logo search
книги РЭ архив

3.1. Теоретичні підходи до оцінки доходу регіону

Як було вже зазначено, кількість населення є вихідною величиною, з якої починається регіональний аналіз. Наступною, не менш важливою характеристикою економічного розвитку регіону є дохід, пов’язаний з кількістю населення: середній дохід на душу населення, розподіл валового регіонального доходу між соціальними, етнічними і професійними групами, динаміка цих показ­ників. Важливим показником регіональної програми соціально-економічного розвитку є зростання реальних доходів населення, що вимагає безпосереднього виміру та аналізу зміни цього доходу.

В економічній літературі розглядаються різні способи оцінки доходу регіону, але існують проблеми, пов’язані з методикою аналізу розподілу цього доходу між різними групами населення. Також недосконалим є прогнозування щодо доходу на душу населення та його розподілу. Останній тісно пов’язаний з проблемою перспективної оцінки розвитку промисловості та економіки в цілому, що потребує окремого детального аналізу.

Поняття «дохід» тісно пов’язане і з іншими поняттями, що стосуються соціального та економічного добробуту. Це — валовий регіональний продукт, чисті регіональні витрати, баланс міжрегіональних платежів. Усі наведені категорії дають можливість визначити, наскільки добре діє певна економічна і соціальна система. А такі категорії, як споживчі витрати домогосподарств, державні закупівлі товарів і послуг, чисті приватні інвестиції, приватні заощадження, дають уяву про дію даної системи у статиці і в динаміці. За їх допомогою можна проаналізувати взаємодію економічних і соціальних процесів, які відбуваються в регіоні.

Регіональний аналіз має базуватися на системі регіональних рахунків (СРР), де всі наведені категорії визначені кількісно. В основі методики побудови системи регіональних рахунків лежить система національних рахунків (СНР), статистика доходів за регіонами, місцеві дані про різні види податків на доходи громадян, підприємств та ін., споживання електроенергії по галузях промисловості, рівень зай­нятості за галузями, про обсяг промислової продукції, роздрібну та оптову торгівлю, валютні, фінансові операції, соціальні трансферти.

При вимірюванні регіонального доходу виникає ряд проблем, причиною яких є визначення самого поняття «регіональний дохід», що зумовлює необхідність зупинитися на характеристиці основних елементів рахунків національного доходу. Поняття регіонального доходу звичайно пов’язують з поняттям національного доходу. Виходячи з цього, пропонуються методи його оцінки, аналогічні методам визначення національного доходу. Однак на практиці таке пристосування дає незадовільні результати, що вказує на необхідність залучення спеціальних методів визначення регіональних рахунків, які б відповідали регіональним умовам. Також оцінка регіонального доходу не повинна зводитися лише до пропорційного розподілу національного доходу.

Найвичерпнішим показником доходу є валовий внутрішній продукт (ВВП), який розраховується як сумарна ринкова вартість усієї кінцевої продукції. Цей показник допомагає оцінити функціонування економіки в цілому. На його основі розраховується чистий валовий продукт (ЧВП), який ідентичний йому за мінусом амортизаційних відрахувань. Але при розрахунках доходу використовується показник національного доходу (НД), в якому на відміну від ВВП вартість розрахована не в ринкових цінах, а визначається за витратами факторів виробництва (так званими факторіальними витратами). Тому для розрахунку національного доходу з даних про ВВП у статистиці віднімають не тільки амортизовану частину капіталу, а й інші витрати, особливо непрямі податки на приватний сектор, які не вважаються доходами, що припадають на фактори виробництва.

Національний дохід є сумою або всіх факторіальних доходів, що сплачуються окремим секторам економіки, або всіх виплат за використання факторів виробництва, що були отримані цими сек­торами. Результати мають бути однаковими.

