1 Територіальна організація рекреаційної діяльності регіонів України

У вітчизняній літературі представлена велика кількість схем рекреаційного районування, що обумовлено динамікою обсягу і зростанням суспільного значення рекреаційної діяльності, супроводжуваних поглибленням територіального поділу праці.

Спершу ми вирішили зупинитися на окремих теоретичних положеннях.

Районування може трактуватися в кількох аспектах: як метод виявлення параметрів, за якими здійснюється територіальна диференціація та інтеграція географічної оболонки або її частин; як схематичне відтворення цієї диференціації та інтеграції (схема районування); як діяльність спрямована на раціональне використання природних ресурсів у відповідності із здійсненою територіальною диференціацією та інтеграцією.

Отже, рекреаційне районування - це поділ території на таксономічні одиниці, що різняться між собою рекреаційною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і особливостями їх використання та охорони. В його сучасному вигляді даний термін був сформульований лише в 90-х рр. ХХ ст

Головними аспектами районування є: соціальний (районування підпорядковане забезпеченню оптимального функціонування рекреаційних систем), економічний (координація рекреаційної сфери з іншими галузями господарства), географічний ( виявлення особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації, прогнозування її перспективних функцій, районів, напрямів, тенденцій та закономірностей рекреаційного освоєння територій), екологічний (створення умов для раціонального використання рекреаційних ресурсів).

Таксономічними одиницями рекреаційного районування території України є : рекреаційний регіон - рекреаційний район - рекреаційний підрайон - рекреаційний вузол - рекреаційний центр - рекреаційний заклад

Рекреаційний регіон - це територіальна рекреаційна система, до складу якої входять підсистеми тривалого та короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, управління, обслуговування, транспорту, переважно в межах економічного району [6, с. 207].

Головною функціонально-територіальною одиницею рекреаційного районування є район. Рекреаційний район - це цілісна територія, яка складається з двох взаємоповязаних елементів - ТРС та оточуючого соціально-економічного простору, що забезпечує її ефективну діяльність, і для якої властива рекреаційна спеціалізація, або рекреаційна галузь є чи може стати конкурентноздатною. За В.Преображенським, рекреаційний район - це однорідна за характером рекреаційного використання територія, яка відрізняється від інших цілим комплексом ознак. Серед цих останніх - унікальність і наявність стандартного набору певних властивостей. Функціонування рекреаційного району підпорядковане завданню максимального задоволення рекреаційних потреб споживачів шляхом ефективного використання ресурсного потенціалу території [54, с. 173].

Рекреаційний підрайон - це сукупність рекреаційних пунктів, вузлів,що використовують на певній території спільну інфраструктуру та рекреаційні ресурси.

Рекреаційний вузол - це просторове поєднання рекреаційних систем різного функціонального профілю, ієрархії, планових і самодіяльних туристських маршрутів у межах міського або інші поселення, яке містить розвинуту рекреаційну інфраструктуру. Для вузла найхарактернішим є компактність територій, використання єдиної інфраструктури [6, с. 207].

Рекреаційні центри - це окремі населені пункти із набором рекреаційних установ або окремих обєктів.

Базовим елементом при рекреаційному районуванні і заснуванні курортів є рекреаційний заклад - спеціалізований заклад для короткочасного і тривалого розміщення людей у процесі задоволення їх рекреаційних потреб. До рекреаційних закладів належать: санаторії та пансіонати з лікуванням, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, а також загальнокурортні та інші лікувальні, спортивно-оздоровчі і оздоровчі центри.

Формування рекреаційних районів і перспективи їх розвитку значною мірою залежать від їх територіального розміщення відносно центрів формування рекреаційних потоків, а також інших - особливо однотипних - районів; зовнішніх баз постачання продуктами та додатковою робочою силою в пікові сезони; транспортних артерій.

Змінюваність району утворюючих ознак обумовлює несталий характер схем рекреаційного районування як таких, що відображають лише конкретний історичний зріз у розвитку рекреаційного господарства.

Вперше рекреаційне районування в СРСР було здійснене школою професора В.С. Преображенського (Інститут географії Академії наук СРСР) в 1973 р. і витончено в 1980 р. Тоді вся територія СРСР по мірі розвиненості була розділена на 4 зони і 20 районів. Через 5 років, велику деталізацію до рекреаційного районування вніс І.В. Зорін, розбивши територію СРСР на 5 зон і 31 район [4, с. 173].

