Розвиток паливно-енергетичного комплексу країн Латинської Америки

курсовая работа

2.1 Місце ПЕК в економіці країн Латинської Америки

Розвивати паливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство енергетичними ресурсами -- одне з найважливіших завдань країн Латинської Америки.

Паливно-енергетичний комплекс країн Латинської Америки складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, уранова) та електроенергетики. У розвитку продуктивних сил цих країн він відіграє всезростаючу роль, що повязано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а з іншого -- з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами країн Латинської Америки.

Паливно-енергетичний комплекс розвинутий переважно у Бразилії, Венесуелі, Болівії, Чилі, Перу, на Ямайці, у Суринамі, Гайані, Мексиці тощо. Основною продукцією видобувної промисловості є нафта, якої наприкінці 90-х років у регіоні видобували понад 415 млн т. Головними нафтодобувними країнами є Мексика (145 млн т), Венесуела (95 млн т), Аргентина (37 млн т), Еквадор, Колумбія, Трінідад і Тобаго, Перу, Болівія та ін. Бразилія є рекордсменом з глибоководного буріння і володіє найсучаснішим устаткуванням у цій сфері. Видобуток вугілля зосереджений переважно у Колумбії, Бразилії, Аргентині, Чилі, Мексиці й Перу [8, 315].

Тринідад став експортером нафти, Аруба і Кюрасао -- нафтопродуктів з венесуельської нафти.

В надрах усіх країн Андської групи (Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія) є поклади нафти, але світове значення вони мають лише у Венесуелі. Венесуельська нафтовидобувна промисловість почала розвиватися майже одночасно з мексиканською і продовжує займати важливе місце в світі.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, а й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Підприємства паливно-енергетичного комплексу -- основа формування багатьох елементів територіальної організації народного господарства. Так, біля обєктів енергетики виникли потужні промислові вузли і центри, навколо яких утворилися територіально-виробничі комплекси і промислові райони. Сучасні населені пункти країн латинської Америки постали фактично там, де будувалися великі гідравлічні, атомні та геотермальні електростанції.

Основними джерелами енергії є нафта, рослинні види палива (дрова, багасо -- залишки цукрової тростини після обробки), природний газ, гідроенергія і вугілля. У регіоні працюють і споруджуються одні з найкрупніших у світі ГЕС: бразильсько-парагвайська ГЕС Ітайпу на р. Парана, проектна потужність якої -- понад 12 млн кВт, Гурі (10 млн кВт) на p. Кароні у Венесуелі, Тукуруй (8 млн кВт) у Бразилії тощо. Останніми десятиріччями запрацювали обєкти атомної енергетики у Мексиці (2 блоки потужністю 1,3 млн кВт), Аргентині (2 реактори, 0,9 млн кВт) і Бразилії (1 реактор, 0,6 млн кВт). Геотермальна енергетика розвинута у Мексиці та Сальвадорі. Загальне виробництво електроенергії становить 732,1 млрд кВт * год, значну частину якої виробляють у Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі, Колумбії, Чилі, Перу. Половина виробленої електроенергії споживається промисловістю [8, 317].

Латинська Америка в цілому -- нетто-імпортер енергоресурсів, у першу чергу рідкого палива. Але три її нафтовидобувні країни -- Мексика, Венесуела і Тринідад є експортерами нафти і нафтопродуктів на світовому ринку.

Значення паливно-енергетичного комплексу країн Латинської Америки зростає. Постійні проблеми з енергозабезпеченням усіх сфер життєдіяльності перетворили його у важливий чинник національної безпеки. Тому паливно-енергетичний комплекс фактично є основою всього господарства. Проблеми й кризи в ньому моментально позначаються майже на всіх сферах життя країн Латинської Америки.

Делись добром ;)