Ґрунти Українських Карпат

курсовая работа

3.2 Природні умови і ґрунти Карпат

У межах України власне Карпати займають 19,5 тис. км2, охоплюючи території Львівської (18,6%), Івано-Франківської (37,5 %), Чернівецької (15,8 %) та Закарпатської (65,9 %) областей.

Ґрунтоутворення у Карпатах розвивається на продуктах вивітрювання трьох комплексів геологічно різновікових гірських порід. Найдревнішими (палеозой) є метаморфічні породи Рахівського масиву і Чивчинських гір; молодими (крейда, палеоген) - флішові породи, які представляють Складчасті Карпати, що займають до 90 % площі; наймолодшими (неоген) - ефузивні породи Вулканічних Карпат.

У нижній частині Рахівського масиву виділяється гнейсово-сланцева свита порід, які датовані протерозоєм. Над цією свитою залягає значна товща (1000 м) палеогенових порід.

Ґрунтотворними породами у Карпатах переважно є флішові утворення і продукти їх вивітрювання. Це осадові гірські породи, які утворилися у глибоководних геосилікатних морських басейнах. Характерною особливістю флішу є ритмічне чергування шарів піщаників, аргілітів, алевритів, мергелів, вапняків тощо. З точки зору участі у ґрунтоутворенні в Карпатах можна виділити три типи флішових порід: з переважанням грубошаруватих піщаників; з чергуванням шарів піщаників і глинистих сланців у співвідношенні 1.1; з переважанням глинистих сланців - алевритів з тонкими прошарками піщаників.

* У межах гірсько-лісового поясу Карпат, від висоти 300-325 м й до 1470 м над рівнем моря, переважають бурі лісові кислі ґрунти; або, як їх ще називають, бурі-гірсько-лісові чи просто гірські буроземи.

За експериментальними даними (Г.О. Андрущенко, 1964), бурі лісові ґрунти Карпат утворилися так. У лісовій підстилці у процесі перетворення її мікроорганізмами кренові та інші органічні кислоти нейтралізуються основами, переважно кальцію, заліза й алюмінію так, що реакція розчинів у ній стає менш кислою, ніж реакція материнської породи, в яку потрапляють ці розчини. Нейтралізація ж органічних кислот відбувається унаслідок великої зональності підстилки, яка у свою чергу викликана багатими на первинні мінерали материнськими породами і доброю їх аерацією. Кисла реакція материнської породи утворюється внаслідок виносу основ під час вивітрювання мінералів, особливо тих, що містять сульфіди (у сланцях утворюється сірчана кислота). В умовах добре виявленого промивного водного режиму нейтралізовані розчини не опідзолюють ґрунт і не викликають перерозподілу колоїдів у його профілі.

Гумусові кислоти, особливо ульмінова та апокренова, звязуючись із залізом й алюмінієм, акумулюються у верхніх шарах материнської породи і надають ґрунтові бурого кольору. Це свідчить про те, що одним із складових процесів генезису бурих лісових ґрунтів є біологічне нагромадження у Ґрунті заліза й алюмінію.

Бурі гірсько-лісові ґрунти, які утворилися на піщаному безкарбонатному фліші. Валовий хімічний склад бурих гірсько-лісових ґрунтів значною мірою обумовлений породами, на яких вони утворилися. Наприклад, у ґрунтах, які утворилися на елювії флішу, вміст SiO2 у верхньому гумусовому горизонті дорівнює 80,6 %, а з глибиною зменшується до 69,5 %. Оксиди алюмінію (Al O) і заліза (Fe О) у гумусовому горизонті становлять відповідно 10,0 % і 4,3 %, а з глибиною їх вміст збільшується відповідно на 15,4 і 7,4 %. Приблизно на одному рівні профілі ґрунту розподіляються оксиди кальцію, магнію і калію.

У бурих гірсько-лісових ґрунтах, які утворилися на андезиті, спостерігається аналогічна закономірність. Проте в цих ґрунтах є дещо більше SiO, (56,4-84,4 %) та Аl О3 - 8,3-16,9 %.

Бурі гірсько-лісові ґрунти в цілому мають задовільні водно-фізичні властивості. Так, у верхньому гумусовому горизонті щільність складення дорівнює 1,11-1,23 г см. а вже в перехідному рН на глибині 30-40 см зростає до 1,33-1,52 г/см3, в нижній частині цього горизонту щільність складення зростає до 1,54-1,68 г/см3, а в материнській породі - 1,59-1,65 г/см3.

