Регіональний аспект соціальної інфраструктури України

курсовая работа

2. Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури

соціальний інфраструктура регіон україна

Соціально-економічний розвиток України на сучасному етапі характеризується певною розробкою методологічних підходів до дослідження соціальної інфраструктури. У роботі визначено закономірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальної інфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використання і розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях в умовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє на підґрунті накопиченого досвіду визначити ряд звязків і наслідків, що з них випливають, та попередити деякі негативні процеси. Необхідно зробити акцент на тому, що методологія не дає відповіді на вирішення конкретних питань, а тільки формує систему понять і уявлень про дійсність. Проведення досліджень, що стосуються питань розвитку соціальної інфраструктури, безперечно, вимагає різноманітних прийомів і методів економічного аналізу.

Процес дослідження соціальної інфраструктури умовно можна поділити на чотири етапи.

На першому етапі дослідження потрібно ознайомитися із станом досліджуваної проблеми, визначити обєкт та предмет дослідження, що повязаний в першу чергу з ознайомленням із понятійним апаратом та аналізом методичних підходів. Встановити роль та значення соціальної інфраструктури в період трансформації економіки країни; розглянути основні звязки між різними видами інфраструктури (виробничою, ринковою та ін.), що впливають на розвиток та розміщення її основних обєктів. Сформувати вимоги сучасного суспільства до рівня розвитку та якості і кількості послуг, що надаються соціальною інфраструктурою країни та певних її регіонів. Наступною складовою цього етапу повинен стати вибір підходів (з якої позиції буде розглядатись обєкт), напрямів і методів дослідження. Виявлення основних закономірностей розвитку та розміщення соціальної інфраструктури, факторів і принципів, що впливають на її розвиток і розміщення.

Другий етап складається з проведення аналізу рівня розвитку соціальної інфраструктури та дослідження впливу різноманітних чинників на її розвиток та розміщення. Основою другого етапу є аналіз сучасного стану соціальної інфраструктури, визначення основних тенденцій у розвитку ЖКГ, освіти, культури тощо; встановлення спектру проблем, що перешкоджають розвитку соціальної інфраструктури як на державному, так і на регіональних рівнях; характеристика сфер соціальної інфраструктури та розподіл регіонів за рівнями забезпеченості її обєктами.

Третій етап полягає у виявленні тенденцій розвитку соціальної інфраструктури та напрямів удосконалення її розвитку та розміщення; аналізу основних засад державного регулювання розвитку та механізму вдосконалення територіальної організації соціальної інфраструктури.

Четвертий етап базується на визначенні перспектив розвитку соціальної інфраструктури та розробці прогнозів, на основі яких розробляються соціально-економічні програми розвитку.

Високорозвинена соціальна інфраструктура є необхідною передумовою, рушійним фактором покращення рівня життя населення, піднесення соціально-економічного розвитку та створення соціально спрямованої економіки.

В умовах ринкових перетворень перед наукою та економікою держави стоять задачі пошуку конкретних шляхів і засобів підвищення ефективності суспільного виробництва, розробки варіантів економічного розвитку, що дозволяють з якнайменшими витратами добитися ефективного рішення соціально-економічних задач.

Аналіз питань стану соціальної інфраструктури в України показав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку обєктів інфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком як обєктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так і результатом певних прорахунків в управлінні її розвитком. Слід зазначити, що обєктивні реалії України вимагають серйозних змін в системі існуючих поглядів на соціальну інфраструктуру.

Підвищення ефективності промислового виробництва - не єдина мета розвитку галузей соціальної інфраструктури, при цьому розвязуються і важливі соціальні задачі. Так, плануючи розвиток соціальної інфраструктури, повинно прагнути оптимального поєднання інтересів виробництва і працівників з погляду забезпечення останніх послугами соціальної інфраструктури.

Дія галузей соціальної інфраструктури на ефективність промислового виробництва здійснюється вдосконаленням процесу відтворення трудових ресурсів за такими напрямами, як зниження втрат сукупного робочого часу і підвищення продуктивності праці.

