Суспільно-географічний комплекс великого міста

курсовая работа

1.3 Суспільно-географічний комплекс великого міста

Місто розглядається вченими як складний вид економіко-географічного комплексу із своєю функціональною структурою, системою звязків і певним типом природокористування, який сформувався під впливом зовнішніх умов і факторів - суспільно-географічних і природних. До суспільно-географічних факторів віднесені рівень господарського розвитку країни, науково-технічний прогрес, суспільні потреби в продукції і послугах. Природно-географічні умови і фактори відіграють допоміжну роль. Обгрунтована база формування економіко-географічного комплексу великого міста через його територію, її параметри і природно-господарський потенціал [3].

Основою формування економіко-географічного комплексу великого міста визначена система зовнішніх і внутрішніх (комплексоутворюючих) звязків. Зовнішні звязки відповідають за виникнення і розвиток великого міста, за рівень використання його економіко-географічного положення, зовнішніх умов і факторів, визначають його функціональну структуру, місце в територіальному поділі праці. Внутрішньоміські звязки поділені на внутрішньокомпонентні (горизонтальні) і міжкомпонентні [14].

Вивчення функціонування всіх суспільно-географічних обєктів і явищ дає змогу виявити основні закони, які відображають найбільш загальні, істотні й необхідні внутрішні просторові відношення і процеси між матеріально-речовинними компонтами суспільства, насамперед між продуктивними силами. До основних із них віднесені такі закони: раціональних територіальних звязків, територіальної спеціалізації (диференціації), територіальної концентрації (інтеграції) діяльності людини, територіальної комплексності компонентів суспільно-географічного комплексу. Діалектична взаємодія цих законів проявляється в закономірності територіальної і комплексно-пропорційної організації матеріально-речовинних компонентів суспільства [1].

Серед сучасних аналітичних (галузевих) дисциплін виділяється: географія природних ресурсів, географія населення і розселення, географія промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, послуг, будівництва, звязку, грошового обігу, культури політики, рекреаційної інфраструктури, адміністративного управління та ін. На основі інтеграції суспільно-географічного знання обгрунтована структура синтетичних (країнознавчих, в тому числі районних, конструктивно-прикладних, теоретико-методологічних) дисциплін - основи теорії суспільної географії, історія суспільно-географічної думки, основи наукових досліджень, господарське районування, прогнозування виробничо-географічних систем, глобальні проблеми сучасності та ін. [13].

Поряд з традиційними трьома головними структурами суспільно-географічних обєктів (компонентна, територіальна, функціональна), обгрунтована доцільність виділення й інших структур - економічної, соціальної, екологічної, які мають аналітико-пізнавальне значення. Існують поняття “суспільно-географічні відношення” і “суспільно-географічні звязки” та “суспільно-географічні процеси” і “суспільно-географічні явища”. З нових позицій розглянуто суспільно-географічне положення певного обєкта як сукупність важливих для його функціонування просторових відношень до інших суспільно-географічних обєктів (ознак) [2].

Висвітлена специфіка категорії “розміщення продуктивних сил” як суспільно-географічного відношення. При цьому, процес розміщення продуктивних сил охарактеризований через різноманітні структурні зрушення суспільно-гоеграфічного ландшафту (комплексу) за певний час. Обгрунтовані ознаки і міра розвитку процесу розміщення продуктивних сил. Територіальна організація продуктивних сил розглядається як науково обгрунтоване розміщення взаємоповязаних виробництв, підприємств сфери послуг, яке дає значний економічний і соціальний ефект внаслідок комплексування життєдіяльності людей і раціонального використання території [16].

Вчені розробили концептуальні основи суспільно-географічного районування. Основний суспільно-географічний район виступає значною частиною території країни, цілісною ланкою її господарства, що характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним розвитком діяльності людини. Запропонована типологічна схема суспільно-географічного районування. З сучасних позицій висвітлена суть регіональної політики як діяльності держави, спрямованої на забезпечення комплексного економічного, політичного, соціального та культурного розвитку окремих територій країни. Охарактеризовані завдання та наукові засоби реалізації регіональної політики, виявлені рівні регіонального управління [22].

До основних принципів економіко-географічного аспекту функціонування великого міста віднесені:

1) територіальна організація поєднання його компонентів і звязків між ними;

2) комплексно-пропорційний розвиток великого міста;

3) ефективне територіальне управління його складним організмом на всіх рівнях функціонування - загальноміському, інтегральному міському і низовому адміністративному (райони), елементарному міському (квартали).

Вченими проведено системно-структурний аналіз великого міста. Функціонально-компонентна структура розглядається як сукупність його компонентів (галузей, видів діяльності, інтеграцій або підкомплексів), що характеризують їх роль у процесах географічного поділу праці і комплексоутворення. Функціонально-територіальна структура великого міста характеризує співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження окремих функцій (видів діяльності, галузей, компонентів) [26].

