Рельєф урбанізованих територій Скибових Карпат у межах Турківського району

дипломная работа

2.2 Характеристика геоморфологічних районів Скибових Карпат в межах Турківського району

Як зазначає, Я.С. Кравчук, перші спроби природної регіоналізації на території сучасних Українських Карпат належать до першої половини ХХ ст., найдетальнішу ж геоморфологічну регіоналізацію Українських Карпат виконав П. Цись на рівні геоморфологічних районів [ ]. Скибові (Зовнішні) Карпати П. Цись розділив на дві підобласті: Бескидсько-Горганську і Покутсько-Буковинську, у межах яких виділив шість геоморфологічних районів. Сучасна схема геоморфологічної регіоналізації області Скибових Карпат з урахуванням пізніших досліджень наведена на рис. . У ній таксономічні одиниці вищого рангу (підобласті, райони) виділено з переважанням чинника поздовжнього структурно-літологічного поділу,хоча важливу роль відіграє і поперечний (блоковий) поділ Скибових Карпат. У разі виділення підрайонів зі збереженням переважно карпатського напряму морфоструктур важливе також поперечне розчленування долинами головних рік. Основою для їхнього виділення були морфоструктури третього і четвертого порядків, які утворюють типологічні комплекси з характерними рисами не тільки морфоструктури, а морфоскульптури. [3]

Рис. . Геоморфологічна регіоналізація Скибових Карпат [3]:

Таблиця 1

Схема геоморфологічної геоморфолізації Скибових карпат []

Район Верхньодністерських Бескидів (1) займає північно-західну частину Скибових Карпат. Північно-східна межа проходить від кордону з Польщею до долини р.Стрий уздовж орографічного уступу з Передкарпаттям. На південному заході він межує із Стрийсько-Сянською верховиною (зона Кросно), долиною р.Cтрий відділена від Сколівських Бескидів. Для району характерний низькогірний рельєф з порівняно мякими обрисами й абсолютними висотами 600-800 м, за винятком хребтів Магуро-Лімнянського (1022,0 м), Розлуцького (932,9 м) і Цюхового (939,4 м). Переважна площа району зайнята денудаційною Підбескидською поверхнею з фрагментами Бескидської поверхні. Поздовжні долини домінують над поперечними, добре виражені пліоценові реліктові долини. Ріка Стрий і, частково, Дністер, мають круті врізані меандри, широкі долини з порівняно похилими терасованими схилами. Більша частина району приурочена до найбільш звуженої частини Скибової зони. У межах низькогірних Верхньодністерських Бескидів виділено такі підрайони: 1) Хирівський; 2) Підбузький; 3) Орівський; 4) Орово-МагуроЛімнянський; 5)Топільнице-Розлуцький. Хирівський Підбузький і Орівський підрайони приурочені до смуги крайового низькогіря, яке сформувалося на Береговій, Орівській і частково Сколівській скибах. Орово-Магуро-Лімнянський і Топільнице-Розлуцький підрайони сформувалися на скибах Парашки, Зелемянки, Рожанки.

В межах Турківського району знаходяться: Орово-Магуро-Лімнянський підрайон (1.4) розміщений на межиріччі Дністра-Стривігору й охоплює морфоструктури Парашки, Зелемянки і Рожанки. Найширшу смугу займає морфоструктура Парашки, представлена двома низькогірними хребтами з вершинами Кобила - (749 м), Свиний (752 м), Магура (736 м), які розділені поздовжніми долинами. З морфоструктурою Зелемянки повязані хребти Оровий і Верх Оровий, що мають типові куполоподібні вершини з абсолютнимивисотами 700-800 м (г. Яворнисько, 800,5 м; г. Горб, 739,9 м). Максимальна висота підрайону приурочена до Магуро-Лімнянського хребта (1 022 м). У будові хребтів беруть участь відклади дрібноритмічного флішу верхньої крейди, еоцену й олігоцену, через що територія має вигляд сильно розленованого погордованого низькогіря. Схили хребтів розчленовані численними зворами, балками, круті береги яких ускладнені зсувами.