Найважливішою проблемою вивчення впливу галузей соціальної інфраструктури на ефективність вітчизняного виробництва є взаємозвязок дії цих галузей на підвищення продуктивності праці працівників промислових підприємств.

Подальший розвиток і вдосконалення галузей соціальної інфраструктури є важливішою умовою нарощування економічного і соціального потенціалу суспільства.

До числа найважливіших галузей соціальної інфраструктури відноситься житлово-комунальне господарство, що визначає певною мірою рівень добробуту працівників.

Важливою сферою соціальної інфраструктури є транспортне обслуговування населення. В даний час розвиток і вдосконалення транспортного обслуговування населення стає найважливішою соціально-економічною проблемою, від рішення якої залежить як рівень життя працівників, так і повязана з ним ефективність виробництва і якість роботи.

Питома вага пасажироперевезень Київським метрополітеном в загальному обсязі перевезень всіма видами міського пасажирського транспорту в 2011 році склала 55,7% (Дод.А).

Разом з розглянутими галузями соціальної інфраструктури, ефективне функціонування яких припускає дію з боку виробництва, існує і ряд інших. Наприклад, важливою складовою частиною соціальної інфраструктури є побутове обслуговування на виробництві.

Чималі резерви підвищення ефективності виробництва містить така галузь як фізична культура і спорт.

Аналіз соціальної інфраструктури показав, що в даний час технології, за допомогою яких можна оцінити поточний стан і виробляти ефективні і результативні стратегії майбутнього розвитку соціальної інфраструктури, зазначають значних змін. У звязку з цим різко постає питання про вибір інструментарію оцінки соціальної інфраструктури, який дозволить оперативно визначити можливості і слабкості, знаходити приховані резерви в цілях підвищення ефективності її функціонування.

Підвищення якості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, обєднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розвязання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних обєднань, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи - узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку. В умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.

Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завдань логічно випливає з обєктивної необхідності створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової - робочої сили. У звязку з цим необхідно трансформувати функції держави в управлінні соціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.

3.Особливості розвитку соціальної інфраструктури регіонів

Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, повязані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоровя, з формуванням людського капіталу. Для цього комплексу характерним є переважання безплатних послуг та їх загальнодоступність. Галузі цього комплексу є важливим фактором підвищення продуктивності праці в усіх сферах господарського і культурного життя.

Освіта

Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.

Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. В Україні функціонує 15,3 тис. дошкільних навчальних закладів різних типів та форм власності. У них здобувають дошкільну освіту 1137,5 тис. дітей, що становить 56 % від загальної кількості дітей від 1 до 6 років.

Для 110 тис. дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, працюють 2,5 тис. закладів компенсуючого типу, де разом із здобуттям дошкільної освіти діти отримують корекційно-відновлювальну та реабілітаційну допомогу.

У поточному році порівняно з минулим збільшилась кількість дошкільних навчальних закладів з вихованням українською мовою (на 309) та становить 86,6% від загальної кількості (у минулому році - 86,4%); російською (на 6), становить 6,9% (у минулому році - 7,0%); румунською (на 2), становить 0,3% (у минулому році - 0,3%).

Кількість дітей, які виховуються українською мовою, збільшилась на 52160 та становить 85,9% від загальної кількості вихованців (у минулому році - 85,8%); російською - на 6284, становить 13,5% (у минулому році - 13,6%); угорською - на 129, становить 0,3% (у минулому році - 0,3%); румунською - на 305, становить 0,2% (у минулому році - 0,2%); кримськотатарською - на 26, становить 0,04% (у минулому році - 0,04%); молдовською - на 42, становить 0,08% від загальної кількості вихованців (у минулому році - 0,08%).(Дод.Б)

Для навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами в системі освіти у 2011 році функціонує мережа навчальних закладів:

- 389 спеціальних загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів, в них - 46, 4 тис. осіб, у тому числі 53 спеціальних загальноосвітніх школи з продовженим днем, в них - 5,4 тис. дітей з особливими освітніми потребами.

