термін створення - 2000-2002 рр.), «Джарилгач», «Дністровський каньйон» (2002-2004), «Гранітно-степове Побужжя», «Сіверсько-Донецький» (2003-2005), «Центрально-Подільський » (2004-2006), «Самарський бір» (2005-2007) та інші. Загалом не створено 16 НПП, 3 біосферні заповідники, не розширено межі десяти обєктів цих категорій ПЗФ. З грубим порушенням законодавства переносяться на віддалене майбутнє терміни створення низки передбачених програмою НПП, наприклад «Переяслав-Хмельницький» (перенесено на 2012 р.), «Центрально-Подільський (Бузькі пороги)» (на 2018 р.), «Передкарпатський» (на 2019 р.).