Питання туристичного районування України починаючи з 70-х років розроблялось науковцями Київського науково-дослідного і проектного інституту містобудування, Інституту географії НАН України, а також Київського, Львівського Чернівецького, Сімферопольського, Донецького університетів. Першою з таких спроб стала «Схема перспективного розвитку туризму Української РСР», у відповідності з якою виділялося 4 туристичні регіони, 35 туристичних районів із ранжируванням туристичних центрів [5, с. 175].

Але, попри всі розходження в методиці дослідження даного питання, кожна з пропонованих схем виділяла Кримський і Карпатський рекреаційні райони (регіони), що підтверджує їх унікальність і місце у структурі рекреаційного господарства країни.

Взагалі вся територія України характеризується виключно сприятливими природно-кліматичними умовами та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку та лікування населення. Практично всю територію України можна вважати важливим санаторно-курортним районом.

Територія України поділяється на чотири рекреаційні регіони: Західно-Причорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський; і вісім районів: Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський [4, с. 85].

Відомим в Україні є Західно-Причорноморський рекреаційний регіон у межах Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Популярністю в цьому регіоні користуються такі райони: Каро-ліно-Бугаз, Чорноморка, Шабо, а також Скадовськ, Коблево, Сергіївка, що простяглися смугою завширшки 1--3 км уздовж Чорного моря. Приваблюють відпочивальників також лимани і джерела мінеральних вод, розташовані на відстані 15-20 км від узбережжя Чорного моря. Найціннішими рекреаційними ресурсами регіону є помірний континентальний клімат, тепле море, піщані пляжі, лікувальні грязі та мінеральні води. Численні лимани, мілководні затоки (Тендрівська, Джарилгіцька) створюють сприятливий мікроклімат і доступні для масового відпочинку дітей. Найбільші запаси лікувальних грязей зосереджені у Куяльницькому, Буджацькому, Хаджибейському і Тилігульському лиманах та в Грязевому озері. Мінеральні води залягають у Причорноморському артезіанському басейні (Очаків, Коблево, Одеса, Сергіївка, Кароліно-Бугаз, Татарбунари). Тут функціонує понад 350 лікувально-оздоровлювальних закладів, серед них 55 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та 67 будинків і пансіонатів відпочинку відповідно на 18 584 та 30 584 ліжкомісць [3, с. 204].

Розвивається у цьому регіоні й пізнавальний туризм. Цьому сприяють морські круїзи, розгалужена мережа залізничних та автомобільних доріг. Відомими туристичними центрами є Одеса,

Миколаїв, Херсон, Білгород-Дністровський. Загальна кількість організованих рекреантів сягає 0,5 млн. осіб на рік. Якщо враховувати неорганізованих відпочивальників, то ця цифра зросте щонайменше у чотири рази [3, с. 204].

Серед морських курортних місцевостей виділяється рекреаційний район Бердянського узбережжя, що займає територію від Федотової коси до східного кордону України і входить до Східно-Причорноморського регіону. Великою популярністю тут користуються відомі кліматичні та грязеві курорти Бердянська і Маріуполя. Клімат цього рекреаційного району перехідний від морського до континентального. Купальний сезон триває з травня по жовтень. У районі Бердянська функціонують чотири санаторно-курортні заклади, з них одна турбаза. Перспективи цього району тісно повязані з екологічним станом приморських міст та акваторії Азовського моря.

Дніпровсько-Дністровський рекреаційний регіон: Вінницька, Волинська, Житомирська, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області. Регіон славиться мінеральними і радоновими водами [8, с. 28].

Сприятливим регіоном для санаторно-курортного лікування, оздоровлювального туризму та відпочинку є Українські Карпати.

Карпатський рекреаційний регіон включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області. У його межах зосереджена третина рекреаційного потенціалу України. У ньому виявлено близько 800 джерел мінеральної води, половина яких знаходиться в Закарпатті. Лікувальні торфогрязі, прикарпатський озокерит та сприятливі умови для клімато-лікування дають можливість розвивати мережу бальнеологічних та кліматичних курортів, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристичних закладів. Природно-ресурсна база санаторної субгалузі дозволяє щороку оздоровлювати до 8 млн. людей [8, с. 117].