- 484 спеціальних класів у загальноосвітніх навчальних закладах із контингентом учнів 5,4 тис. осіб;

- 33 - навчально-реабілітаційні центри (де здобувають відповідну освіту 5,9 тис. дітей з особливими освітніми потребами у поєднанні з реабілітаційною роботою) ;

- 65 шкіл-інтернатів санаторного типу, в них - 14,7 тис. дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації.

Для навчання і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного і шкільного віку у 2011 році функціонує 190 інтернатних закладів різних типів, в яких виховується 14, 9 тисяч дітей, з них:

- 113 дитячих будинків (4771 дитина), в тому числі 3 приватних (85 дітей) та 110 системи освіти (4686);

- 77 шкіл-інтернатів (10135), в тому числі 45 загальноосвітніх (6550 дітей) та 32 спеціальні (3585 дітей).

В 11 школах соціальної реабілітації навчається 297 учнів, які перебувають у конфлікті з законом.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту прийняло рішення ввести обовязкове вивчення в школах інформатики з 2-го класу з вересня 2012 року і другої іноземної мови - з 5-го класу з 2013 року.

Нове правило почне діяти з 1 вересня 2012 року.

Також у порівнянні з 2010 роком на 6 тисяч знизилася кількість, як школярів так і вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. У 2011/12 році в українських школах навчається 4 млн 293 тис. учнів (4 млн 299 у 2010/11 н.р.) та працює 509 тис. учителів (516 тис. у 2010/11 н.р.), що є найнижчими показниками вітчизняної системи середньої освіти (Дод.В).

Освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста здобувається у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації: училищах, технікумах, коледжах; бакалавра, спеціаліста та магістра у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації: університетах, академіях та інститутах.

У системі вищої освіти України функціонує 854 вищих навчальних заклади, у тому числі 197 університетів, 62 академії, 109 інститутів, 234 коледжі, 130 технікумів, 121 училище та 1 консерваторія; з них 446 вищих навчальних закладів державної форми власності, 220 - комунальної та 188 - приватної.

Контингент студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації становить понад 2 млн. 400 тис. осіб, у тому числі понад 48 тис. іноземних студентів.

Чисельність студентів у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації на кожні 10 тис. населення складає 79 осіб, у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації - 465 осіб.

Щорічно вищими навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації випускається понад 100 тис. осіб, вищими навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації понад 500 тис. осіб (Дод.Г).

Навчальний процес у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації забезпечують понад 37 тисяч педагогічних працівників, у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації - 163 тисячі науково-педагогічних та педагогічних працівників.

Серед професорсько-викладацького складу налічується 68,3 тис. кандидатів наук, доцентів та 13,5 тис. докторів наук, професорів.

Культура

Це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі обєкти культури і мистецтва, установи і організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва - характерний показник розвитку культури будь-якої держави.

Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кількість яких у 2011 становила 20 тис. з книжковим фондом 333 млн. примірників книжок і журналів. У сільській місцевості діяло понад 15 тис. бібліотек з книжковим фондом 148 млн. примірників. Також є бібліотеки у 21 тис. шкільних, 224 вищих навчальних закладах, 101 -- системи НАН України, 257 -- НААН та Мінагропродполітики України, 928 медичних бібліотек усіх типів, 79 книгарень Українського товариства сліпих, 253 бібліотеки системи Міністерства оборони України. Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного обслуговування населення, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення. Рівень задоволення попиту читачів значною мірою залежить від концентрації у бібліотеках книжок та співвідношення суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської, художньої, дитячої та інших видів літератури. Більш різноманітну літературу мають, як правило, бібліотеки із значним книжковим фондом (понад 10 тис. примірників). Активність населення у користуванні послугами бібліотек характеризується часткою читачів у загальній чисельності населення та числом книговидачі у розрахунку на одного жителя.

Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи, які налічуються понад 22 тис., у тому числі у сільській місцевості - понад 17 тис.

Кінообслуговування в Україні представлено 3.6 тис. кіноустановок з платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік 10 млн. У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах.

Кількість глядачів у кінотеатрах збільшилася на 15% в порівнянні з 2010 роком. За словами очевидців, валовий збір від кінопоказів у 2011 році виріс на 25% в порівнянні з попереднім роком, а українців, які відвідують кінотеатри, стало на 15% більше. На даний момент в Україні працює більше 350 кінозалів, обладнаних сучасною апаратурою, продовжується будівництво багатозальних кінотеатрів-мультиплексів у великих містах.