М. Вебер місто вважав складним комплексом явищ, конкретним історичним утворенням, сформованим на перетині складних соціально-політичних і військових процесів. Воно має складну соціальну структуру, (у ньому живуть як виробники, так і споживачі), яскраво виражений торгово-промисловий характер. Населення міст особисто незнайоме між собою, зайняте неземлеробською працею, здебільшого різноманітними промислами; саме в містах сконцентровані управлінські функції [7].

Г.Зіммель вивчав особливість міських форм життя, приділяючи особливу увагу основним формам соціальної взаємодії - соціальному розшаруванню, конкуренції, безтурботному ставленню до навколишнього середовища, соціальній диференціації тощо. Якщо Вебер охарактеризував місто як соціальний інститут, то Зіммель розкрив соціальні аспекти міського життя, функціональність міських контактів. Обидва вони визнавали безособовість (анонімність) міського життя, існування бюрократії, наявність раціональних процесів ринку як його головних елементів [23].

У 20-30-ті роки XX ст. науковці головне завдання вбачали у віднайдені механізмів просторової організації міста, уявляючи його соціальною лабораторією, в якій можна вивчати людську природу і зміст суспільного життя. Міську спільноту розглядали вони як мозаїку різних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територіальну зону [28].

У 60-ті роки в західній соціології сформувалася критична школа, яка особливу увагу приділяла аналізу причин нерівності й структурних конфліктів у містах; а у 80-ті роки у західній соціології переважали дослідження впливу нових технологій на розвиток міст, різних аспектів урбанізації [19].

Вивчення міста в колишньому СРСР залежала від комуністичної доктрини про подолання протилежності між містом і селом, з якою була повязана урбаністична політика у країні. Сформувавшись у 60-ті роки як самостійна дисципліна, вона потрапила під прес стереотипів, сформованих згідно з доктринами «соціалістичного розселення» та реальних потреб життя. З ними повязані масове житлове будівництво, становлення міських форм життєвого устрою [21].

Найвідчутніше впливають на міське середовище:

-фізичні параметри міста (щільність населення, міський простір, предметний світ, внутріміські звязки). Вони спричиняють як позитивні (комфорт, благоустрій), так і негативні (дискомфорт, труднощі з приєднанням до культурних цінностей, неврози і стреси, проблема самотності тощо) почуття, емоції тощо;

-екологічні характеристики міста: передусім - це стан води, повітря і довкілля, фізичний стан, здоровя людини;

-інформаційний чинник - охоплює процес передачі сукупності знань, повідомлень, відомостей, що формуються в суспільстві. Відбувається за допомогою різних засобів масової комунікації (телебачення, радіо, відеопродукція, Інтернет, періодика тощо). Проте різкий ріст обсягу інформації створює відчуття перенасичення нею;

-специфіка соціальної структури міста: різноманітні соціальні страти, що взаємодіють між собою, мають свої цінності, норми; вони взаємодіють з інформаційними потоками, займаються різними видами діяльності, виконують різні ролі, їм властиві різні соціальні статуси. Перехід до ринкових відносин в останні роки зумовив радикальні зміни соціальної структури у містах: виникли нові професійні групи, підвищилась майнова диференціація. Складність соціальної структури породжує проблему ідентифікації особистості [24].

Соціокультурна ситуація в сучасному місті має тенденцію до ускладнення, з одного боку, засвідчує соціальний прогрес, з іншого - породжує безліч проблем для людини (відчуття стурбованості, тривоги, невизначеності, неспокою) [15].

У системі управління сучасною державою дедалі більшої актуалізації набувають проблеми децентралізації та зміцнення так званої горизонтальної складової в управлінні територією. В цьому аспекті обєктом особливої уваги науки стає місцеве самоврядування на рівні великого міста - мегаполіса [10].

Великі міста як генератори загальнодержавних процесів соціально-економічної стабілізації та розвитку відображають загальні структурні зміни в економічній сфері країни, формування соціальних потреб суспільства, задають темпи і напрями зміцнення всієї виробничо-територіальної бази [17].

Протягом останніх кількох десятиліть провідні країни світу усвідомили особливу роль мегаполісів у процесі розбудови сучасної держави, беззаперечним доказом чого є визнання Європейським Союзом міської політики, як гаранту ефективного та збалансованого розвитку територій. Проте, як показує сучасна соціальна практика, найбільші міста світу та їх агломерації й дотепер залишаються некерованими або недостатньо регульованими з боку органів місцевого самоврядування [27].

Суттєві ускладнення в устрої мегаполісу та диференціація його структурно-функціонального змісту вимагають якісно нових підходів до розуміння його місця в загальноцивілізаційних процесах, принципів організації життєдіяльності як складноструктурованої соціально-економічної системи, розробки ефективних схем управління.

Стратегічні завдання розвитку України, спрямовані на модернізацію системи державного управління та реформування адміністративно-територіального устрою, передбачають пошук новітніх інноваційних моделей управління економічними, соціальними та політичними процесами, які відбуваються у великих містах, адже їх стабільний розвиток поступово стає запорукою збалансованої та прогнозованої розбудови держави [11].

Делись добром ;)