4.3 Кримське південнобережне субсередземноморя

Область Кримського південнобережного субсередземноморя охоплює приморський ландшафтний пояс на південному схилі Головного пасма до висот 400-450 м і простягається від мису Айя на заході до м. Феодосії на сході, характеризується загальними субтропічними рисами природних умов.

Територія складена верхньотріасовими і нижньоюрськими сланцями, верхньоюрськими вапняками. Серед осадочних відкладів фрагментарно поширені діорити, діабази, порфірити, спіліти, кератофіри, дацити, андезити. Малопотужні антропогенові відклади складаються з грубоуламкового делювію та алювію. Південний берег являє собою систему амфітеатрів і бухт, які замикаються мисами, складеними породами різного походження. Область досить густо порізана дрібними річковими долинами і ярами. Поверхня її ускладнена вапняковими брилами, яких багато у річкових долинах та балках. Відроги вапнякових яйлинських масивів іноді опускаються до моря: мис Айя, хребет Ільяс-Кая з мисом Ласлі, хребет і мис Ай-Тодор, Нікітська яйла та ін. Характерні вапнякові останці, що відірвалися від Головного пасма: скелі Форосу, Діва біля Сімеїза, гора Хрестова біля Алупки та ін., відпрепаровані денудаційними процесами інтрузивні утворення - Кучук-Аю, Кучук-Ламбат, хребет Пиляки. На Південному березі Криму впроваджено систему заходів, спрямованих на боротьбу з ерозійними, зсувними та абразійними процесами.

У формуванні кліматичних рис простежується барєрно-експозиційна роль Головного пасма. За кліматичними умовами область Південного берега Криму є найтеплішою в Україні. Вона характеризується плюсовими середньомісячними температурами взимку (+2,0…+4,5 °С) і високими літніми (+23,5…+24 °С у липні). Вплив Чорного моря на клімат найбільше помітний восени, коли море віддає суші нагромаджене за літо тепло, та навесні, коли відчувається вплив охолодженого за коротку зиму моря. Суми активних температур найбільші в Україні й становлять 3700-4100 °С. Атмосферних опадів мало: мис Сарич - 309 мм, Ялта - 557, Алушта - 43О, Судак - 323 мм. Суми опадів за роками часто змінюються; максимум їх припадає на осінньо-зимовий період. На схилах амфітеатрів гір створюються своєрідні мікрокліматичні умови, що враховується при розміщенні обєктів рекреації, виноградників і садів.

Більшість річок невеликі, їх багато; густота річкової мережі досягає 0,7-1,0 км/км². Режим їх залежить від схилового стоку. Влітку більшість річок пересихає, однак під час злив у їхніх долинах бувають короткочасні селі.

Південнобережна область виділяється багатством флори зі значною кількістю ендеміків, наявністю вічнозелених дерев і чагарників, поширенням заростей шибляку і фригани.

Видові відмінності окультурених і освоєних сучасних ландшафтів (типових для області) повязані з висотним положенням їх, характером розчленування, літологією порід, особливостями розвитку сучасних фізико-географічних процесів, поясністю грунтово-рослинного покриву. Верхній ландшафтний пояс утворюють урвисті й круті схили з бурими та дерново-буроземними ґрунтами під буково-сосновими лісами. Поширені також ліси із сосни Палласа, дуба пухнатого, ялівцю високого. Характерна значна розчленованість глибокими ущелистими долинами, розвиток змиву, зсувних, обвально-осипних та селевих процесів, зумовлених особливостями геологічної будови, сейсмічністю, морською абразією, активним вивітрюванням гірських порід. Своєрідності ландшафтам цієї області надають вулканічні низькогіря з коричневими щебенюватими ґрунтами, ксерофітними розрідженими ялівцево-грабинниковими та дубовими лісами. Найповніше вони представлені на вулканічному Карадазькому масиві, якому властиві значна відслоненість гірських порід і різноманітність форм вивітрювання лав у вигляді східчастих скель, стовпів, прямовисних скель, воріт та ін. В умовах посушливого клімату на продуктах вивітрювання вулканічних порід з глинистих сланців тут розвинулись малопотужні щебенюваті ґрунти, значною мірою еродовані. У розріджених лісах ростуть дуб пухнатий, грабинник, терпентинове дерево, ялівець, маслинколиста груша, кизил, сумах, держидерево та ін. Найбільш характерними для цієї області є амфітеатроподібні прибережні зсувні схили з коричневими щебенюватими ґрунтами, приморськими чагарниками і ялівцево-дубовими лісами, лісопарками, виноградниками, садами субтропічних культур. У рельєфі виражені схили, ускладнені зсувами, розчленовані короткими річковими долинами і балками, денудаційно-ерозійні низькогіря, абразійні береги, неширокі пляжі. Природна рослинність представлена дубовим та грабовим шибляком з вічнозеленими суничником дрібноплодним, рускусом понтичним, жасмином кущовим, чистом кримським, заростями держидерева, грабинника, фісташки, скумпії.

