3.1.2 Характеристика маршруту

Загально-географічні дані:

Басейн річки Дністер займає південно-західну частину України і східну частину Молдови. Охоплює значну частину територій семи областей України (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька та Одеська) і більшу частину (59%) території Республіки Молдова. На території басейну Дністра розташовані 69 міст, 127 смт., з них 62 міста і 95 смт. в межах України. [7, 98c.]

День 1: Івано-Франківськ - Єзупіль - Бистриця - Дністер

Виїзд з Івано-Франківського вокзалу автобусом на Єзупіль в 7:00 ранку.

8:10 приїзд у Єзупіль.

Єзупіль - р. Бистриця - дорога через село (пішки)

Водою: міст - устя Бистриці, устя - с.Маринопіль, с.Маринопіль - с.Устя Зелене, с.Устя Зелене - с.Букова.

Загалом - 25.5км, 3:30год.

У 1435 р. - Перша писемна згадка про поселення, яке тоді називалося Чешибіси. Вже в ті часи поселення було укріплене деревяно-земляний фортецею: недалеко переправа через стратегічно важливий Дністер.

У 1594 році було спалено турецькими військовими загонами.

У 1597 році назву змінено на Єзупіль.

Під час одного з наїздів татар якийсь польський воєвода (каетан) тікав від них на своєму коні-Румак. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода крикнув: "Єзус-Марія!" - І кінь виніс його на берег. У подяку богові воєвода заснував на обох берегах Дністра міста Єзупіль і Маринопіль (Маріамполь). [16]

У XVI-XVII ст. був побудований замок - зараз на цьому місці стоїть колишній домініканський костел. Є дані, що на цьому місці був також оборонний домініканський монастир, заснований Яковом Потоцьким.

В період з 1940 по 1999 роки носило назву Жовтень.

Від спуску на воду нас відділяло якихось 3 км та розібрані байди.

Але часу гуляти із 9 байдарками в нас не було, та й не дуже то й хотілось, тому від платформи рушили дорогою в бік мосту. Пішки долати таку відстань з байдарками на плечах також було якось лінь, тож вирішили наймати машину. [16]

Діставшись до потрібного місця почались збори байдарок та їх спуск на воду. Це зайняло не багато часу. Дмитро вправно командував збором та пояснював де яка деталь, що потрібно робити в першу чергу, а що потім. Спустивши байди на воду, погрузивши речі, ми зробили пару групових фото на старті та почали займати «бойові» місця. Стартували о другій годині 30 хвилин. Погода була сонячна.

Назва річки говорила сама за себе - Бистриця. І вже на перших сотнях метрів шляху відчувається стрімкість течії. Хтось встиг сісти на міль, хтось майже зачерпнув води через верх, а хтось наробив дір у дні. Пройшовши мілководний, але стрімкий відрізок шляху ми вийшли в Дністер - стало спокійніше, можна було дістати фотоапарат та налаштовуватись на зйомки.

Неподалік на крутому схилі піщаного пагорба з селищем Маринопіль -- святе джерело, на місці явлення Богоматері. Далі пропливли с. Устя Зелене, де знаходиться «закинуте жидівське окописько». [7, 99c.]

До місця ночівлі прийшли о 17:40, подолавши 25,5 км. Розбили табір.

День 2: Буковна - Вистря

9:00 - пробудження табору

10:00 - сніданок

11:00 - продовження походу

Водою: с.Буковна - міст в с.Нижнів - міст - газопровід "Союз" - газопровід - с.Вистря - с.Вистря - с.Кутище.

Загалом: 23км, 4:11год.

Особливості: в правому прогоні, село на правому березі острів за мостом - ліворуч, бо праворуч можлива мілина.

Попереду міст та газопровід, тому я провів короткий інструктаж з приводу проходження складних ділянок річки: йдемо один за одним, у разі чого сповіщаємо наступних, міст проходити в правому прогоні, але бути уважними.

Вирушили в дорогу. Наша байдарка була першою, я заглядав до навігатора, я видивлялась ситуацію біля опор моста. Оскільки в правому прогоні занадто бурхливо поводила себе вода, вирішили йти через центральний прогін. Але й тут було не все добре: з правого борту була мілина, про що ми сповістили наступних учасників групи, рекомендуючи триматися центру. Через те, що група сильно розтяглась, командир останньої байдарки не почув, що потрібно триматися центру прогону і потрапив на мілину. Розпоровши шкуру байдарки та стрингер, був змушений терміново пристати до берега. Ще б трохи й байдарка перетворилась на підводний човен.

Від газопроводу вже видно перші червоні камянисті породи -- скамянілі відкладення періоду девону, які супроводжували нас усю подорож. Саме тут й починається каньйон. [7, 100c.]

