Рельєф урбанізованих територій Скибових Карпат у межах Турківського району

дипломная работа

1.1 Геологічна будова

Територія Турківського району у тектонічному відношенні приурочена до Скибової зони Карпатської покривно-складчастої споруди. Тут виділяють декілька простягнених на велику віддаль складок-лусок, перекинутих і насунутих на північний схід: це скиби Берегова, Орівська, Сколівська, Парашки, Зелемянки, Рожанки. Безпосередньо на території дослідження знаходяться

Скиби складені крейдовим флішем на південно-західних крилах, а північно-східні крила звичайно зрізані насувами. Виняток становить Берегова скиба, яка має більш-менш розвинуте північно-східне крило і складена переважно палеогеном.

Найнижчі горизонти стратиграфічного розрізу північного схилу Карпат виходять на поверхню у долині Дністра, у районі сіл Тершова і Спаса. За віком ці відклади, що виражені чорними аргілітами з прошарками пісковиків (спаська світа), відповідають нижній крейді. Верхня крейда починається головнинською світою кременистих мергелів і вапняків з прошарками аргілітів, пісковиків і строкатим горизонтом в основі. Вище залягає потужна (понад 1000 м) стрийська світа, яка охоплює за віком відклади від туронського по датський час включно. Вона являє собою типову флішову товщу часте ритмічне чергування шарів пісковиків, аргілітів і алевролітів.

У зовнішній смузі Карпат (Скибовій зоні) фліш був сформований у крейдовому та палеогеновому періодах. Для крейдового періоду характерна тонка шаруватість (2-5 -- 20 см), а для палеогенового -- тонкошаруватий (старший) і грубошаруватий (молодший) фліш з потужними пластами пісковиків, що проявляються вражаючими скельними виступами (Скелі Довбуша, Тустань).

Стратиграфія палеогенових відкладів cкибової зони розроблена більш детально. До палеоцену належать строкатий яремчанський горизонт (тонкоритмічний глинистий фліш) і ямненські пісковики. Останні є крупно і середньозернистими вапнистими масивними пісковиками, які часто утворюють у рельєфі високі урвища. Відклади еоцену мають різноманітний і непостійний літологічний склад, який змінюється на порівняно невеликих віддалях. У типових розрізах нижня частина їх виражена манявською світою, ознакою якої є чергування зелених зкремянілих аргілітів з прошарками зеленувато-сірих пісковиків і алевролітів. Середній еоцен складений масивними пісковиками (вигодська світа), дуже подібними до ямненських. У бистрицькій світі, що утворює верхню частину розрізу, поширені переважно зеленувато-сірі і сірі аргіліти з тонкими прошарками алевролітів і пісковиків. Місцями на цьому стратиграфічному рівні розвинута Попельська фація, сірі, інколи коричневі, буруваті мергелисті алевроліти, мергелі і вапняковисті слюдисті пісковики, які нерідко містять у собі фауну молюсків. Розріз всюди завершується горизонтом мергелів.

Олігоцен у північно-східній і південно-західній частинах Скибової зони має відмінний літологічний вигляд. У Береговій скибі розвинута менілітова світа, яку розділяють на три підсвіти-нижню, середню (лопянецьку) і верхню. В основі нижньої підсвіти всюди спостерігається роговиковий горизонт-шаруваті кременисті мергелі, чорні кремені з прошарками глинистих сланців, алевролітів, сидериту. Вище пролягає характерна товща чорних глинистих сланців, які містять значну кількість органічної речовини і місцями переходять у горючі сланці. Пісковики і алевроліти утворюють тонкі прошарки серед сланців, а інколи і більш потужні пачки (клівські пісковики). Середня підсвіта відрізняється розвитком сірих вапнистих порід, які поступово замінюються чорними сланцями, алевролітами і пісковиками верхньої підсвіти. У південній частині Скибової зони менілітові відклади заміщаються кросненською фацією. У розрізі залишаються нижні роговики і невелика пачка чорних сланців. Весь розріз, що лежить вище, виражений дуже потужною товщею (понад 1000 м) сірого вапнистого середньо і груборитмічного флішу, який охоплює весь олігоцен і, можливо, початок міоцену.

