3. Конституційна реформа 1982 р.

Водночас з «квебекською» на авансцену політичної боротьби поступово виходила ще одна гостра проблема, повязана з проблемою провінцій (окрім Квебеку, насамперед Альберти та Британської Колумбії), які вимагали розширення своїх прерогатив за рахунок обмеження функцій центрального уряду. Гостроту конфлікту посилювала відсутність у конституції країни чіткого розмежування повноважень між федеральними та провінційними органами влади. Ситуацію ускладнювало і те, що федеральний уряд не мав конституційної можливості обмежувати відцентрові тенденції провінцій, оскільки роль канадської конституції виконував прийнятий британським парламентом у 1867 р. Акт про Британську Північну Америку, зміни і доповнення до якого повинні були схвалюватися парламентом Великобританії.

Цей анахронізм змусив уряд П. Трюдо звернутись у 1980 р. до Лондона з проханням про надання Канаді повного суверенітету в конституційній сфері.

У березні 1982 р. британський парламент прийняв останній закон стосовно Канади (так званий Акт про Канаду 1982р.), який припинив дію законодавчих повноважень Великобританії щодо цього домініону. На його основі 17 квітня 1982 р. канадський парламент прийняв Акт про конституцію 1982 р. Так на 115-му році існування Канада позбулась колоніального минулого і здобула, нарешті, абсолютний суверенітет у конституційній сфері.

Реформа віддала основний закон країни під юрисдикцію федерального парламенту, тим самим обєктивно сприяючи процесові централізації та зміцненню єдності канадської федерації. Введення в Акт про конституцію положень щодо розширення повноважень провінцій послабило напруженість у федерально-провінційних відносинах. Водночас у конституції не знайшла відображення проблема суверенітету франкоканадців і статусу Квебеку, що створювало грунт для дальшого поглиблення кризи у відносинах між англійською та французькою Канадою.

Конституційна реформа 1982 р. тимчасово відсунула з авансцени політичного життя питання вдосконалення федерально-провінційних відносин. На перший план вийшли економічні труднощі, з якими країна зіткнулася на початку 80-х років. Дефіцит державного бюджету досягнув у 1984 р. астрономічної цифри -- 27 млрд. доларів. Нечуваних з 30-х років масштабів досягло безробіття, яке охопило 1,5 млн канадців, що становило 12% усієї робочої сили. Значно погіршився збут канадської продукції на зовнішніх ринках. Усе це призвело до поразки уряду лібералів на парламентських виборах 1984 р. і сприяло приходу до влади Прогресивно-консервативної партії на чолі з 45-річним адвокатом з Монреаля Брайаном Малруні.

Новий уряд відразу ж почав зменшувати видатки на соціальні програми, домагався подолати інфляцію через контроль над зарплатою, підвищити продуктивність праці та конкурентоспроможності шляхом створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій, а також створював умови для розширення вільної торгівлі з США. На зміну кризі початку 80-х років прийшов період тривалого економічного піднесення.