Характеристика Кримських гір

курсовая работа

4.2 Головне гірсько-лучно-лісове пасмо

Головне пасмо Кримських гір простягається від Балаклавських висот (З16 м) на заході до горбистих височин мису Іллі (З10 м) на сході.

Орографічно пасмо не є однорідним: від центральної найбільш підвищеної частини воно знижується на схід і на захід. Південний схил пасма короткий, крутий, місцями прямовисний; північний - пологий. Його центральна частина складена з поверхні твердими верхньоюрськими вапняками і є найбільш піднятою. Головне пасмо розчленоване на окремі плосковершинні масиви - яйли: Байдарську (500-700 м), Ай-Петринську (г. Беденекир, 1320 м), Ялтинську (г. Лапата, 1406 м), Нікітську (1340-1400 м), Гурзуфську (1400-1500 м), Бабуган-яйлу (1400-1500 м), Чатирдаг (1200-1300 м), Довгоруківську (700-1000 м), Карабі-яйлу (1100-1200 м). На головному пасмі виділяються дві поверхні вирівнювання - верхнє та нижнє плато.

Верхнє плато з висотами 1250-1400 м є залишком досередньоміоценової поверхні, яка почала формуватися ще в крейдовому періоді. Над рівнем моря ця поверхня піднялась у верхній юрі й зазнавала процесів денудації, особливо карсту. Помітним уступом (100-300 м) верхнє плато переходить у нижнє, яке утворилося в результаті абразії сарматського моря. Нижнє плато має нахил на північний захід і характеризується значною закарстованістю. На яйлах найбільш поширеними карстовими формами є лійки різних розмірів, закладені в нешаруватих і товстошаруватих вапняках, тріщинні породи, замкнені та напівзамкнені улоговини, печери, нівально-корозійні форми, колодязі й шахти та ін. Відомі Скельська сталактитова печера на Байдарській яйлі, Данильча на Ай-Петринській, Іограф на Ялтинській, Бінбаш-Коба (Тисячоголова) на Чатирдазі, Кизил-Коба (Червона) на Довгоруківській, льодова печера Бузулук-Коба на Карабі-яйлі. Спостерігається пряма залежність між поверхневим та глибинним закарстуванням. Інтенсивному карстоутворенню сприяють кліматичні умови. Головне пасмо в Кримських горах є важливим кліматоутворюючим чинником. Ним зумовлюється мякий вологий гірський клімат на самому пасмі, його існування впливає на кліматичні умови Південного берега Криму.

На Головному пасмі буває від 1000 (на заході) до 600-700 мм (на сході) опадів, причому 50-60 % у вигляді снігу. Розвиток карстових форм повязаний з нагромадженням і вітровим перерозподілом снігу на первинному рельєфі яйли, таненням снігу не тільки навесні, а й узимку, акумуляцією поверхневого стоку в зниженнях і порожнинах. Клімат яйлинських плато прохолодний. Середні температури липня +15…+16 °С, січня -4 °С. Характерні сильні вітри, ожеледь, часті тумани. На схилах до висоти 450 м зима мяка, літо тепле, середні температури липня +20…+21 °С. Сума активних температур становить З100-ЗЗ00 °С. На схилах до 700 м вона зменшується до 2700, а у верхньому гірському поясі дорівнює 2700-1500 °С. Головне пасмо є акумулятором підземних вод, які розподіляються між його північним і південним схилами і дають початок струмкам і річкам.

Різна стрімкість і експозиція схилів, плосковершинністъ гірських масивів, повязані з цим відмінності в термічному режимі й сумах опадів сприяли формуванню в межах Головного пасма добре вираженої поясності. Ландшафтні особливості Головного пасма зумовлюються також складом гірських порід, що його утворюють. В основі пасма залягають дислоковані темно-сірі глинисті сланці з прошарками пісковиків верхньотріасового та нижньоюрського віку, відомі як таврійська формація. На них залягають конгломерати, пісковики і глини середньої юри. На цих відкладах, а там, де вони розмиті, на таврійських сланцях знаходяться верхньоюрські вапняки, глинисті сланці, пісковики, конгломерати. Відмітною рисою пасма є його ерозійно-скидова розчленованість. Крупними формами рельєфу є згадані гірські масиви, улоговини, глибокі - часто долини-ущелини - каньйони.