Слід зазначити, що у районі м. Турки серед кросненських відкладів між двома насувами затиснута вузька смуга еоценових і крейдових порід, виражених строкатими аргілітами, мергелями і пісковиками. Вони відрізняються фаціально від однакових за віком порід Скибової зони, що дало підставу (О. С Вялов, 1966; Ф. П. Темнюк, С. С. Кліщ, 1966) виділити цю смугу як самостійний тектонічний елемент, який відповідає Венгловецькій (Субсілезькій) зоні на території Польщі. Еоцен і крейда складені тут у вузькі дуже стиснуті складки, які круто занурюються під насув південнішої тектонічної одиниці.

Кросненська, або Сілезька, зона є смугою розвитку потужних кросненських відкладів. Потужність їх перевищує тут 1500 м. Свердловиною, пробуреною в районі с. Лімни, половецька світа не була пройдена повністю навіть при глибині 3300м. Олігоценовий фліш зібраний у вузькі гребенеподібні складки, розділені широкими синкліналями. Усклепіннях антикліналей, звичайно порушених розривами, виходять на поверхню нижньокроснеські відклади [геренчук].

Відклади четвертинної системи в межах досліджуваної території Карпат поширені майже суцільним чохлом. Ці відклади доволі різноманітні як за складом, так і за походженням, та представлені такими генетичними типами: елювіально-делювіальними, делювіально-пролювіальними, делювіальними, еолово-пролювіальними і алювіальними []. Їхня потужність коливається від кількох десятків сантиметрів до 28 м.

Геологічна будова має першочерговий вплив на перебіг сучасних геоморфологічних процесів, особливо в умовах їх антропогенної активізації. Літологія світ, горизонтів, умови їх залягання, характер нашарування, потужність пластів, тектонічна тріщинуватість контролюють характер і інтенсивність процесів, з яких найхарактернішими для досліджуваної території є ерозія (площинний змив, яроутворення, руслова ерозія), зсуви, селі та обвально-осипні процеси [].

За стійкістю до процесів вивітрювання стратиграфічні комплекси крейди і палеогену діляться на три групи: дуже стійкі, стійкі, нестійкі. До нестійких відносяться світи, в складі яких значне місце займають глинисті відклади: аргіліти, алевроліти. Велике значення при цьому мають тонкоритмічна будова, підвищена тріщинуватість. Це нижньострийська і верхньострийська підсвіти стрийської світи, манявська, бистрицька, менілітова світи, відклади головецького та верховинського горизонтів. Найбільш стійкими є комплекси порід ямненської та вигодської світ, в складі яких переважають товстошаруваті масивні пісковики. Інші світи за протиденудаційною стійкістю умовно відносяться до середньої групи.

Тонкоритмічні, з переважанням аргілітів, товщі (верхньо- і нижньострийська підсвіти, бистрицька, менілітова світи), які генерують на схилах величезні маси деструктурованого, з різким переважанням глин, матеріалу часто започатковують значні за розмірами зсуви-потоки, незалежно від експозиції схилів і умов залягання порід. На консеквентних схилах з цими породами повязані крупні структурні зсуви.

До ділянок підмиву руслами водотоків схилів приурочені прируслові обвали, зсуви-обвали, крупні відслонення корінних порід.

У Скибовій зоні в межах розповсюдження відкладів менілітової світи інтенсивно проявляються ерозійні процеси. В умовах низькогіря і в нижніх частинах схилів долин, на сільськогосподарських угіддях поширені процеси площинного змиву та яркової ерозії.

У Кросненській зоні переважання тонко ритмічних, суттєво глинистих відкладів олігоцену (головецький і верховинський горизонти), також зумовлює широкий розвиток ерозійних процесів: площинного змиву, яркової ерозії, руслової ерозії та зсувів [ ].

Делись добром ;)