Основні рекреаційні райони України та перспективи їх розвитку

курсовая работа

3.1 Економічна ефективність районів

Основними джерелами доходу, одержуваного від туризму, служать:

1) засоби, витрачені туристами на оплату готелів, харчування, транспорту, розваг та ін.;

2) податки, сплачені туристами, і з доходів комерційних підприємств;

3) мито;

4) оренда;

5) засоби від продажу сувенірів - як місцевого виробництва, так і імпортованих;

6) засоби від продажу товарів, необхідних як у подорожі, так і для використання в "домашніх умовах".

Однак не весь отриманий прибуток знову надходить в економіку країни (регіону). Існують три види "відпливів":

1) витрати на імпорт (купівля імпортованої продукції);

2) особисті заощадження;

3) податки.

Суми цих "відпливів" вилучаються з процесу рециркуляції: економіці країни (регіону) вони не приносять користі, хоча прибуток від податків використовує уряд. Частина податків може повернутися в країну (регіон), що підсилює вплив туризму на розвиток її економіки. [21]

Тому, говорячи про Причорноморський рекреаційний район, а саме про АР Крим, що приносить найбільший дохід з-поміж інших приморський територій, бачимо, що всього 100 мільйонів гривень або 10% від загального доходу з туристичної галузі Криму йде до бюджету автономії, незважаючи на те, що в Криму щорічно відпочиває 4,5-5 мільйонів осіб. [18]

Першою причиною недоотримання бюджетом коштів від туризму, як в Криму, так і в усьому Причорноморському районі є неузаконений і невпорядкований приватний курортний сектор.

Друга причина полягає в довгій і забюрократизованій процедурі переведення приватних домоволодінь у комерційні. Більша частина готелів не приносить доходу державі, оскільки має статус приватної власності і не призначена для отримання комерційної вигоди.

Третя проблема - нерозвиненість курортних селищ, які хаотично забудовуються і псують вигляд курортів. Причина цього - у відсутності генплану розвитку і прозорих муніципальних програм.

Офіційна інформація містить лише дохід, який отримано від надання послуг перебування, плати за землю для готелів і санаторіїв, що складає 5,6 % зведеного бюджету, що, звичайно, не відображає реального внеску цієї сфери в економіку. Якщо врахувати доходи, отримані від послуг транспорту і звязку, а також доходи, отримані місцевими українськими виробниками від реалізації продуктів харчування і товарів сезонного попиту, споживаних туристами і відпочиваючими, то сума значно збільшиться. За деякими оцінками, вона складає від 30-40 % до 60-70% доходів бюджету.

Ще складнішими є спроби оцінити реальний фіскальний внесок від цієї діяльності до бюджетів різних рівнів, а також в цілому в економіку регіону. За міжнародною статистикою обліку доходів від туризму на один долар розміщення турист витрачає 3-7 доларів на інші послуги інфраструктури туризму та індустрії розваг. Якщо враховувати, що основні виробники цих товарів і послуг (транспортні компанії - залізничні й авіа- перевізники; організації, що надають банківські послуги; компанії звязку; сільськогосподарські виробники) зареєстровані за межами певного району, то можна побачити, що всі ці доходи і відповідно податки до бюджету (ПДВ, прибуток) надходять до бюджетів інших районів України. Тому залишається порівняно невелика кількість податків (податки на землю, рекламу, прибутковий і деякі інші), які потрапляють передусім до місцевих бюджетів - бюджетів міст і селищ курортного значення, що складає близько 10-15 % всіх податків. Таким чином, за всієї важливості курортно-туристичної сфери для економіки реальної інформації про цю сферу досі не існує.

Делись добром ;)