Сучасні тенденції транспортно-географічного положення України

курсовая работа

1.1 Поняття «Суспільно-географічне положення»

Аналіз взаємного розташування географічних обєктів, дослідження множин місцеположень зумовили появу важливого й базового поняття географічного положення. Його найбільш глибоку теоретичну розробку під назвою "економіко-географічне положення" (ЕГП) здійснив свого часу М. Баранський. За його визначенням ЕГП -- це відношення даного обєкта до інших, які впливають або можуть впливати на його розвиток [10].

Звернімо увагу на кілька принципових моментів такої дефініції. По-перше, аналізуються не самі обєкти, а їхні місця. Коли ми аналізуємо ЕГП Києва, то нас не цікавить місто як таке, ми розглядаємо його місце серед інших обєктів, ми характеризуємо точку його місцеположення. По-друге, аналізу підлягають не реальні взаємодії між географічними обєктами -- Києвом та його сусідами, а їхні можливі й потенційні характеристики -- просторові відношення. По-третє, такі відношення в принципі можуть бути багаторівневими:

- глобальними,

- регіональними,

- локальними,

багатоаспектними:

- природно-географічними,

- соціально-географічними,

- економіко-географічними,

- політико-географічними.

За часів М. Баранського економічна географія представляла всю суспільно-географічну частину географії. Тому в сучасних умовах ЕГП слід розглядати як один з аспектів (видів) більш загального суспільно-географічного положення (СГП). [8]

СГП -- відношення (сума або інтеграл просторових відношень) даного географічного обєкта до всіх інших -- природничих, соціально-демографічних, економічних, політичних, культурних, конфесійних, які впливають чи можуть потенційно впливати на його розвиток [4].

СГП розрізняють за рівнями життєдіяльності суспільства -- глобальним, національним (загальнодержавним, регіональним, обласним, районним, локальним). В узагальненій схемі -- це мікро-, мезо- та макроположення. Наприклад, мікроположення Одеси визначається розміщенням центру міста на південно-західному узбережжі Одеської затоки Чорного моря. Мезоположення Одеси -- її розташування на південному заході України, на узбережжі Чорного моря, поблизу державних кордонів з Молдовою та Румунією. Особливістю макроположення Одеси є її положення на стику Центрально-Східної Європи та Причорноморського регіону, де межують європейські та азіатські країни. Зрозуміло, що наведені приклади є дуже фрагментарними і потребують подальшої деталізації та оцінки.

Розрізняють СГП різних видів:

- природно-географічне (ландшафтне, природно-ресурсне);

- історико-географічне (різні часи заселення та господарського освоєння території, різні типи природокористування);

- етнодемографічне;

- соціально-географічне;

- економіко-географічне (промислове, аграрне, лісогосподарське);

- транспортно-географічне;

- цивілізаційно (культурно) - географічне;

- конфесійно-географічне;

- політико-географічне;

- геоекологічне [3].

Будь-який аспект життєдіяльності людини, що має помітні просторові відмінності, може бути використаний для оцінки СГП: положення держав або міст на узбережжях з теплими чи холодними течіями; положення африканських країн у зоні Сахелю -- на межі Сарахи й савани, що спричиняє опустинення земель; положення територій у високих широтах відносно "озонової дірки" в атмосфері і так далі.

Аналіз СГП окремих територій, міст, країн має на меті визначення відносних переваг та недоліків їхнього положення. Такі переваги і недоліки можуть бути очевидними: приморське положення -- добре, а значна віддаленість від головних транспортних магістралей -- погано. Але в багатьох випадках переваги й недоліки СГП аж ніяк не очевидні, і їх потрібно виявити і прогнозувати. Великі міста виникають на перетині міжнародних транспортних комунікацій, торгових щляхів. Надалі вони посилюють свої "фокусні" функції і притягують все більші потоки людей, товарів, послуг, фінансів, інформації. За влучним виразом М.Баранського, оцінити географічне положення міста, це значить довести, що в цьому місці міста не могло не бути [8].

Відомі численні історичні приклади, що стверджують таку тезу про обєктивне існування на Землі таких фокусних точок, де місто обовязково зявиться, де міста "не може не бути". Протягом 120 років (264-146 до н.е.) Рим вів так звані Пунічні війни з Карфагеном за панування у Середземноморї. Римляни-переможці кількаразово спалювали Карфаген вщент і навіть засівали землі міста ячменем на знак того, що Карфаген знищений назавжди. Але місто відроджувалось як "фенікс з попелу" знов і знов, і сучасний Туніс стверджує, що у цій точці "міста не може не бути" [1].

Дуже складною є попередня оцінка географічного положення майбутнього міста, міста, що лише закладається. Потрібно прогнозувати всі можливі його звязки, певною мірою вгадати майбутні й перспективні комунікації. Після завоювання Росією земель Північного Причорноморя виникла потреба будівництва столичного міста цього краю. За задумом Г.О.Потьомкіна, такими "столицями" обирались по черзі Херсон, Катеринослав і, нарешті, Миколаїв, який і став базою Чорноморського флоту Росії. Ще один тогочасний можновладець, граф П.Зубов, столицею краю намагався зробити Вознесенськ. Але реальне життя перекреслило вибір і Г.Потьомкіна, і П.Зубова: периферійний Гаджибей, названий Одесою, виявився набагато зручнішим для експорту хліба та потоків імпортних товарів, і Одеса стала економічною столицею Причорноморя [10].

Якісна оцінка СГП відносно проста. Положення міст, регіонів, країн оцінюють як "надзвичайно вигідне", "дуже вигідне", "вигідне або сприятливе", "відносно сприятливе", "мало сприятливе або невигідне". Звичайно, кожна така якісна оцінка зазначає конкретний вид положення, що підлягає оцінці. За одними видами СГП положення може бути "дуже вигідним", за іншими -- "невигідним" [9].

Делись добром ;)