Із глибиною у профілі помітно зростає і щільність твердої фази. Якщо у верхньому 20-сантиметровому шарі (горизонт Н) вона дорівнює 2,68-2,70 г/см3, то в нижніх горизонтах - 2,77-2,78 г/см3, така ж закономірність спостерігається щодо пористості та водних властивостей. Зокрема, загальна пористість з глибиною зменшується з 54-50 % до 40-43 %, аерація при НВ - з 27-29 до 18-33 %, вологість вянення з 4,1-10,1 до 3,0-7,4% і найменша вологоємкість (НВ) - з 15,3-32,1 до 10,0-22,1%.

Бурі гірсько-лісові ґрунти характеризуються порівняно високим вмістом гумусу: у верхньому гумусовому горизонті Н він становить 5,0-7,5 % і більше, а з глибиною зменшується до 0,6 %. Ці ґрунти дуже кислі - рН сольове дорівнює 3,7-4,5, а водне - 4,2-5,0, гідролітична кислотність - 8,4-15,6 мекв/100 г ґрунту. Відносно низький вміст у них увібраних катіонів Са** (1,8-22,2мекв/100г ґрунту) і Mg** (0,3-5,3 мекв/100 г фунту), а ступінь насичення основами - 78,2-85,5 %.

Через кислу реакцію та наявність рухомого алюмінію у бурих гірсько-лісових ґрунтах пригнічуються процеси нагромадження нітратного азоту, а також доступних для рослин форм фосфору. Тому ці ґрунти відзначаються низьким забезпеченням поживних речовин, особливо азоту і фосфору. Вони малопродуктивні, мають неміцну розпорошену структуру, малу (18-20 см) товщину орного шару, містять вкраплення жорстви і каміння, схильні до запливання після дощів та утворення кірки під час підсихання, тому є найбільш придатними під ліси та природні кормові угіддя.

Бурі лісові опідзолені ґрунти відрізняються від типових бурих гірсько-лісових ґрунтів чітко вираженою диференціацією профілю на елювіальний та ілювіальний горизонти. Трапляються вони в межах усього гірсько-лісового поясу, але приурочені переважно до більш або менш вирівнених елементів рельєфу - терас річок, довгих делювіальних шлейфів, рівнинних гірських ділянок перезволоженню, а отже, оглеєнню.

Профіль бурого лісового опідзоленого ґрунту, поширеного на рівнинній частині хребта Довжки, що розташований у Стрийському районі Львівської області на висоті близько 850 м над рівнем моря.

За водно-фізичними і фізико-хімічними властивостями ці ґрунти майже не відрізняються від звичайних бурих гірсько-лісових ґрунтів.

* Підвісні та торфовисто-підзолисті ґрунти поширені в різних районах гірсько-лісового поясу Карпат, де безпосередньо на денну поверхню виходять дуже стійкі до вивітрювання флішові породи, які складаються із грубих блоків насипних піщаників. У місцях їх виходу утворюються камянисті розсипи.

Ґрунтоутворення тут відбувається за рахунок лишайників, у результаті чого утворюється 0-3 см шару темно-сірого піщаного ґрунту, а згодом - гіпнові мохи. При цьому формується органогенний ґрунт, який висить на каміннях, через що його називають "підвісним". Цей горизонт на 52-75 % складається з органічних речовин, містить азоту 1,16-2,5 %, Р,О; - 0,24 %, а рН дорівнює 4,3-4,6.

Згодом, на пізніших стадіях розвитку підвісні ґрунти перетворюються у торфово-підзолисті, які мають легкий піщаний гранулометричний склад, високу кислотність і дуже бідні на основи.

* Дерново-буремні та лучно-буроземні ґрунти переважно поширені на першій і другій, іноді третій, надзаплавних терасах. На перших двох терасах русловий алювій часто перекритий шарами суглинкових і глинистих алювіальних та делювіальних насосів. Вони принесені із прилеглих схилів і значною мірою складаються із "буроземного матеріалу", який утворюється у процесі денудації бурих гірсько-лісових ґрунтів.

Делись добром ;)