2. Демографічні проблеми України

Останнім часом демографічна ситуація в Україні вкрай несприятлива. Той факт, що з 1991 року серед населення України смертність перевищила народжуваність, а в 1993 році природний спад досяг вже 180 тис. чоловік, говорить сам за себе. В табл. 2.2 подано дані щодо кількості наявного населення з 1913 р. Найвищий рівень народжуваності в Україні спостерігався у 1925 - 1926 роках. Відтоді почалося систематичне зниження народжуваності, характерне для повоєнного періоду.

Кількість наявного населення з 1913 р.*

Дані про населення наведено у 1913 p. у сучасних межах території України, у 1939 р. -- за оцінкою по території У PCP без Закарпатської області; у 1959 та 1970 pp. -- за переписом на 15 січня, у 1979 р. -- за переписом на 17 січня, у 1989 р. -- за переписом на 12 січня, у 2002 р. -- за переписом на 5 грудня 2001 p., в інші роки -- на початок року.

Тільки на інфекційні недуги щороку хворіють 10--12 млн осіб, тобто кожний пятий житель України. Темпи зростання смертності від інфекційних хвороб в 1,2 раза перевищують відповідні показники загальної смертності.

Високі темпи смертності зумовлені також захворюванням на туберкульоз, який називають хворобою бідності і який, безперечно, викликаний нинішнім станом соціально-економічного розвитку, низьким життєвим рівнем переважної більшості населення.

Значно підвищився рівень захворюваності сільських жителів, які здебільшого не звертаються до лікувально-профілактичних закладів. Навіть 20 % батьків, у яких хворіють діти, за медичною допомогою не звертаються у звязку з віддаленістю житла від медичного закладу, високою ціною транспортних перевезень та ін. До речі, не звертаються за медичними послугами і 16 % міських родин з причин браку коштів на ліки та з інших причин [5, с.36].

Для нормального в соціально-економічних умовах індустріально-розвинутих країн мінімально розширеного відтворення популяції людини потрібно, щоб кожна жінка народила за життя 2,2 - 2,4 дитини. З 1964 року в Україні жінка народжує в середньому двох дітей. Уже в 1989 р. цей показник становив 1,9 (в містах - 1,8, у селах - 2,3). Загалом рівень народжуваності в Україні є незадовільним і не може забезпечувати навіть простого відтворення. Якщо в 1980 р. загальний коефіцієнт народжуваності становив 14,8 чоловік на кожну тисячу населення, у 1989 р. - 13,3, то вже в 1992 р. лише 11,4. Це найнижчий рівень народжуваності принаймні за останні два століття. Народжуваність зменшується через безплідність шлюбних пар, збільшення гінекологічних захворювань, кількості абортів, ранньої дитячої смертності за рахунок змін у період внутрішньоутробного розвитку (стан здоровя матері, несприятливі екологічні умови, генетичні відхилення), а також із економічних причин.

Специфіка демографічних процесів (зменшення народжуваності, зростання смертності, деформація статевовікової структури населення тощо) призвела до того, що загальна чисельність найбільш продуктивної групи населення віком від 20 до 40 років постійно скорочується. І це не епізодичне явище, а, на жаль, сталий процес.

Особливо несприятливим фактором, який негативно впливає на загальну демографічну ситуацію в Україні, є висока смертність населення. Її показник у 1992 році досяг 13,4 чол. на тисячу населення (у 1960 р. цей показник становив лише 6,9). Особливо прикро те, що найвища смертність спостерігається серед чоловіків у молодому працездатному віці (20 - 30 років). Саме в цьому віці смертність чоловіків утричі перевищує смертність жінок того ж віку.

Що ж стосується окремо міста і села, то тут спостерігається різниця. Для населення, що проживає в місті, відємний показник приросту населення вперше зареєстрований у 1992 р., сільське населення цей критичний барєр подолало на 10 років раніше. Причиною були соціально-економічні умови, у першу чергу незадовільний стан медичного обслуговування й міграція молоді в міста. На це наклалася ще й екологічна криза, яку ближчі до природи сільські мешканці відчули на собі першими.

Слід особливо наголосити на прямій залежності якості життя людей в Україні від стану навколишнього середовища. Постійне втручання людини в природу, що супроводжується прогресуючим забрудненням довкілля і руйнуванням природних екосистем, у свою чергу справляє негативний вплив на здоровя населення. Виснаження природних ресурсів скорочує матеріальну базу для подальшого соціально-економічного розвитку суспільства. Тому необхідно розширювати й поглиблювати наукові дослідження в галузі екології загалом і екології людини зокрема, одним із завдань якої є вивчення позитивних і негативних факторів навколишнього середовища, розробка позитивних показників здоровя і планування на цій основі заходів щодо охорони природи та здоровя населення, що дуже важливо для майбутнього розвитку країн [3, с.44].