За поворотом піднявся вітерець та хвилі. Довелось хапатися за весла та й самим вправно налягати. За службовим обовязком наша байдарка повинна була прокладати маршрут та обирати місці ночівлі - лоцманські обовязки. Тому ми рушили уперед та першими прийняли бій з хвилями. Для мене це було захоплюючим зайняттям, оскілки це було в перше. Незабаром мав бути острів, який ми вирішили обходити праворуч. Товариші по команді добряче відстали у боротьбі із хвилями. За островом розпізнав знайомий берег до якого потрібно було причалювати - він був ліворуч, але швидкість течії була на стільки стрімкою, що до берега ми пришвартувались лише у кількох десятках метрів від потрібного місця. Крім того берег був високий та крутий. Проти течії удвох ми не ризикнули піти, тому вирішили «десантуватися» тут. [7, 102c.]

Інші учасники походу були більш здогадливими і обходили острів ліворуч. Тому швартуватися до берега було на багато простіше: по-перше, було відразу видно пологий камяний берег, по-друге, їх не зносила течія.

Звільнивши байдарку від речей, ми витягли її на берег, але нас чекав інший сюрприз: довкола місця висадки росли плакучі верби, між деревами не було жодної шпаринки для проходу. З іншої сторони дерев почали збиратися товариші.

Після вечері дехто вирішив оцінити степінь холодності води у Дністрі, як виявилося вода була досить терпимою. І знову багаття, гітара, пісні та страшилки на ніч, пиво та коньяк за успішне заклеювання байдарки керівника. Знову встановили графік чергування, обявили час підйому чергових та загальний підйом.

День 3: Вистря - Монастирек

9:00 - пробудження табору

9:30 - сніданок

10:00 - продовження походу

Водою: с.Кутище - с.Одаїв - с.Одаїв - м. Коропець - м. Коропець - печерний храм - храм - устя Баришу - устя Баришу - вдсп Дівочі сльози.

Загалом: 44км, 8:39год.

Вирушили о 10 годині 15 хвилин, що для нас будо досить не властиво. Дощ перестав накрапати, але небо залишалось похмурим. Щось при такій похмурій погоді всі так само похмуро налягали на весла. Звичайно дрейфували набагато менше, ніж попередні дні.

Швиденько догребли до с. Горигляди, яке визирає помітною каплицею, що височить на правому борті каньйону.

Через пів годинки по правому борту на схилі (Після Коропця навпроти с. Стигла) ми помітили печеру, чи то грот. Шкода, що він був так високо і неприступно, було б цікаво туди піднятися і оглянути панораму річки, каньйону, зали гроту. [16]

Через 15 хвилин після продрейфували повз травертиновий водоспад - мох під впливом постійного вапнування водою утворює примарні нарости.

Ось нарешті ми дісталися місця обіду. Стрілки годинника показали 13 годину дня. Вся група ринула роздивлятися печеру та невеличкий водопад, що знаходились за кілька сотень метрів від місця зупинки, лише чергові залишилися мастити бутерброди. Коли група повернулася з екскурсії та фотосесії, вона була дуже здивована як чергові виконали свої обовязки.

На обід та прогулянку ми витратили півтори години. Погода за цей час змінилася в кращу сторону. Не можна сказати, що стало сонячно, але просвітліло значніше. Пройти залишилось якихось 25 км, трохи більше половини, а часу до темноти залишалось не так і багато. Потрібно було прикласти сил більше, ніж до цих пір.

Ландшафт був не дуже різноманітним: часті повороти, лісисті береги, іноді поселення та пасовища з великою кількістю корів. [16]

І ось нарешті настав той час, коли ми підійшли до водопаду. Сказати чесно, на водопад то було мало схоже: великий камінь, порослий мохом і з нього крапає вода. В місцях стікання води мох спускався майже до землі. Видовище дивовижне! Тай назва у нього відображає саму суть - водоспад “Дівочі сльози”. [7, 105c.]

Ось нарешті і стоянка.

День 4: Монастирек - Раковець - Копачинці

Водою: вдсп - міст (міст проходити у другому зліва прогоні) - міст - Раковецький замок (на правому березі).

Замок - пішки.

Водою: замок - с. Кориш - с.Корнів - с.Копачинці.

Загалом: 29,4км, 5:32год.

Сьогодні в нашій програмі буде відвідування Раковецького замку. Загальна протяжність маршруту аж 29 км, що на цілих 14 км менше, ніж учора - знову будемо відпочивати та дрейфувати, головне, щоб погода сприяла цьому. З місця ночівлі вийшли о дванадцятій - перевершили себе у повільності згортання табору, адже прокинулись усі ще о восьмій годині ранку.

За дві години додрейфували до зупинки біля Раковецького замку, попередньо пропливши під мостом між селами Лука та Назвисько. Через півгодини після мосту, у напівсонному стані пройшли поворот, та побачили на правому березі одиноку вежу -- це й були залишки Раковецького замку. [2, 167c.]