Розглядаючи інші підсумки року, що минає в контексті роботи Держагентства, його керівник зазначила, що головними завданнями, які реалізувало агентство в 2011 році, стали: отримання "рекордного для незалежної України бюджету кіногалузі - 111 млн. грн.. в порівнянні з 24 млн. грн. в 2010 році".

Велику роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. За даними громадських експертів нині в Україні діє близько 5 тисяч музеїв. При цьому лише 470 українських музеїв знаходяться в державній та комунальній власності: історичних -- 140 і краєзнавчих -- 146, художніх -- 73, природних -- 5, технічних -- 2, літературних -- 45; етнографічних -- 8. У державних і комунальних музеях зберігається майже 12 млн. музейних предметів. Експонується лише 10 частина всіх музейних скарбів.

Охорона здоровя

Включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоровя включає також освітянські заклади (медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курси перепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й організації, а також систему управління ними.

В Україні налічується 2.9 тис. лікарняних закладів на 451 тис. ліжок та 7,7 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, ємність яких становить 987 тис. відвідувань за зміну. Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх реорганізацією і укрупненням. Мережа обєктів стаціонарної медичної допомоги розвивається у трьох напрямах: багатопрофільному, спеціалізованому і диспансерному. В Україні працює 223 тис. лікарів, більше половини яких становлять терапевти, хірурги, стоматологи, педіатри, жінки-лікарі серед них становлять майже дві третини. Середній медичний персонал (медсестри, фельдшери та акушери) становить 522 тис. В Україні забезпеченість лікарями становить 47.4 чол., а середнім медичним персоналом - 110.9 чол. на 10 тис. жителів.

За останніми даними, завдяки змінам, внесеним до державного бюджету, та рішення Уряду країни у Києві буде проведено капітальний ремонт близько 20 обєктів охорони здоровя на суму 55 мільйонів гривень та закуплено медичне обладнання на суму 25 мільйонів гривень. Окрім того, на розвиток первинної медико-санітарної допомоги, зокрема відкриття амбулаторій сімейної медицини, виділені кошти у розмірі 100 мільйонів гривень.

Перша амбулаторія сімейної медицини в Києві відкрилася в листопаді, 2010 року. 15 лютого 2011року було відкрито амбулаторію сімейної медицини в святошинському районі. 7 липня 2011року була відкрита амбулаторія загальної практики сімейної медицини у Голосіївському районі Києва.

Було зазначено, що за станом на 1 січня в столиці було 29 амбулаторій, в 2011 році вже відкрито 15 амбулаторій, а до кінця 2011 року почнуть працювати ще 70.

В установах охорони здоровя столиці відчувається гостра нестача обладнання, близько 60% його вимагає заміни або ремонту. Існуюче обладнання використовується не ефективно.

Було проведено моніторинг, аналіз використання наявного обладнання в лікувальних установах, провели інвентаризацію, дійсно десь приблизно 60% нашого обладнання потребує заміни або ремонту, але разом з тим виявили ще іншу проблему, що частина того обладнання, яке використовується - використовується не ефективно, тобто необхідно створити таку систему надання медичної допомоги, по якій те обладнання, яке є на сьогоднішній день в лікувальних установах, використовувалося б за призначенням.

Ще однією з проблем є забезпечення первинної медицини кадрами.

Було розглянуто, що з метою ліквідації дефіциту лікарів загальної практики сімейної медицини, на розгляд сесії Київради подано проект рішення Про затвердження Міської програми підготовки лікарських кадрів для закладів охорони здоровя міста Києва на 2011-2018 роки. Планується, що ця програма допоможе вирішити проблему забезпечення медичними кадрами лікувально-профілактичні заклади Києва спільно з НМУ ім. О.О.Богомольця в кількості 140 фахівців щорічно.

