Проблеми і перспективи, сучасний стан соціально-економічного розвитку Афганістану

курсовая работа

1.2 Історико-культурні чинники становлення і розвитку Афганістану

Перше достовірне згадування про землі, на яких сформувався Афганістан, відноситься до декількох провінцій давньоперської держави Ахеменідів, заснованої Киром Великим у середині 6 ст. до н.е. Олександр Македонський розгромив цю державу під час походу в Індію в 327 до н.е. Він захопив провінцію Бактрію, заснував там місто Олександрія-Арійська (сучасний Герат) і одружився на бактрийській принцесі Роксані. Після його смерті перші Селевкиди й правителі Греко-Бактрийського царства панували в Бактрії, на зміну їм прийшли парфяни. В 2 ст. до н.е., під час міграції із Центральної Азії на південь, цю область підкорили собі юечжийські племена, які створили велике царство, яке управлялося Кушанською династією й процвітало в 1 ст. н.е. Кушанське царство встановило торговельні стосунки з Римом, а його місіонери поширили буддизм у Китаєві. Північна провінція кушанів Гандхара прославилася створенням чудового стилю в скульптурі, при якому буддійські сюжети були виконані із застосуванням канонів елліністичного мистецтва. Західні й північні райони цього царства були спочатку скорені перськими володарями з династії Сасанидов, а потім, в 7-8 стст., - мусульманами-арабами, хоча іслам не міг остаточно утвердитися серед місцевого населення протягом ще декількох сторіч. У цей період різні частини Афганістану підпадали під владу різних династій і правителів, включаючи Саманидів (819-999) і Саффаридів (861-900).

В 10 ст. утворилася імперія Газневидів (962-1186) зі столицею Газни, яка простиралася від узбережжя Аравійського моря в Центральну Азію й від Індії майже до Перської затоки. Махмуд Газневи (роки правління 998-1030) був талановитим полководцем і далекоглядним політиком. При ньому держава досягла найбільшої могутності, а Газни перетворився в торговельний і культурний центр. У період правління Гуридoв (1148-1206) була скорена майже вся територія сучасного Афганістану. В 13 ст. монгольські загони під проводом Чингисхана й в 14 ст. тюрко-монголи на чолі з Тамерланом вторглись із півночі й захопили Персію, частину Індії й основні землеробські області Афганістану [22, 23].

У період правління Тимуридів (1370-1507) розцвіли архітектура й мистецтво. Нащадок Тамерлана Бабур зробив столицею своєї держави Кабул, звідки для зручності керування великою імперією Великих Моголів в 1526 вона була перенесена в Делі. У боротьбу за контроль над Афганістаном вступили шахи з династії Сефевидов (1502-1736).

В 1738, після того як пуштуни гильзаи скинули перських правителів і прийшли до влади, перському воєначальникові Надиру-шахові вдалося відвоювати Кандагар. Після його вбивства в 1747 у результаті змови загони іранської армії очолив полководець пуштун Ахмад-хан. Оголосивши себе шахом, він прийняв титул Дур-і-Дуррани (`перлина з перлин), обєднав розрізнені афганські племена й зробив Кандагар столицею афганської держави, що включали більша частина басейну Інду. В час його правління утворюються перші дружні контакти з Росією.

Після смерті Ахмад-шаха в 1773 (за іншим даними в 1775) у країні почалися народні хвилювання. В 1776 столиця держави була перенесена в Кабул.

В 1838 британські війська вторглись у південно-західний Афганістан через Боланский прохід, і вибухнула Перша англо-афганська війна.

Друга англо-афганська війна почалася наприкінці 1878 вторгненням англійців на територію Афганістану одночасно по трьох напрямках: через Хайберський і Боланський проходи й Куррам.

Завершилася війна укладенням 26 травня 1879 Гандамакського договору, відповідно до якого Хайберский прохід й округу Куррам, Пишин і Сиби відійшли до Великобританії, що одержала також право контролювати зовнішню політику Афганістану.

У своїй національно-визвольній політиці Афганістан знайшов підтримку в Радянській Росії, що уже в березні 1919 визнала його незалежність. 28 лютого 1921 був підписаний договір про дружбу між РСФСР й Афганістаном. По попередньому мирному договорі, підписаному в Равалпінди 8 серпня 1919, визнавалася незалежність Афганістану у всіх сферах, включаючи зовнішню політику.

У квітні 1988р. Республіка Афганістан, Пакистан, СРСР і США підписали угоду по політичному врегулюванню положення й припиненню іноземного військового втручання у внутріафганські справи. У травні 1988р. почався вивід контингенту радянських збройних сил, що закінчився в лютому 1989р.

Наджибулла призначив на квітень 1988 вибори в Національну асамблею, зарезервувавши частину місць для повстанців, якщо вони побажають увійти в уряд. Однак ті вирішили продовжувати боротьбу й у лютому 1989 р. створили в Пакистані уряд у вигнанні. У квітні 1992р. мусульманські загони взяли Кабул, обовязки президента Ісламської держави Афганістан були покладені на Бурхануддина Раббани - лідера Ісламського суспільства Афганістану. У грудні 1992 він був обраний президентом.

В початку 2001 таліби контролювали біля 90 % всієї території країни. Таліби довели країну до стану великомасштабної гуманітарної катастрофи. Мільйони біженців були змушені покинути місця свого постійного проживання. Країна була вторгнута в економічний хаос, лютували голод і хвороби. Основний доход режим талібів одержував від експорту наркотиків.

Під заступництвом талібів Усама бен Ладний створив в Афганістані мережу з 80 баз, тренувальних центрів і таборів підготовки терористів. Невідомо, скільки часу таліби змогли б управляти Афганістаном, якби не рішучі дії США після терористичних актів 11 вересня 2001. Оскільки основна баз, де здійснювалися ці акції міжнародної ісламістської організації `Аль-Каїа перебувала в Афганістані під заступництвом режиму талібів, адміністрація США вирішила рішення військовий удар як по базах терористів, так і по тим, хто їх укривав. Головною чинністю для сухопутного настання на війська талібів стали збройні сили Північного альянсу, які при вирішальній підтримці ВВС США, що знищили всю військову інфраструктуру талібів, провели успішне настання, здобули важливу перемогу, взявши ключовий пункт оборони супротивника - місто Мазари Шариф, після чого позиції талібів розвалилися. Почавши операцію 7 жовтня 2001, війська Північного альянсу підтримані американською авіацією уже в листопаді розсіяли 50-тисячну армію талібів [24, 134].

В червні 2002 після довгих і важких переговорів, Лойя джирга (рада старійшин, або національна асамблея) ухвалила рішення щодо створенні перехідної адміністрації країни на чолі з тимчасовим президентом Хамидом Карзаем, одним з лідерів пуштунов. Нова конституція була підписана президентом Хамідом Карзаєм 26 січня 2004р.

Делись добром ;)