2. Характеристика господарського комплексу

Італія - високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка за обсягом промислового виробництва на межі ХХ-ХХІ ст. входить у число 10 найбільш розвинених країн світу. Основні галузі промисловості: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеливарна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм. Найважливіший сектор економіки Італії - обробна промисловість. У межах Італії чітко виділяються відносно заможна промислова Північ і бідний сільськогосподарський Південь (Медзоджорно). Північ вельми нагадує Центральну Європу за кліматом, природними ресурсами і структурі господарства, тоді як Південь більше схожий на справжній середземноморський регіон. На Півночі трикутник Мілан-Турін-Генуя - найбільший промислово розвинений район Італії. За розвитком промисловості, торговій і фінансовій функціям Мілан (2-е за населенням місто Італії) займає 1-е місце, тому його нерідко називають діловою столицею країни. Обличчя Туріну визначають автомобільні заводи концерну "Фіат". Серед приватних концернів найвідомішими є фірма "ФІАТ", телекомунікаційна "СТЕТ" і енергетична "ЕНІ". Велику індустрію Півночі обслуговує Генуя - найбільший порт країни. У місті і його передмісті, що протяглося вздовж моря, багато промислових підприємств. Побережжя Генуезької затоки має також велике курортне значення. Відсталість Південної Італії створила в країні так звану проблему Півдня. Після 2-ї світової війни тут були побудовані великий металургійний комбінат в Таранто, декілька нафтохімічних комбінатів, атомних станцій, але це лише трохи підвищило індустріальну активність Півдня. Найважливіший промисловий і культурний центр Південної Італії - Неаполь. Як пасажирський порт він займає 1-е місце в країні, а за вантажообігом поступається тільки Генуї. Сільське господарство Італії характеризується відсталою агротехнікою, низькими урожаями. Внаслідок великих капіталовкладень в інфраструктуру і великих субсидій від ЄС, за останні десятиріччя економіка Півдня суттєво змінилася, однак, незважаючи на бурхливе зростання в деяких областях, наприклад в Апулії і Абруцці, загалом регіон продовжує сильно відставати від Півночі за прибутками населення. На початку 2000-х років 41% зайнятих складає частку промисловості, 9% - частку сільського господарства, а інші 59% - частку торгівлі, сфери послуг і інших видів економічної діяльності.

Італія залежить від імпорту енергоресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток - 5 млн т, природного газу - 60 млрд м куб. З 220 млрд кВт-год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена. Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти і нафтопереробки є Генуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопроводи в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який зєднав алжирські газопромисли з материковою Італією через Туніс і Сицилію. Підводна його частина має довжину 160 км.

Після другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального виробництва. Характерними рисами, порівняно з іншими головними розвиненими країнами, є низька частка високотехнологічних виробництв і висока трудомісткість галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування. Це наслідок молодості італійської промисловості, поразки Італії в другій світовій війні, наявності дешевої робочої сили. Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі при зростанні останнім часом ролі Центру. Значну роль в розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попереднє ремісниче виробництво, ресурси енергії і сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів. Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу. Найбільшими центрами чорної металургії стали агломерації Генуї, Неаполя, міста Пйомбіно (Тоскана) і Таранто (Апулія). Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турін і Ґенуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами "ФІАТ" (фабрика італійських авто Туріна), гоночними машинами, моторолерами і мопедами. Головним центром автомобілебудування залишається Турін. Щорічно випускається до 2 млн автомашин.[5]

Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, зявилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості.

