Природно-антропогенні ресурси України, їх класифікація і оцінювання для потреб рекреації

курсовая работа

2.2 Рекреаційна діяльність на основі територій ПЗФ України

З метою вдосконалення організації рекреаційної діяльності установ природно-заповідного фонду України Міністерство охорони навколишнього природного середовища України затвердило Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та обєктів природно-заповідного фонду України. Дія цього Положення поширюється на юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, фізичних осіб - підприємців, діяльність яких повязана з наданням усіх видів рекреаційних послуг на територіях ПЗФ, та громадян-споживачів цих послуг.

Субєкти рекреаційної діяльності на територіях та обєктах природно-заповідного фонду здійснюють свою діяльність відповідно до вимог чинного природоохоронного законодавства та інших нормативно-правових актів та нормативних документів.

Основними напрями ведення рекреаційної діяльності у межах територій та обєктів ПЗФ є створення умов для організованого та ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та обєктів; забезпечення попиту рекреантів на загальнооздоровчий, культурно-пізнавальний відпочинок, туризм, любительське та спортивне рибальство, полювання тощо; обґрунтування і встановлення допустимих антропогенних (рекреаційних) навантажень на території та обєкти ПЗФ України; організація рекламно-видавничої та інформаційної діяльності, екологічної просвіти серед відпочиваючих, туристів у межах територій та обєктів ПЗФ України; формування у рекреантів та місцевих жителів екологічної культури, бережливого та гуманного ставлення до національного природного надбання.

У Законі України "Про природно-заповідний фонд України" подано класифікацію територій та обєктів ПЗФ України (стаття 3) та форм власності на території на обєкти природно-заповідного фонду (стаття 4).

До складу природно-заповідного фонду України входять [схема 2.2.2] як природні, так і штучно створені території та обєкти.

Схема 2.2.2

Державний природно-заповідний фонд - це складна система, яка включає в себе чотири підсистеми:

природоохоронну та науково-дослідну (біосферні заповідники, заповідники і памятки природи);

природоохоронну та рекреаційну (національні парки і памятки садово-паркового мистецтва);

природоохоронну та ресурсновідновну (заказники природи);

4) науково-дослідну та природоохоронну (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки).

Залежно від рівня наукової і природоохоронної цінності заказники, памятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - памятки садово-паркового мистецтва отримують статус державного або місцевого значення

Залежно від походження та інших особливостей природних комплексів та обєктів, що оголошуються заказниками чи памятками природи, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; памятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Станом на 1 січня 2004 р. природно-заповідна мережа України охоплювала 7023 територій та обєктів загальною площею понад 2,7 млн га.

Співвідношення територій і обєктів, включених у природно-заповідний фонд України. [рис.3.2.2]

Рис.3.2.2

Природні заказники й заповідники, яких в Україні найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон.

Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу обєктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва.

Жорстке обмеження будь-якого господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування.

Працівники природних заповідників, розуміючи складність цієї проблеми, часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ.

Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів. Натомість, серед рекреантiв дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій.

Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки. У структурі їхньої діяльності рекреаційне природокористування займає одне з чільних місць [табл.4.2.2]виконують рекреаційну . Саме завдяки цій категорії на національному рівні практично розвязується суперечність між збереженням природної краси та її рекреаційним використанням.

Таблиця 4.2.2 Національні природні парки та їх мережа в Україні

№ з/п

Назва

Рік створення

Загальна площа, га

Площа земель у постійному користуванні, га

1.

Карпатський

1980

50 303,0

38 591,0

2.

Шацький

1983

48 977,0

18 810,0

3.

"Синевир"

1989

40 400,0

27 208,0

4.

Азово-Сиваський

1993

52 154,0

52 154,0

5.

Вижницький

1995

7 928,4

7 013,4

6.

"Подільські Товтри"

1996

261316,0

3 015,0

7.

Святі гори

1997

40 589,0

11878,0

8.

Яворівський

1998

7 078,6

2 885,5

9.

"Сколівські Бескиди"

1999

35 684,0

24 702,0

10.

Деснянсько-Старогутський

1999

16 215,1

7 272,6

11.

Ужанський

1999

39 159,3

14 904,6

12.

"Гуцульщина"

2002

32 271,0

7 606,6

13.

Галицький

2004

14 600,0

14 600,0

Залежно від цільового призначення, природоохоронного статусу, територіальної і ландшафтної структури заповідних обєктів, С. М. Стойко виділив їх основні функції:

Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо.

Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин.

Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-памятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій.

Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними памятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті обєкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.

Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.

Ландшафтно-естетична функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї природні ресурси, а й естетично вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища.

рекреаційний ресурс заповідний антропогенний

Делись добром ;)