Регіон має найгустішу річкову мережу в країні: 8 729 річок. У ньому багато історико-культурних памяток. Регіон розташований на перехресті шляхів, що зєднують Західну і Східну Європу.

Регіон мас значний потенціал рекреаційної місткості території -- площа використовуваних та зарезервованих для рекреації ландшафтів становить 616,7 тис. га. Питома вага потенційно рекреаційних територій у Львівській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях складає 30--50 відсотків до площі області, а у Закарпатській -- понад 50 відсотків [15, с. 94].

Якщо брати до уваги нерівномірне розміщення рекреаційних ресурсів, і насамперед природно-ресурсної бази, то у регіоні можна виокремлюють три райони: Передкарпатський і Закарпатський курортно-оздоровлювальні та Гірсько-Карпатський туристсько-оздоровлювальний.

У Карпатах є великі природно-ресурсні можливості для організації і розвитку зимових видів відпочинку, зокрема гірськолижного. Сьогодні у регіоні освоєно до 30 гірськолижних трас, хоча їх кількість можна збільшити вдвічі й обслужити за сезон понад 250 тис. любителів зимового відпочинку.

Карпатський регіон має значні пізнавальні ресурси. Зокрема, в Ужгороді, Львові, Мукачеві, Самборі, Дрогобичі. Із сільських адміністративних районів високу пізнавальну цінність рекреаційних ресурсів має Мукачівський район Закарпатської, Косівський район Івано-Франківської, Дрогобицький, Старосамбірський і Сколівський райони Львівської областей.

У Карпатському регіоні діє 60 санаторіїв, 17 пансіонатів, 10 будинків відпочинку, 70 санаторіїв-профілакторіїв, 120 баз відпочинку, 150 таборів відпочинку для старшокласників і понад 180 заміських дитячих таборів [6].

Найпопулярнішим курортом є Трускавець, який спеціалізується на лікуванні захворювань нирок, печінки, сечовивідних шляхів, а також органів травлення та обміну речовин. За рік на курорті обслуговують понад 75 тис. осіб.

На кліматолікуванні спеціалізуються курорти в Яремчі, Ворохті, Косовому. У Карпатах розміщено 53 туристські бази, готелі, кемпінги, а також кілька десятків гірськолижних підйомників. Потужність туристичних закладів на день максимального розгортання становить понад 10 тис. місць. Дві третини туристичних обєктів і 45 відсотків туристичних місць припадає на Закарпаття [8, с. 120].

Варто відзначити, що Карпатський регіон має найбагатші мисливські угіддя на Україні. Практично спортивне полювання можливе на всій території Карпат. Але можна виділити декілька зон, де концентрація мисливських угідь найбільша. Це в першу чергу державні лісомисливські господарства, яких в Карпатах є чотири, а саме:

- "Майдан"у Львівській області;

- "Осмолода"у Закарпатській області;

- "Карпати"у Закарпатській області;

- "Буковинське"у Чернівецькій області.

Якщо створити відповідні умови сервісу, дані території можуть стати популярними на міжнародному рівні, а це привабливість іноземного туриста з надходженням у регіон іноземної валюти [6, с. 58]

Для розвитку пізнавального виду рекреаційної діяльності Карпатський регіон має одні з найкращих можливостей. Тут розташовані старовинні міста, в яких зосереджена культурна спадщина європейського рівня: Львів, Дрогобич, Жовква, Чернівці, Ужгород, Галич, Мукачеве та інші міста. Слід відзначити про залишки великих замків, палаців, монастирі різних епох, у цьому прекрасному краю народилися і жили представники науки, культури і політики багатьох народів [6, с. 58]

Кримський рекреаційний регіон світового значення у межах АР Крим на Кримському півострові. Включає Євпаторійський, Феодосійський та Ялтинський рекреаційні райони, а також курортні місцевості (Ласпі, Кастрополь, Місхор та ін.) [4, с. 71].

Кримський рекреаційний регіон є унікальним центром, який обєднує багаті природно-рекреаційні, історико-культурні та спортивно-оздоровчі ресурси. У їх числі - Чорне та Азовське моря, лікувальні грязі, термальні та мінеральні води бальнеологічних курортів, численні памятники, що належать різним епохам і культурам, створені різними народами.