У центральній та східній частинах області виділяються природні амфітеатри: Ялтинський - від мису Ай-Тодор до мису Мартьян, через нього протікають р. Учансу (Водоспадна) і Дерекойка; Гурзуфський - від мису Мартъян до гори Аюдаг, тут протікають річки Авунда і Потаміс; Алуштинський, який знаходиться на схід від г. Кастель, через нього протікають річки Улу-Узень і Демерджі. Амфітеатри мають нахилену до моря поверхню, вона горбиста, еродована, оточена напівкільцем гірських пасом. У природних ландшафтах переважали сухі ліси і чагарники на коричневих ґрунтах. Ландшафти окультурені, у них наявні виноградники, сади, плантації ефіроолійних культур, тютюну, субтропічних плодових культур, парків з декоративними екзотами. Між Гурзуфським та Алуштинським амфітеатрами (м. Алушта - с. Привітне) утворилися низькогірні заяружені місцевості з коричневими ґрунтами, низькорослими дубовограбинниковими заростями, садами і виноградниками. У східній частині області виділяються окремі гірські масиви і гори: Перчем, Сокіл, Алчак, Меганом. Між ними знаходяться низовини Новосвітська, Судацька, Сонячна Долина, Меганомська. Характерні річкові й морські тераси, скелясті миси і невеликі бухти: Новосвітська. Голуба, Судацька та ін. У природних ландшафтах на коричневих ґрунтах розвивалися шиблякові угруповання (посухостійкі колючі чагарники з дуба пухнастого, грабинника, вяза граболистого, груші лохолистої, шипшини, скумпії, сумаху, ялівцю та ін.), зарості ялівцю деревоподібного, сосни кримської, реліктової сосни Станкевича, на відкритих ділянках - розріджена рослинність з ковили, полинів, каперсів, солянок та ін.

Вздовж Південного берега Криму розвинуті яружно-балкові місцевості. Іноді в долинах і балках виникають рушійні селі, що проносяться зі швидкістю З-4 м/с. Для запобігання ерозії та селям потрібно зберігати природну рослинність, терасувати схили з наступним їх залісненням, вживати гідротехнічних заходів та ін.

Природною прикрасою цієї області є вулканічні ландшафти в її східній частині. Вона складена юрськими глинистими сланцями, вапняками, конгломератами і вулканічними породами та базальтами, спілітами, кератофітами, ліпарито-дацитами, андезитами, трасами та ін. У ландшафтному відношенні цікавий вулканічний масив Карадаг, в якому виділяється куполоподібна г. Свята (570 м) та хребта Карагач, Хоба-Теле, Магнітний. Кок-Кая. Вони простягаються вздовж берега моря, утворюють стрімкі урвища, виступають у море екзотичними скелями і мисами. У природних ландшафтах на гірсько-лісових бурих і гірських коричневих ґрунтах поширені фригано-шиблякові зарослі, розріджені дубові ліси, ареали сухих степів.

Південнобережні субсередземноморські ландшафти різною мірою освоєні в господарському, в тому числі рекреаційному, відношенні. Тут зберігаються можливості подальшого розвитку оздоровчої, спортивної, пізнавальної та інших видів рекреації.

Памятками садово-паркового мистецтва є всесвітньо відомі парки Південного берега Криму: Фороський, Алупкинський, Місхорський, Харакський, Лівадійський, Масандрівський, Гурзуфський, Кипарисний, Нікітський ботанічний сад. Природні ландшафти охороняються в природному заповіднику Мис Мартьян, розташованому в центрі Південного берега Криму. На коричневих ґрунтах ростуть дуб пухнастий, сосна кримська, реліктовий ялівець високий, суничник дрібноплідний та ін [6,10].