2.1 Міське розселення: загальні тенденції в світі

Під розселенням населення розуміють розміщення населення на території і форми його територіальної організації у вигляді системи поселень з їх взаємовідносинами. Розселення населення відбиває як процес розподілу і перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень. Два основних типи поселень -- міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення.

Міське розселення - форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких повязаний з розміщенням промислових підприємств, обєктів будівництва, транспорту, з постіндустріальними видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові. А взагалі, місто - це населений пункт, який віднесений згідно з законодавством держави до категорії міст і має, як правило, значну (порівнянно з сільським поселенням) чисельність населення, зайнятого головним чином у промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі. Міста мають свою територію, обмежену так званою міською межею, як правило, досить стійкою. Населення міст у 1992 році складало 43% всього населення світу. Великих міст, які мають більше 100 тис. жителів, у світі близько 2,4 тис. у тому числі більше 200 з них мають понад мільйон чоловік. Збільшення питомої ваги міського населення й зростання соціально-економічної ролі міст називається урбанізацією. У деяких економічно розвинутих країнах світу цей процес майже завершився, і відсоток міського населення далі майже не підвищується.

Виникнення й розвиток систем розселення -- це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції. Для системи розселення характерні тісні внутрішні звязки між її елементами (поселеннями), що втілюється в інтенсивні міжселенні потоки: виробничі, культурні, інформаційні тощо.

За ступенем розвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальні й регіональні. Локальні системи охоплюють відносно невелику територію. Критерієм межування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (у годинах) від центру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1,5 години. Локальні системи дають змогу активного спілкування людей, сприяють найбільш інтенсивним економічним звязкам між обєктами системи. Центром локальної системи є найбільше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчих рангів; так утворюється міська агломерація - форма розселення, під якою слід розуміти територіальне утворення, яке виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташованих міст - конурбація) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти; відрізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних обєктів, наукових навчальних закладів, а також високою чисельністю населення; справляє вирішальний перетворювальний вплив на навколишнє середовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення; має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів. В агломераціях, розміщених у розвинутих країнах, чисельність населення збільшується незначними темпами або навіть стала зменшуватись (Лондон, Париж, Токіо, Нью-Йорк). Агломерації країн, що розвиваються, продовжують швидкими темпами збільшувати населення.

Регіональні системи розміщуються на досить великих територіях. Часто базою для формування регіональних систем розселення виступають ТВК. Найбільше місто регіону, найскладніше в функціональному відношенні, набуває значення регіонального центру. Іноді регіональна система може мати декілька центрів, якщо вони приблизно рівнозначні. Найбільшою формою розселення є мегаполіс, що виникає у разі зрощування декількох агломерацій. Мегаполіси можуть простягатись на сотні кілометрів; проте вони не являють цілковиту міську забудову території, її "галявини" можуть бути зайняті селами, рекреаційними обєктами тощо.

Подальший розвиток систем розселення веде до їх трансформації. Друга половина 20-го ст. відзначається зменшенням населення багатьох великих міст (Нью-Йорк, Лондон); водночас швидко зростає їх приміське оточення: міста-супутники, які перетворюються чи на "міста-спальні", чи на промислові додатки великих міст. Місто-центр "розвантажується" від надмірної кількості виробничих обєктів і населення. Проте посилюються його звязки із іншими поселеннями агломерації. Такий процес має назву субурбанізації. Таким чином, урбанізація переходить на вищий щабель.