У 2012 році планується ввести в експлуатацію 4 амбулаторії загальної практики сімейної медицини, організувати роботу 5 центрів первинної медико-санітарної допомоги, 2 консультативно-діагностичних центрів на базі існуючих поліклінік, розширити мережу денних стаціонарів у дитячій поліклініці №2, поліклініці №2 для дорослих, створити кабінет медико-соціальної допомоги дітям та молоді, закупити нове обладнання, а також завершити ремонтні роботи у дитячих поліклініках №1, №2 та поліклініці №3.

У столиці протягом 2012 року планують відкрити 20 амбулаторій сімейної медицини.

Матеріально-побутовий комплекс

Забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства. Покращання житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоровя населення.

Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. Весь житловий фонд в Україні перевищує 1040 млн. м2 загальної площі житла, у тому числі державний, колективний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить 124 млн. м , а решта - 915.4 млн. м2 знаходиться у приватній власності громадян. Міський житловий фонд становить понад 664 млн. м2, сільський - 375,5 млн. м2. У містах державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважає і становить дві третини, а житловий фонд в особистій власності - третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян становить близько 90%, а державний - понад 10%.

В Україну в ході підготовки до футбольного чемпіонату ЄВРО-2012 офіційно класифіковані трохи більше 1,7 тис. готелів. У 2012 р. в Донецькій, Київській, Львівській та Харківській областях планують здати в експлуатацію 49 готелів на 4,6 тис номерів.

За останні роки структура виробництва основних видів побутових послуг в країні поступово приводиться у відповідність до структурних змін у потребах населення. Це сприяє подальшому підвищенню ступеня повноти задоволення потреб населення в найбільш економічно значущих видах побутового обслуговування. Зростання обсягів споживання побутових послуг в цілому та найбільш ефективних з них супроводжується підвищенням народногосподарської ефективності побутового обслуговування населення в цілому. Підприємства галузі надають населенню понад 900 видів послуг. Обсяг реалізації побутових послуг населенню становить 77,2 млрд. грн., у тому числі у сільській місцевості - 175 млн. грн. Обсяг реалізації побутових послуг на одного жителя становить відповідно 14,2 і 10,7 грн.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла (квартир), ремонт та індивідуальне пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальною концентрацією населення.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств.

Головним джерелом товарних ресурсів є промисловість. Оптові контори і бази здійснюють основні торгові звязки з промисловістю, купують сільськогосподарську продукцію і направляють в роздрібну мережу, створюють товарні запаси.

Особливо важливе соціальне і економічне значення набуває транспорт (зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжує зростати в міру розширення масштабів суспільного виробництва, подальшого поглиблення територіального поділу суспільної праці, розвитку продуктивних сил окремих регіонів.

Серед усіх видів транспортних послуг основною ознакою вдосконалення їх структури є неперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного.

В результаті планомірного розширення мережі підприємств звязку в Україні значно зросла забезпеченість населення різними видами звязку. Зростання цього показника свідчить про підвищення ступеня доступності послуг цієї галузі. Тенденція до зниження середнього навантаження на одне підприємство, найбільш імовірно, позитивно вплине на якість обслуговування підприємствами галузі.

В Україні функціонує широка мережа (понад 17 тис.) підприємств звязку та їх відділень. Телефонно-телеграфний звязок - основний вид звязку між населеними пунктами. Основних домашніх телефонних апаратів загального користування на початку XXI ст. налічувалось 6479, у тому числі у міських поселеннях - 5592. Телефонізовані всі підприємства і установи, багато квартир у містах і частина в селах. В більшості міст є автоматизовані пункти звязку, яких нараховувалось 12880, 2467 з яких - міські. Забезпеченість населення домашніми телефонними апаратами становить 37 на 100 сімей, міжміськими таксофонами - 27 на 100 тис. населення.

Комплекс звязку включає всі види звязку, радіомовлення і телебачення, спеціалізовані підприємства по ремонту і монтажу устаткування. У 2011 році в Україні було відправлено 1 млрд 5 млн 750 тис. примірників газет і журналів. Це більш ніж на 8% менше, ніж у 2010 році, коли було відправлено 1 млрд 88 млн 600 тис. примірників видань (Дод.Ґ).

Делись добром ;)