Особистий дохід визначається як сума виплат, що отримали окремі особи, включаючи плату за використання факторів виробництва (в тому числі робочу силу) і трансфертні платежі держави і приватних підприємств, але не інших осіб. Особистий дохід є поняттям ширшим, ніж дохід, що отримують окремі особи через те, що він включає оцінку ренти, віднесеної на житло, що займають його власники. При його розрахунку «особами» вважаються такі установи та організації, які не отримують прибутку, приватної опіки і різноманітні фонди. Таким чином, особистий дохід включає всі надходження, що отримують фізичні особи. Його можна розрахувати або на стадії виплати доходів, або як суму всіх особистих витрат і заощаджень.

Рахунки валового внутрішнього продукту і національного доходу найбільш підходять для характеристики національної економіки саме тому, що їх будують на основі подвійної бухгалтерії. Ця обставина, що обидві частини рахунку мають балансуватися, допомагає заповнити пропуски у фактичних даних та оцінити їх точність.

Ряд питань теоретичного характеру виникає при оцінці регіонального доходу, що пов’язано з різними поняттями стосовно його оцінки. Ці проблеми виникають тому, що регіон являє собою відкриту економічну одиницю в межах держа- ви. Міжрегіональна торгівля і соціально-культурна взаємодія не мають перепон, проте у різних регіонах різні спільні політичні інститути. Якщо порівнювати з державою, то вона являє собою відносно відокремленішу економічну одиницю. Означені відмінності приводять до неточності обліку торговельних операцій між регіонами в межах однієї держави. Причому труднощі, пов’язані з обліком операцій, зростають із зменшенням розмірів регіонів (райони у середині області). Існують й інші проблеми.

Оцінка доходу цікава тим, що вона дозволяє отримати відомості не тільки щодо його величини, а також стосовно різноманітних категорій, що входять до його складу. В зв’язку з тим, що регіон не являє собою точну копію країни у зменшеному масштабі, його виробнича і соціальна структура можуть сильно відрізнятися від структури країни в цілому. Тому для вивчення регіонального доходу важливим є дослідження групи секторів, характерних власне для даного регіону, а не країни в цілому.

Для подальшого проведення аналізу неабияке значення мають перехресні порівняння регіонального доходу окремих регіонів. Така мета постає, як правило, при вивченні економіки країни в регіональному розрізі. Тут виникає ще одна проблема, пов’язана з неможливістю використовувати для різних регіонів стандартний набір показників. Комбінація статистичних даних і показники виробничих характеристик можуть змінюватися від регіону до регіону. Для проведення порівняльного аналізу необхідною є побудова системи рахунків, яка б була корисною для визначення подальшої політики щодо певного регіону. Це — не просте зав­дання, оскільки при виборі компонентів доходу увагу слід при- діляти базовим галузям економіки певного регіону. Наприклад, в одному регіоні вирішальне значення може мати галузь, яка переживає спад, але в минулому вона визначала його розвиток (наприклад, вугільна промисловість у Донецькій області). В іншому регіоні ця сама галузь має другорядне значення або її взагалі немає, і тому її слід розглядати в сукупності з іншими галузями. У той же час не виключено, що в цьому регіоні доцільно буде виокремити яку-небудь іншу галузь, що використовує специфічні види сировини (виробництво електронної апаратури) або перед якою відкриваються перспективи розвитку. Таким чином, використання стандартного набору секторів економіки при зіставленні регіонів не приведе до викриття важливих міжрегіональних розбіжностей, внаслідок чого необхідно приділяти особливу увагу провідним секторам економіки.

Слід відмітити ще деякі загальні проблеми, пов’язані з особливостями первинного матеріалу для проведення аналізу. Перша полягає в тому, що якщо дані по країні можуть збиратися шляхом вибіркових обстежень і це приводить до об’єктивних результатів, то при регіональному аналізі вони можуть не містити необхідних оцінок. Вибіркові обстеження в регіоні мають бути повнішими, щоб похибки при оцінці не перевищили допустимих значень, і проводитися зовсім за іншою схемою.

Друга проблема стосується використання опорних даних для інтерполяцій (особливо коли йдеться про періоди між двома переписами населення): для регіону вони є менш правомірними, ніж для країни в цілому. Подібне відбувається внаслідок того, що деякі припущення про постійність (незмінність) основних перед­умов втрачає свою правомірність із зменшенням розмірів території, яка розглядається.