Топільнище-Розлуцький підрайон (1.5) займає межиріччя Дністра і Стривігору вмежах морфоструктур Парашки, Зелемянки і Рожанки (Розтоцько-Розлуцький ланцюг). Для підрайону характерним є чергування хребтів „карпатського” простягання з поздовжніми долинами (Топільниця, Свидник Ясениця, Волосянка). В будові хребтів морфоструктур Парашки і Зелемянки провідну роль відіграють відклади стрийської світи, поздовжніх долин-менілітової світи. У південно-західній частині підрайону (Розлуцький хребет) на морфологію рельєфу значно вплинули кросненські відклади. Абсолютні висоти зростають у південно-західному напрямі від 750-800 (максимальні висоти - г. Маловенка, 848,2 м, г. Вишка, 838,5 м; г. Прислип, 827 м) до 850-900 м (максимальні висоти г. Розлуч, 932,9 м, г. Вінець, 891,9 м). У рельєфі добре простежуються фрагменти Бескидської і Підбескидська поверхні вирівнювання, а також долинні педименти.

Також частково в межах Турківського району входить район Сколівських Бескидів, який займає межиріччя Стрию-Опору-Сукулю-Мизунки. Відомий як „район середньовисотних моноклінальних хребтів” (Цись, 1968). Хребти приурочені до морфоструктур (скиб) Сколівської, Парашки, Зелемянки і Рожанки. Переважні абсолютні висоти коливаються у межах 900-1200 м (г. Парашка, 1268 м).

Великий контраст абсолютних і відносних висот із Верхньодністерськими Бескидами пояснюють приуроченістю району до проміжного блока (між Бескидським і Горганським). Середньогірний рельєф з елементами низькогіря виявлено тільки у Сукельському підрайоні, який межує з Передкарпаттям (переважні абсолютні висоти 700-1000 м). Характер рельєфу на вододілі рік Опору і Мизунки (г. Магура, 1 362 м), зокрема у басейні р. Мизунки, більше нагадує горганський тип. Переважають глибоко врізані поперечні долини (ріки Опір, Сукіль, Лужанка, Мизунка), які перетинають упродовж усі скиби.Як і в районі Верхньодністерських Бескидів панівне становище в будові хребтів посідають відклади стрийської світи верхньої крейди. По рівновисотних хребтах простежуються фрагменти Бескидської поверхні вирівнювання.

Також в межах Турківського району, частково знаходиться Парашківсько - Високоверхський підрайон (2.1) розміщений на межиріччі Стрию-Опору й охоплює морфоструктури Парашки, Зелемянки і Рожанки. Приурочений до поперечного блокового Парашківського підняття, з яким повязані одні з найбільших абсолютних висот Бескидів. Усі хребти асиметричні, розділені вузькими синклінальними зниженнями, які мало помітні у рельєфі. У їхній будові беруть участь відклади стрийської світи, а також повний комплекс відкладів еоцену. Зі скибою Парашки повязані два паралельні хребти: північно-східний з вершинами Парашка (1268,5м) і Великий Верх (1177,5 м) та південно-західний (Манмальстальська складка) з вершиною Виднога (1132,4 м). Скиба Зелемянки преставлена у рельєфі куполоподібними вершинами, що відокремлені потоками і короткими хребтами з вершинами Перекоп (1212,9 м), Кремінна (1135,5 м) та ін. У Зелемянській морфоструктурі виділені два паралельні хребти Ї північно-східний, приурочений до власне скиби Рожанки (найвищі вершини - Шебела, 1216,0 м, Кремінець, 1226,6 м), і південно-західний з вершинами Високий Верх (1176,8 м), Менчил (1126 м), який є продовженням Розлуцького хребта. Підрайон надзвичайно перспективний для рекреації [ геоморф].

Делись добром ;)