Геополітична та економічна характеристика Ірану

реферат

3. Характеристика господарства. Транспорт Ірану

Промисловість. Основна галузь -- гірничодобувна промисловість. її продукція -- переважно нафта (четверте місце у світі) і природний газ, уран. Інші мінеральні ресурси поки що розробляються недостатньо. Нафтогазодобувній промисловості завдала великої шкоди ірано-іракська війна. Амбіційні проекти розвитку промисловості та інфраструктури, започатковані за правління шаха, було відкинуто. Провідні галузі промисловості -- нафтопереробна, нафтохімічна, чорна і кольорова металургія, машинобудування, металообробна, харчова, текстильна, тютюнова. Розвинене ремісництво (килими, металеві та ювелірні вироби).

Сільське господарство. У сільському та лісовому господарстві працює 1/3 населення країни. Основні сільськогосподарські культури -- зернові (пшениця, ячмінь, рис), бобові та олійні. Із технічних культур переважають бавовник, цукрові буряки, цукрова тростина, тютюн, чай. Вирощують плодові, баштанні, виноград, горіхи. Екстенсивне тваринництво (вівці, кози, верблюди, велика рогата худоба тощо), шовківництво, морське рибальство, заготівлі деревини. Продовольства бракує, тому воно підлягає раціонуванню.

Транспорт. Розвинені всі види транспорту. Головні морські порти Перської затоки -- Хорремшехр, Бендер-Хомейні, Бушир, Харк, Абадан, Бендер-Махшехр; Каспійського моря -- Ензелі та Наушехр. Міжнародні аеропорти -- у столиці, Абадані, Бен-дер-Аббасі, Ісфагані, Ширазі.

Залізниці - загальна довжина - 4850 км; з них 4760 км - 1 .432-метровий шаблон, 92 км - 1 .676-метровий шаблон; 480 км у стадії будівництва. Автодороги - загальна довжина - 140 072 км; 42 694 км - бруковані дороги ; 46 866 км - гравійних ; 49 440 км - земляних ; і приблизно 1 200 км - сільська дорожня мережа .

Внутрішні водяні шляхи - 904 км; Шатт-Аль-Араб - звичайно судноплавний для морського транспорту протягом приблизно 130 км , але через Ірано-Іракську війну не використовується (з вересня 1980 р.).

Трубопроводи - для нафти 5900 км; нафтопродуктів 3900 км; природного газу 4550 км.

Порти - Абадан ( у значній мірі зруйнований у 1980-88 р.) і 6 інших менш великих портів .

Торговий флот - 134 судна (1000 БРТ і більш) всього 4 466 395 /8 329 760 включає 38 вантажних судна, 6 ролл-он/ролл-оф, 32 нафтового танкера, 4 хімічні танкери, 3 рефрижератори, 47 сухогрузів, 2 комбінованих сухогрузів, 1 судно для перевезення зрідженого газу.

Іран -- аграрно-індустріальна країна з розвинутою нафтовою промисловістю. Основні галузі: нафтова і нафтопереробна, текстильна, цементна, конструкційних матеріалів, харчова, металообробна, чорна і кольорова металургія. В структурі промисловості І. провідне місце займає гірничодобувна промисловість, яка, зокрема, забезпечує високий рівень прибутків від експорту нафти. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Гол. мор. порти в Персидській затоці: Хорремшехр, Бендер-Хомейні, Бушир, Харк (нафтовий термінал), Абадан, Бендер-Махшехр і Чахбехар в Аравійському морі. На Каспійському м.: Ензелі, Ноушехр. Навігація здійснюється по оз. Урмія і р. Карун, яка через Шатт-ель-Араб сполучається з Персидською затокою.

Майже 40 % підприємств обробних галузей зосереджені в Тегерані. Важливими промисловими центрами є також Ісфахан (текстильна промисловість і чорна металургія), Тебріз (машинобудування, в тому числі важке), Казвін і Саве (різні галузі легкої індустрії), Решт (електротехнічна і електронна промисловість), Ерак (виплавка алюмінію і машинобудування), Ахваз (машинобудування і металообробка), Шираз (нафтохімічна і електронна промисловість), Абадан і Бендер-Хомейні (нафтохімія і нафтопереробка).

В середині 1990-х рр. сільське господарство давало приблизно 29-30 % ВВП. Важливе місце в економіці Ірану займають традиційні кустарні промисли і ремесла, зокрема килимарство. Експорт килимів істотно скоротився через припинення їх збуту в США і конкуренції виробників інших країн.

За вплив на Іран з урахуванням його значних геостратегічних та геоекономічних ресурсів, нині точиться запекла боротьба між США, ЄС, Росією, Китаєм, Японією та Індією.

Іран не тільки сам відкритий для співробітництва, але й прагне брати участь в енергетичних проектах в інших країнах, у першу чергу в регіоні Каспійського басейну та в Туреччині. Нині Іран експортує 4,3 млрд мі на рік до Туреччини та імпортує близько 5 млрд мі на рік природного газу з Туркменістану, тобто експортні можливості Ірану нині не реалізовані. За даними „Бритіш Петролеум”, з 1997 р. Іран споживає більше природного газу, ніж видобуває, оскільки не має можливості збільшити експорт газу на турецькому напрямі через проблеми з якістю експортованого газу та сезонними коливаннями в постачанні газу до Туреччини у звязку зі зростанням споживання газу в Ірані в холодний період.

Іран прагне стати рівноправним учасником масштабних енергетичних проектів у рамках регіону Каспійського басейну та Південного Кавказу розглядаючи енергетичну безпеку регіонів як складову власної енергетичної безпеки.

Енергетична стратегія Ірану щодо встановлення тісної взаємодії з державами Каспійського регіону та Південного Кавказу має статус зовнішньополітичного стратегічного завдання і досягла очікуваних результатів:

Іранська дипломатія в останні роки наблизилася до завоювання міцних позицій на енергетичних ринках регіону;

прагматичний курс керівництва країни диктує необхідність проведення гнучкої й ефективної регіональної економічної стратегії;

Складна конюнктура на світових енергетичних ринках в умовах нестабільності енергетичних систем країн Південного Кавказу, які переживають кризовий етап, надала Ірану сприятливий шанс затвердитись.

Іран прагне не допустити перетворення Каспійського басейну та Закавказзя в сферу впливу американських інтересів (Ірак, Афганістан, очікується й Пакистан), пропонуючи країнам регіону створити власний механізм безпеки у форматі „3+3” (Вірменія, Азербайджан, Грузія, а також Росія, Іран, Туреччина).

Енергетична стратегія в цьому контексті розглядається Тегераном як важливий інструмент реалізації загальної зовнішньополітичної лінії.

Головними напрямками іранської енергетичної політики у регіоні Каспійського басейну є:

· забезпечення поставок й транзиту природного газу;

· фінансове й технічне сприяння у спорудженні та відновленні ГЕС;

· синхронізація роботи електромереж, зєднання високовольтних ЛЕП та обмін електроенергією;

· допомога в розвитку альтернативної енергетики (вітрова й сонячна);

· поставка нафтопродуктів та подальший обмін за схемою заміщення.

Експерти зазначають, що важливе значення іранське керівництво надає багатосторонньому формату енергетичної взаємодії. По-перше, поступово розвивається російсько-ірано-азербайджанське співробітництво щодо обєднання енергетичних систем цих країн. По-друге, Іран розглядає плани енергетичного співробітництва з Росією. По-третє, ірано-азербайджанське співробітництво планується в перспективі конвертувати у створення транскаспійського енергетичного простору з орієнтацією на ЄС.

Делись добром ;)