Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи

курсовая работа

РОЗДІЛ 3. ВНУТРІШНІ ВОДИ

Альпійський найголовніший гідрографічний вузол Західної Європи. Стікаючі з Альп ріки належать басейнам Північного моря (Рейн із Ааре й ін. припливами), Чорного моря (праві припливи Дунаю - Іллер, Лех, Інн, Энс, верхній плин Драви), Адріатичного моря (Адидже, По з лівими припливами), Лигурийского моря й Ліонскої затоки (Рона з лівими припливами). Ріки характеризуються швидким плином, значної водностью, високим коефіцієнтом стоку (до 70-85% ), дуже правильним коливанням стоку залежно від температур. У живленні рік основне значення мають талі води льодовиків і снігів; менше - дощі. Ріки льодовикового живлення (т.зв. альпійського режиму) мають максимум стоку влітку й дуже низький мінімум в інший час. На ріках зі сніговим живленням максимальна водность доводиться на весну й 1-шу половину літа, а з дощовим - на осінь (у Приморські Альпи також на зиму). Для більшості великих рік характерне сполучення різних джерел живлення й режимів стоку. Основні морфологічні особливості річкових долин: слабка розробленість поздовжнього профілю, наявність великої кількості уступів у руслі з водоспадами, що утворяться на них. Велике енергетичне значення рік. Великий регулюючий вплив на стік рік роблять озера. Найбільш численна група невеликих по площі карових озер високогірної зони. Великі озера приурочені до смуги передгірїв: Женевське (площа 581 км2, найбільше в Альпах), Тунске, Бріенцське, Фирвальдштетское, Боденське, Лаго-Маджоре, Лугано, Комо, Гарда й ін.

Делись добром ;)