Кримський рекреаційний регіон - найбільш популярний в Україні і всесвітньо відомий санаторно-курортний і оздоровчий центр. Мякий середземноморський клімат Південного берега Криму є визначальним чинником зростання популярності регіону. Щороку тут оздоровлюється до 8 млн. людей. У Криму функціонує понад 700 лікувально-оздоровлю-вальних закладів, зокрема 128 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням, 130 будинків відпочинку та пансіонатів. їх загальна рекреаційна місткість складає 207,2 тис. місць. Чисельність організованих рекреантів сягає 2 млн. осіб, серед них 170 тис. іноземних туристів. Структура курортно-рекреаційної мережі Криму на 30 відсотків складається з лікувальних закладів і на 70 -- із закладів відпочинку [4, с. 73].

Найпопулярнішими курортами на заході Криму є Євпаторія, Саки, на півдні -- Ялта, Алушта, Гурзуф. Питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель Кримського півострова становить 20 відсотків площі регіону [6].

Так, маючи величезний рекреаційний потенціал - понад 2200 обєктів (33118 га природних заповідних територій, зі своїми природними памятниками, рельєфом, водопадами, озерами, річками, лікувальними джерелами, печерами, унікальною рослинністю, тваринним світом і т.д.; 17 державних музеїв з 26 філіями, 300 суспільних і відомчих музеїв), рівень розвитку технічних систем і інженерних споруд у цілому знаходиться на дуже низькому рівні [63].

Рекреаційні заклади потребують загальної реконструкції для підвищення рівня сервісу, комфортності, розширення спектру рекреаційних та супутніх послуг. Розвиток індустрії колективного відпочинку, орієнтований на задоволення потреб рекреантів низького та середнього рівня забезпеченості, передбачає модернізацію санаторіїв, реконструкцію будинків відпочинку з цілорічним режимом роботи, розвиток мережі туристичних маршрутів (пішохідних, водних, кінних), розвиток мережі супутніх послуг для рекреантів. Організація індивідуального відпочинку, що забезпечує задоволення потреб рекреантів з високим рівнем доходу, повинна відповідати найвищим світовим стандартам. Це передбачає будівництво спеціальних котеджів, які можуть здаватися в оренду або продаватися, будинків відпочинку зі здачею в оренду юридичним особам; організацію служби забезпечення індивідуального відпочинку.

Кримський регіон має всі умови для розвитку рекреаційного господарства і могутньої туристичної індустрії. Але не дивлячись на процвітання окремих курортних і туристичних центрів, у цілому галузь знаходиться в занепаді. Розвитку курортно-рекреаційного господарства Криму перешкоджає невирішеність ряду проблем, одна з них нерозривно повязана з кризовим станом економіки країни, інші мають переважно локальний і галузевий характер. Серед окремих чинників слід, перш за все, назвати низький життєвий рівень населення України, величезні масштаби реального безробіття, високі ціни на санаторно-курортні послуги, багаторазове збільшення транспортних тарифів та ін. Радикально ситуацію можуть змінити тільки оздоровлення економіки, подолання системної кризи, підвищення життєвого рівня населення, його купівельної спроможності.

Гальмує відновлення і розвиток санаторно-курортного комплексу Криму також відсутність чіткого законодавства з курортно-рекреаційної діяльності в нових умовах. Особливо гострими є проблеми власності, оподаткування, фінансування. Якщо протягом багатьох років свого існування рекреаційна галузь була дотаційною, то тепер вона не тільки позбавлена державних асигнувань, але і зі сплати податків прирівнюється до промислових підприємств. Такі чинники, при незмінному механізмі господарювання, призводять до подорожчання санаторно-курортних послуг, зменшення завантаження рекреаційних установ і, кінець кінцем, до величезних збитків галузі.

Для розвитку рекреаційної сфери необхідно в корені перебудувати інвестиційну політику в Криму у напрямі створення такої економічної структури республіки, яка забезпечила б пріоритетний розвиток рекреаційної функції. Територіальною формою організації господарства Криму повинен виступати рекреаційний комплекс з набором послуг, який задовольняє вимогам ринку і наближає його до стандартів міжнародного рівня.

Отже, рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Його діяльність сприяє масовому оздоровленню населення, а з іншого боку -- вимагає підвищеної уваги до соціально-економічного розвитку територій рекреаційної орієнтації.