За стандартами ЄС, сільське господарство Італії недостатньо ефективне. Середній розмір ферм - 7 га. Малі господарства малопродуктивні й малотоварні. Використовується чимало маргінальних (крайніх за своїми характеристиками) земель. До багатих і розвинених сільськогосподарських районів можна віднести Паданську низовину та західне узбережжя між Ліворно і Неаполем. Тут зосереджена переважна частина зрошуваних земель (усього їх в Італії 3 млн га). Південь і острови надзвичайно посушливі влітку, місцеві ґрунти бідні, можливості для зрошення мінімальні. Зовнішня торгівля продуктами сільського господарства для Італії дефіцитна. На відміну від Північно-Західної Європи, в сільському господарстві Італії домінує рослинництво. На першому місці за вартістю в ньому стоять так звані "середземноморські продукти". Природне середовище для них сприятливе саме на півострові й островах. Овочів (і ранніх, і пізніх) тут вирощують більше, ніж у Великобританії, Франції та Німеччині разом узятих. Найбільше значення має культура томатів. Італія є великим виробником і експортером (як правило, перше або одне з перших місць у світі) також фруктів, особливо груш і персиків, апельсинів, лимонів, винограду й вина. Разом з Іспанією вона утримує першість у вирощуванні оливок, але олія є продуктом внутрішнього споживання. Виробництво вина, якість якого, порівняно з французькими винами, нижча, і олії зосереджене здебільшого на фермах. Середземноморські продукти домінують у сільськогосподарському експорті. В територіальному плані вони займають прибережні частини Апеннінського півострова і острова Сицилія. Італія є важливим виробником зерна. Вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь і рис. Значні площі зайняті під цукровими буряками і картоплею. Це культури Паданської низовини. Щоправда, тверда пшениця для виготовлення макаронів (макарони з томатною пастою є найпоширенішою стравою італійців) культивується в межах Півдня. Власної пшениці не вистачає, її імпортують. Рис Італія експортує в інші країни Європи. В міру економічного розвитку країни все більшого значення набуває тваринництво, хоча умови Середземноморя для нього не можна вважати сприятливими. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, птицю. Італія є значним виробником мяса й сиру. Частина продуктів тваринництва, включаючи вовну, а також кормове зерно, імпортується. Мясо-молочне тваринництво зосереджене переважно на Півночі, вівчарство - в Апеннінських горах і на островах.

Транспорт Італії є розвиненим і комплексним. Найбільше значення мають автомобільний, залізничний, трубопровідний і морський. Супер-автостради Італії (вони тут почали будуватися вперше і звідси їх назва) відповідають кращим міжнародним стандартам. Використовуються 25 млн легкових і 2 млн вантажних автомобілів. Італія має великий морський флот, а її авіакомпанія "Аліталіа" - серед найбільших у світі. Головними вузлами внутрішніх і міжнародних сполучень є Рим і Мілан, морськими портами - Ґенуя, Трієст і Венеція. Відстань від Римського аеропорту до міста - 35 км, від аеропорту Мальпенса до Мілану - 45 км, від аеропорту Лінате до Мілана - 30 км. Автомобільний транспорт відіграє головну роль у внутрішніх перевезеннях вантажів і пасажирів. Густа мережа сучасних шосе звязує міста Північної і Південної Італії. Довжина автодоріг - 304 тис. км. У Італії два типу автострад: державні і приватні (платні). Швидкість пересування на приватних - 110 км/год, на державних автострадах - 90 км/год, по населених пунктах дозволена швидкість руху - 50 км/год. Туристичнікі автобуси в Італії звичайно комфортабельні і обладнані кондиціонерами. У Італії є розгалужена мережа залізниць, загальною протяжністю 19,6 тис. км, причому по рівню їх електрифікації країна займає одне з перших місць в світі. Туристи можуть скористатися електричками (locale), пасажирськими (diretto), швидкими (espresso) поїздами. У Римі і Мілані є метро. Головні морські порти: Генуя, Трієст, Венеція, Неаполь.

Специфікою транспортної системи Італії є такі її риси: найщільніша мережа транспортної інфраструктури на Півночі; Італія є морською країною, але порти півострівної частини, за винятком Неаполя, невеликі, будівництво нових спеціалізованих портів не змінює становища; залізниці й автостради півострова за своїми напрямками і густотою фактично повторили мережу стародавніх римських доріг, включаючи і славнозвісну Аппієву дорогу між Римом, Неаполем і Бриндізі.

Для сполучень з рештою Європи важливе значення мають узбережжя Ривєри, тунелі під Монбланом та перевалом Фрежюсом, перевали і тунелі Сен-Бернар, Сімплон, Сен-Ґотард і Бреннер. Найдовшим є Сімплонський залізничний тунель - 19,8 км. Поромні переправи зєднують півострів з островами Сицилія і Сардинія та з Грецією. Існує проект будівництва моста або тунелю через Мессінську протоку.[1],[5]

Італію по праву можна вважати країною-музеєм, країною-памятником. За оцінками учених, тут зосереджено 65 % всієї світової культурної спадщини. Італія знаменита не тільки дуже багатою історією, але і прекрасними середземноморськими пейзажами, морськими курортами, білосніжними піками Альп, індустрією модного одягу і взуття, а також своєю неповторною атмосферою свят, привітності і гостинності.

Ця галузь має надзвичайно велике значення в житті Італії. За масштабами туризму країна стоїть на першому місці в світі (понад 50 млн іноземних туристів протягом року). Туристів приваблюють і сонячні пляжі Середземноморя, і краєвиди, і зимові види спорту в Альпах. Італійська Ривєра в Лігурії є одним цілим з французькою, її доповнюють пляжі Сардинії та Адріатики.[1]