Озеро Байкал

курсовая работа

2.1 Генезис котловини. Морфогенез та рельєф дна

Під котловиною Байкалу ми розуміємо частину Байкальської западини, яка зайнята водою. Морфологічні озерні водойми поділяються на два види: котловинні і плоскі. Байкал відноситься до водойм котловинного типу.

Котловина Байкалу складається з трьох частин: південної, середньої і північної, які розділені - Академічним хребтом, який розташований між о. Ольхон і мисом Валукан, та Селенгійською авандельтою.

Морфометричні дані пролягають в наступному, що найбільші глибини в північній котловині - 889 м, в середній - 1620 м, а в південній - 1423 м. Уклон дна в північній котловині біля західного берега - 12?, північного - 6?, а в середній котловині 30?.

Характеризуючи западини байкальського типу вчені відмічають локалізацію та їх інтенсивний неотектонічний прогин в звужених і витягнутих в північно-східному напрямку участків з ранньокайнозойськими структурами.

Байкальська западина найбільш прогнута і сама найбільша западина рифтової зони. Товщина осадових утворень, має неоднакову потужність в різних частинах. Максимальна величина (5000 м)досягає в районі дельти р. Селенги, що пояснюється накладом цієї ділянки на раніше існуючу тут юрську западину.

Істотним елементом структури Байкальської западини, так і інших западин цієї зони, є розломи. Батиметрична карта Байкалу дає докладне і точне уявлення про рельєф котловини в цілому. Для западин байкальського типу характерна асиметричність поперечного профілю, яка повязана з різним проявом розривних дислокацій на протилежних бортах западин. Дуже чітка асиметрія Байкальської западини проявилась в різних кутках нахилу і різних довжинах північно-західного і південно-східного нахилів котловини. Кут розчленування північно-західного схилу з дном улоговини виражений більш чітко, ніж південно-східного, де часто спостерігається поступовий перехід між дном і схилом. Різний характер і кількість розломів у північно-західного схилу розломи довші і більшої амплітуди, ніж у південно-східного.

Рельеф схилів і зрізаність берегів також неоднакові. Менш порізані береги і менш розчленований рельєф на північно-західному схилі. І, нарешті різні глибини - біля північно-західного берега, вони значно більші.

На основі детальних робіт по вивченню морфології і рельєфу котловини Байкалу специфічно були виділені схили західного і північного борта і дна котловини. Для західного схилу який складається з прибережної мілини (шельфу і глибоководного схилу підкреслені слабий розвиток шельфу і значні кути нахилу поверхні і підводного схилу).

Серед різновидів шельфу домінує (більше 60%) абразійний тип. Наприклад абразійним шельфом являється ділянка від південного кінця озера до байкальської сторони о. Ольхон.

На ділянці мис Немчинова-Видрино рельєф схилу значно ускладнюється. Тут відома Муринська банка, яка добре прослідковується в рельєфі до глибини 1100 м. На банці розташовані жовті глини міоцену.

Всі долинообразні форми рельєфу на південно-східному схилі південної котловини Байкалу приурочені до крутих підводних схилів, а не до мілководної зони. В Байкалі налічується багато підводних каньйонів як на східному так і західному борту котловини.

Долина (каньйон) Великої Язовки прослідкована до глибини 500 м. Разом з тим є випадки коли на суші тільки помітні ключики на підводному схилі переходять в яскраво виражені долини. Добре розвивається підводний каньйон (Великий Тельнинський).

Існує гіпотеза що походження каньйонів або ерозійне або тектонічне (по поперечним розломам). Рельєф східного схилу середньої котловини має складну будову. До півночі від мису Облом схил доволі пологий і широкий до р. Сухої, а потім звужується, особливо біля мисів Швед, Бакланий. Крутизна його збільшується, прибережна мілина відсутня, а схил пологий лише на глибині 600 м до 15°. Ділянка між мисами Бакланий-Повалишина також відрізняється доволі складним рельєфом.

Долина р. Турки простежується до відмітки 1200 м нижче рівня озера, утворюючи найбільший підводний каньйон Байкалу.

З збільшенням глибини контрасти рельєфу поступово згладжуються, хоча вирівняна поверхня дна відмічається тільки з глибини 1450-1500 м. Баргузинська затока також володіє досить складним рельєфом, який складається з двох батиметричних ступенів: глибоко- і мілководної. Краєві ділянки затоки (біля півострова Святий Ніс і у материкової сторони) утворюють помітні пониження так що центральна частина залишається відносно піднесеною.

Східний схил північної котловини Байкалу дуже розчленований широко розвинутими долинами. Відносно слабо розчленована лише ділянка між гирлами річок Сосновка і Чивиркуй. Ця ділянка котловини Байкалу вважається збросовою. Найбільші підводні долини підходять своїми вершинами до берега в бухтах Ширильда, Хакуси, Аяя. Таким чином східний схил всіх трьох котловинин Байкалу в цілому значно більш пологий і розчленований, а також має складнішу будову за рахунок великої кількості середніх і малих форм рельєфу.

В глибинній частині південна котловина являє собою плоску слабо нахилену до західного берегу рівнину; а рельєф центральної (середньої) котловини характеризується поступовим наростанням глибини з південної сторони від 1000-метрової ізобати до максимальної глибини 1620 м - між мисами Хара-Хушун та Імижей. Поверхня дна тут практично плоска.

Академічний хребет, який пролягає між Ольхоном і мисом Валукан, який розділяє по діагоналі середню і північну котловини - важливий елемент неотектонічної структури Байкальської впадини. В сторону середньої котловини схил Академічного хребта має більш круті нахили ніж в сторону північної. Одна його частина (біля Ольхона) опускається, інша піднімається Підводячи підсумок викладеному матеріалу по морфології улоговини, підкреслимо, по-перше, наявність як пластичних, так і розривних дислокацій в межах котловини Байкалу.

По-друге, свіжість і складність генетично різних форм підводного мезо- і мікрорельєфу. Тут є льодовикові форми, які добре збережені, наприклад, кінцеві морени на підводному схилі в районі бухти Фролеха і Аяї; ерозійні форми створені ще до прогинання улоговини (це можливо, підводні долини, повязані з наземними водотоками), і ерозійні утворення, вироблені під водою; залишкові і знов утворені тектонічні форми представлені кристалічним утворенням або виступами щільних осадових порід

По-третє, котловинний характер озерної ванни, достатньо великі її глибини, круті схили і відповідно виразний поперечний профіль.

Розвиток котловини Байкалу продовжується і на даний час, про що свідчить багато фактів, наприклад опускання краєвих ділянок дельти р. Селенги в результаті сейсмічних поштовхів і утворення затоки Провал. Сюди ж слід віднести дані В. В. Ламакіна відносно північно-західного зміщення Байкала і подовжнього розсовування його западини, що, втім, дискусійно.

Дно Байкалу вистелене шаром рихлих відкладень, які заповнюють раніше всього поглиблення, тим самим згладжуючи нерівності, обумовлені тектонічними причинами. На мілководді поширений грубообламковий матеріал - валуни, галька, гравій, пісок. У міру збільшення глибин донні відкладення стають в основному піщаними і ще далі мулистими. Глибоководні частини Байкалу вислані шаром діатомових мулів, що формуються за рахунок скупчення кремнистих шкаралуп діатомових водоростей. В умовах крутого підводного схилу ця послідовність порушується, і на глибоководді зустрічаються глиби і валуни гірських порід. Строкатість в розподілі донних відкладень вносять також досить широко розвинуті підводні обвали.

Делись добром ;)