5. Участь Канади у внутрішньодержавному територіальному поділі праці та економічних звязках.

Одним із чинників економічного зростання будь-якої країни є формування ринку робочої сили. Малочисельність всього населення, нерівномірність його розподілу по величезній території Канади історично вплинули на формування цього ринку. За рахунок іммігран-тів у 60-ті роки поповнювалось 35--40 % ринку робочої сили, 70-ті -- 25 %, 80-ті - поч. 90-х - 20--25 %. Наприкінці XX ст. кількість представників лише кольорових рас у на-селенні Канади за прогнозами сягне 25 %. Суперечність по-дібного формування полягає в тому, що, з одного боку, наявним є більш високий рівень освіти й кваліфікації переселенців, з іншого -- загострюється проблема безробіття.

Водночас гостро постає питання нестачі кваліфікованої робочої сили у багатьох галузях обробної промисловості, що змушує роботодавців збільшувати витрати на внутрішньо-фірмову профосвіту.

Оновлення основного капіталу в традиційних галузях економіки супроводжується інтенсивним створенням нових галузей промисловості, зокрема авіаційної. Цікаво, що продуктивність праці в цілому складає 95 % від рівня США, а в деревообробній та целюлозо-паперовій -- перевищує рівень могутнього сусіда. Вузькість внутрішнього канадського ринку зумовлювала створення іноземними фірмами, зокрема американськими, міні-аналогів, точних копій головних заводів у США, але в 10--15 разів менших за потужністю. Згодом виявилась неефективність таких заводів, на яких продуктивність праці приблизно на ЗО % менша, ніж на американських.

Рівень витрат на НДДЕР у ВНП Канади майже в 2 рази менший, ніж у США, Японії, ФРН. Маючи відносно невисокий рівень розвитку фундаментальних наукових досліджень, Канада використовує відлагоджений механізм при-кладних досліджень і їх впровадження. Рівень технічної оснастки та ефективності виробництва у деревообробній промисловості, чорній металургії, ядерній енергетиці, будівництві в умовах Півночі дуже високий у Канаді. Країна є єдиною в світі, яка у промислових масштабах використовує альтернативну енергетичну технологію, що полягає в екстракції нафти з бітумінозних порід (запаси бітуму в Канаді унікальні). Згідно з оцінкою XI Світової енергетичної конференції, наприкінці XX ст. канадська економіка зможе задовольнити за рахунок синтетичної нафти від 1/3 до 1/2 своїх внутрішніх потреб у рідкому паливі.

З точки зору співвідношення матеріального виробництва і сфери послуг економіка Канади є «міні-дублікатом» економіки США (питома вага населення, зайнятого у сфері послуг, дорівнює 69 %, а в сільському господарстві - всього 3,5 %). За високою часткою сфери послуг у ВНП, на відміну від США, приховується симптом того факту, що відбувається недовикористання природних резервів еконо-мічного зростання. Створення при активній участі іноземного капіталу гірничовидобувної, а з початку 60-х років -- нафтогазової промисловості суперечить нездійсненності наступного кроку: створенню на цій основі розгалуженого високоефективного обробного сектора. Більш ніж скромний для розвинутої країни внесок обробної промисловості у ВНП (близько 20 %) не може бути показником «пост-індустріального» характеру господарської структури Кана-ди, а є відображенням «гіпертрофії третинного сектора економіки».

У Канаді приблизно 80 % робочих місць забезпечує малий бізнес, а серед правових форм його організації чільне місце мають акціонерні підприємства. Щодо малих підприємств, то вони є приватними компаніями з числом зайнятих менше 50 чоловік; 8--12 % з них щорічно банкрутують. На відміну від США, у Канаді яскраво виражені диспропорції національної економіки з точки зору вкладу окремих провінцій у її економічний потенціал. Наприклад, вклад провінції Онтаріо оцінюється в 40 %; до того ж, Онтаріо і Квебек дають 77 % обробної промисловості країни, а Манітоба, Альберта й Саскачеван -- більше половини сільськогосподарської продукції і основну частину зернових.

Банківська система Канади характеризується насампе-ред досить високим ступенем концентрації.

Лідером серед лише 11 комерційних банків країни є «Ройал бенк оф Кенада», який за своїми активами наближається до провідних банків США. Пять канадських банків перебувають у списку 300 найбільших банків світу.

На відміну від банків США канадські банки активно сприяють «канадизації»- викупу канадських фірм у іно-земних власників. Друга відмінність полягає в тому, що банки Канади дуже рідко є центрами фінансово-олігархічних груп, поступаючись у цій ролі найбільшим промисловим монополіям країни. Однак банки завдяки своїй фінансовій силі реалізовують власні економічні інтереси в олігархічній системі, спираючись на непрямі важелі впливу. Наприк-лад, у канадській фінансово-корпоративній групі «Аргус корп» банк «Ройал бенк оф Кенада» активно захищає інте-реси національного капіталу; натомість у групі «Пауер корп» (Канада) ціла мережа комерційних банків Канади, США та інших країн забезпечують ґрунтовні економічні звязки з іноземним корпоративним капіталом, досягаючи конкурентоспроможності не у формі концентрованого вира-зу економічної могутності нації, а у формі сукупності науко-во-технічного, виробничого та організаційно-управлінського потенціалів.

Площа сільськогосподарських угідь--66 млн га--це всього 7 % території країни; з них 12 млн га відведено під пшеницю. У Канаді нараховується близько 313 тис ферм, на яких працюють менше 490 тис. чоловік. Незважаючи на порівняно низьку врожайність зернових (близько 22 ц/га; пшениця--приблизно 18 ц/га; для порівняння: у США-- відповідно 43 ц/га і 26 ц/га), у Канаді щорічно вирощують до 50 млн т зерна, що забезпечує 1/5 частину всього світового експорту пшениці. Протягом останніх 40--45 років кількість ферм зменшилась на 1/2, а частка сільського ЕАН-- впала з 21 % до 3,5 %. Середня величина ферми-- 143,2га -- має тенденцію до зростання.