5. Зовнішня політика. Встановлення відносин з Україною

Ще на початку 70-х років адміністрація П. Трюдо почала переглядати зовнішньополітичний курс Канади. Залишаючись вірною своїм союзницьким зобовязанням у межах НАТО та двостороннім угодам з СІПА в галузі оборони Північної Америки, Канада все-таки активно виробляла власну зовнішньополітичну концепцію, що відповідало поширеним у суспільстві настроям зміцнення канадського суверенітету. На перший план висували питання оборони власне канадської території та звільнення її від ядерних озброєнь США, більшої самостійності у відносинах з Європою, Японією, країнами Латинської Америки та Африки. У першій половині 70-х років відбувся рішучий поворот і в напрямі поліпшення відносин з комуністичними країнами.

Пріоритетне значення у зовнішній політиці Канади надавалось відносинам з США. Домігшись виведення з канадської території американських ядерних боєголовок, уряд П. Трюдо водночас регулярно поновлював дію укладеної ще в 1958 р. угоди про спільне командування протиповітряною обороною Північної Америки і розташування в Канаді підпорядкованих йому військових баз.

Після розпаду СРСР Канада вітала утворення нових незалежних держав на Сході Європи і підтримувала їх коли вирішували питання про вступ до Організації Обєднаних Націй. Одним із перших -- 2 грудня 1991 р. (другого дня після історичного референдуму) канадський уряд визнав незалежну Україну і встановив з нею дипломатичні відносини. Першим українським послом у Канаді став колишній політвязень, відомий правозахисник і громадський діяч Левко Лукяненко.

Успішного розвитку набувають українсько-канадські відносини, свідченням чого є візити до Києва генерал-губернатора Канади Рамона Гнатишина (1992 р.) та президента Леоніда Кучми в Оттаву (1994 р.), в ході яких були досягнуті важливі угоди про взаємовигідне співробітництво між країнами.