Раковець - одне з найдавніших поселень Галичини, відоме за матеріалами гродських і земських книг з 1440. Однак в історико-літературних джерелах будівництво замку датується 40-ми роками XVII століття і приписується галицькому підчашого Домінік-Войцехом Беньовський. Так стверджує О.Чоловський у монографії, присвяченій замкам і фортецям Галицької Русі. Він пише, в 1657 році, ще недобудований замок витримав облогу, після якої 1660 вже було завершено будівництво будівлі. Історик аргументує це латинським написом на мармуровій плиті, вмурований у надбрамну башту, а також інструкцією галицького сеймику від 21 лютого 1659 року, де згадується ця подія. [16]

З збережених руїн не можна визначити структуру та характер забудови замку, про особливості споруди можна говорити лише на підставі сукупного розгляду всіх даних - натурних, іконографічних, писемних.

Замок був у плані неправильний багатокутник, форма його підпорядковувалася абрису майданчика. Він мав загальні розміри 40 Ч 60 м, якщо не вважати веж, що виступали за периметр оборонних стін, їх було три: південно-західна, надбрамна (з боку поселення), північно-західна (з боку крутосхилу), південно-східна (над стрімким берегом). У кінці XIX століття, судячи з старих фотографій і графічних зображень, крім збереженої на повну висоту (близько 20 м) північно-західної шестикутної в плані вежі, існувала ще частина прямокутної в плані триярусної надбрамної вежі, а також майже трикутна в плані південно- східна башта на висоту одного ярусу. Їх зєднували збережені майже по всьому периметру (крім частини над стрімким берегом Дністра) оборонні стіни висотою від 2 до 8 м, у яких подекуди збереглися бійниці. Розміщення їх свідчить про наявність у мурах двох бойових ярусів, один з яких було обробкою консольної деревяної галереї. У той час існували ще руїни палацу в південно-східній частині замкового двору, недалеко від південно-західної вежі. Його ширина становила 8 - 9 м, довжина - близько 20 м. Середню частину обсягу споруди займали дві великі печі 3 високими трубами; боків їх були подовжені приміщення. [16]

Вирішили тут же влаштувати обідній перекус. Група розділилася на 2 частини: поки одна частина вартувала біля байдарок, інша сходила до залишків замку та в село поповнити продовольчі запаси.

Повернувшись ми перекусили та вирушили далі.

День 5: Копачинці - Хмелева - Чернелиця - Михальче

Водою: с.Копачинці - Червона гора - гора - Хмельова стінка - стінка -с.Хмслсва.

Пішки: екскурсія м. Чернелиця.

Водою: м.Чернелиця - печ. Соколине Гніздо - печера - ур.Шутроминське - ур.Шутроминське - дит.табір в с.Михальче.

Загалом: 25км, 10:27год.

Сьогодні ми відвідували м.Чернелицю, де були залишки костьолу та замку. Загальна відстань 25 км, з яких 5,5 км потрібно було долати пішки. Ну що, у подорож! [2, 168c.]

До місця висадки було якихось 12 км.

За годину допливли до устя р. Стрипа -- Беремянського каньйону. В ньому знаходиться Червона Гора, яку також називають «дністровськими субтропіками» -- навіть у найсуворіші зими сніг не лежить тут довше двох днів. Є маса гіпотез на пояснення цього феномену, від уранових руд під горою до особливої комбінації експозицій схилів Беремянського і Дністровського каньйонів, які утворюють особливий мікроклімат. [7, 109c.]

Потім за 35 хвилин припливли до с.Хмельова, де розташований памятник природи «Хмельова стінка» - красиві схили із прорізаним рельєфним урочищем із піщаними виходами. Цікаво, що це було одне з небагатьох місць, де ми бачили хвойний ліс замість звичайного, листяного.

Нарешті ми причалили до місця висадки - на березі річки напис - “Магазин” - спеціально для водників мабуть). Вирішили залишити на варті біля байдарок 2 хлопців.

Вирушили у пішохідну подорож.

По дорозі зробили зупинку біля криниці, щоб напитися води, перепочили та пішли далі.

Коли дісталися наміченого місця, то були вражені тим, що вхід в костьол був заколочений деревяними дверми і ніхто не міг зайти в середину.

Костел знаходиться майже в центрі с.Чернелиця, біля сільської ради.

Він побудований в стилі Відродження, з каменю, хрестовий в плані, з граненими бічними гілками апсидами. З північного заходу до будівлі приєднана башта з гвинтовими сходами всередині, що веде на хори.

Головний фасад увінчано трикутним фронтоном, який прикрашено нішами, фланкованими акротеріями та обелісками, а вхід виділено кам`яним ренесансним різним порталом з гербом. Герб - "Погоня", той самий, який потім зустріне нас і на замку. [16]