Переважно на північному схилі до 700-800 м поширені горбисто-улоговинні низькогіря з бурими гірсько-лісовими ґрунтами під дубовими лісами. Тут ростуть дуб пухнастий, біля верхньої межі поясу домінує дуб скельний з грабом східним у підліску. У верхівях Качі та Альми серед масивів лісів із дуба скельного та на крутих схилах росте сосна Палласа, а в долинах річок - чорновільхові ліси з ліщиною та дереном. У басейні р. Чорна вище поясу лісів з дуба пухнатого на малопотужних дерново-буроземних ґрунтах ростуть ліси із сосни кримської, а на більш потужних ґрунтах - ліси з дуба скельного з дереном та грабом у підліску й остепненим травостоєм. Крутосхилові сухі місцевості зайняті реліктовими ялівцевими лісами з розрідженими деревостанами і степовими угрупованнями з костриці, бородача, тонконогу, чебрецю, пирію скіфського, стоколосу.

Вище цього поясу простягаються глибоко розчленовані середньогіря з бурими гірсько-лісовими та дерново-буроземними ґрунтами під буково-грабовими і буково-сосновими лісами. Букові ліси найбільше поширені на північних схилах центральної частини пасма, на схилах Демерджі-яйли і Карабі-яйли. Вище 1000 м, на межі з яйлинським поясом, високостовбурні букові ліси змінюються присадкуватим буковим криволіссям. У верхівях р. Улу-Узень на північному схилі Бабуган-яйли поряд з буком, сосною звичайно росте береза, яка була дуже поширена в Криму під час льодовикового періоду.

Верхній ландшафтний пояс Головного пасма утворюють платоподібні закарстовані середньогіря з гірсько-лучними чорноземоподібними ґрунтами та гірськими чорноземами під гірсько-лучними і петрофітними степами. Вважають, що в минулому яйлинські масиви мали вигляд гірського лучного лісостепу: зниження та захищені від вітрів схили були вкриті лісами, а на високих плато домінували лучні степи. Розширення площі останніх зумовлено багатовіковим випасанням, у процесі якого яйлинські ліси зникли. Підтвердження цього - поступове відновлення лісів після припинення випасання та сучасний досвід лісорозведення на яйлах. Гірсько-лучні степи сформувались на більш потужних ґрунтах, у них представлені костриця, осоки, стоколос, типчак, ковила довголиста. Ці степи домінують у західній, більш зволоженій частині Головного пасма. На сході більші площі займають ковилові степи та угруповання з костриці скельної. На сухих південних схилах та камянистих урочищах розвиваються напівчагарники. У карстових лійках росте бук, на скелястих урвищах зустрічається тис ягідний. Велика кількість ендеміків свідчить про своєрідність фізико-географічних умов. На північному макросхилі сформувалися улоговинні ландшафти, представлені в Байдарській, Варнутській, Узунджинській, Верхньосууксинській та інших улоговинах. У них поєднуються долинно-терасові, гірсько-долинні, денудаційно-рівнинні та денудаційно-останцеві місцевості. У середньогірському поясі на північному макросхилі поширені вододільно-схилові та долинно-балкові місцевості з бучинами. Іноді в них наявні заплава та надзаплавні тераси. Верхні надзаплавні тераси розчленовані на окремі столоподібні останці. Гірсько-долинні місцевості мають алювіальні родючі ґрунти, у долинних лісах ростуть клен польовий, осика, вільха, кизил, ліщина.

Природні умови цих місцевостей, ландшафтних районів Головного пасма сприятливі для садівництва, виноградарства, вирощування тютюну, наявної і перспективної рекреації.

У Кримських горах створено природні заповідники: 1) Кримський, в якому охороняються схилові лісові ландшафти і гірсько-лучно-степові (яйлинські); 2) Ялтинський гірська-лісовий із сосновими, буковими, дубовими лісами; З) Карадазький з давньовулканічними гірсько-лісовими ландшафтами, природним музеєм мінералів, різноманітних вулканічних форм рельєфу, багатим рослинним і тваринним світом [6,9].

Делись добром ;)