Регіональний господарський комплекс, його галузева та територіальна структура

реферат

2. Структура регіонального господарського комплексу

Структура регіонального господарського комплексу характеризується певним складом та співвідношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяльності, а також співвідношенням господарських обєктів різних форм власності. Основне завдання системних змін у господарському комплексі регіонів полягає у забезпеченні його пристосування до потреб розвитку внутрішнього регіонального ринку.

Структура регіонального господарського комплексу за організаційно-правовими формами господарювання згідно Законодавства України представлена такими формами:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи субєкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі обєднання майна різних форм власності).

Серед структурних характеристик регіонального господарського комплексу провідне місце займає галузева структура, яка формується під впливом суспільного поділу праці та відображає основні пропорції і систему взаємозвязків між галузями. Вона оцінюється за однорідними показниками обсягами виробництва, вартістю основних фондів, чисельністю зайнятих працівників.

В Україні на загальнодержавному рівні прийнято «Класифікацію видів економічної діяльності» ДК 009:2005 (КВЕД), яка розроблена на базі міжнародної статистичної класифікації видів діяльності Європейського Союзу (NACE, Rev.l, mod.7). Згідно з цим документом (КВЕД), економічну діяльність визначено як процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо.

Сучасні регіональні господарські комплекси України характеризуються такими особливостями:

· високою часткою галузей, що виробляють проміжний продукт;

· перевантаженням екологонебезпечними, ресурсномісткими галузями;

· низьким рівнем розвитку галузей, що визначають темпи інвестиційного оновлення виробництва;

· технологічною не конкурентоспроможністю значної кількості виробництв;

· низьким рівнем розвитку транспортної, енергетичної, інформаційної інфраструктури.

Основою регіонального господарського комплексу є галузева структура.

Галузь господарства (згідно з визначенням КВЕД) -- це діяльність сукупності виробничих одиниць, що беруть участь у переважно однакових або подібних видах виробничої діяльності.

За класифікацією Держкомстату України до промисловості віднесено 17 укрупнених (комплексних) галузей: електроенергетика; паливна; атомна промисловість; чорна металургія; кольорова металургія; хімічна й нафтохімічна; машинобудування і металообробка; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова; будівельних матеріалів; скляна й фарфорово-фаянсова; легка; харчова; мікробіологічна; борошномельно-крупяна й комбікормова; медична; поліграфічна; інші галузі.

За функціональною ознакою галузі поділяють на первинні (видобувна промисловість, сільське господарство) та вторинні, до складу яких входять переважно галузі обробної промисловості. До видобувних галузей відносять підприємства з видобутку паливно-енергетичних корисних копалин, видобутку і збагачення руд і нерудних корисних копалин, а також лісозаготівлі та вилов риби і морепродуктів. Обробну промисловість формують галузі, підприємства яких переробляють сировину і матеріали.

Важливою структурною характеристикою промисловості є співвідношення між галузями групи А, що виробляють засоби виробництва, та галузями групи Б, що працюють на потреби споживчого сектора економіки. Структура промислового виробництва України характеризується значним переважанням продукції групи А; рівень розвитку галузей виробництва товарів народного споживання є абсолютно недостатнім.

Структура та обсяги промислового виробництва України характеризуються домінуванням низькотехнологічних, матеріало- та енергомістких галузей, що не відповідають нинішнім потребам суспільства. Серед першочергових завдань структурної трансформації регіонального господарського комплексу:

· необхідність подальшого зниження частки паливно-сировинних видів діяльності та первісної обробки сировини у загальному обсязі промислової продукції та зростання питомої ваги машинобудування й виробництва предметів споживання;

· зниження ресурсо- та енергоємності;

· зростання продуктивності праці;

· стимулювання впровадження інновацій та технічного переоснащення підприємств;

· поступове зростання обсягів інвестицій у галузі економіки, орієнтовані на внутрішній ринок, які виробляють продукцію з високою часткою доданої вартості та швидким обертанням капіталу.

В Україні зберігається проблема подолання значних асиметрій між показниками промислового виробництва за регіонами, а також співвідношення між максимальними та мінімальними показниками випуску промислової продукції на душу населення.

Територіальна структура та організація регіонального господарського комплексу відображає просторові форми існування економічної системи та обумовлює специфіку управління господарською системою. Просторове упорядкування діяльності різних субєктів господарювання (на засадах раціонального використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, подолання диспропорцій у розміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва та споживання продукції) є одним з дієвих факторів регіонального розвитку.

Територіальну структуру господарства можна розглядати і як результат комплексної взаємодії таких компонентів: природно-ресурсного потенціалу, населення, виробничих і обслуговуючих структур, соціальної інфраструктури.

Головними її елементами виступають:

· економічні райони;

· підрайони;

· локальні виробничі утворення у вигляді промислових вузлів, центрів, пунктів.

Особливе місце посідають територіально-виробничі комплекси, які утворюються підприємствами або установами з тісними інформаційними, господарськими чи іншими взаємозвязками.

Основні напрями вдосконалення територіальної структури полягають у:

· зростанні питомої ваги прогресивних галузей з високими якісними параметрами зайнятої робочої сили та основних виробничих фондів;

· трансформації структурних характеристик на користь соціально орієнтованих галузей, екологобезпечних виробництв;

· формуванні нових структурних елементів інноваційної спрямованості (технопарки, технополіси);

· підвищення адаптаційних можливостей територіальних структур щодо зміни конюнктури товарного ринку.

Делись добром ;)