2.1 Демографічні фактори та демографічна політика

У наш час більшість держав зосереджує свою увагу на приріст населення та контроль над ним, тобто проводить так звану демографічну політику.

Демографічна політика - цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інституцій. Метою є збереження або зміни наявних тенденцій у демографічних процесах. Демографічна політика може розглядатись у двох напрямах: у царині народжуваності та смертності. Політика в царині смертності зазвичай є складником соціальної політики щодо охорони здоровя населення. Заходи в царині народжуваності можуть бути спрямовані на підвищення її, збереження на існуючому рівні або зниження. Більшість країн світу має такі спільні цілі: зменшити приріст населення, поліпшити здоровя й харчування, збільшити технічні потужності й ліквідувати бідність. Планування сімї, як засіб регулювання чисельності всього населення, прийнято урядами декількох країн: Китаю, Індії, Індонезії, Шрі-Ланки та ін. А втім, уряди деяких країн і католицька церква до ідеї регулювання приросту населення ставляться негативно [5].

Природно, що спрямованість демографічної політики в різних країнах залежить від характеру проблем у державі в цілому. В країнах з дуже високим показником приросту населення вона спрямована на його зменшення. Так, мета влади Китаю - найчисленнішої країни планети - різке зменшення приросту населення. Для цього вживають адміністративних, економічних та пропагандистських заходів щодо планування сімї. Більшість країн Азії - Індія, Бангладеш, Індонезія, Шрі-Ланка, Пакистан та інші пішли шляхом Китаю. Але зусилля державних органів цих країн щодо вимушеного зменшення рівня народжуваності та планування сімї значних результатів поки що не дали. Демографічна політика більшості європейських та північноамериканських держав спрямована на заохочування тих, хто бажає мати дітей. Для цього створюється система державної підтримки багатодітних сімей. Країни Азії, що розвиваються, впливають на кількість і відтворення населення в світі і визначають демографічну політику планети. Для стабілізації кількості населення необхідно цілеспрямовано проводити демографічну політику. Це сприятиме підвищенню життєвого, культурного рівнів, розвитку науково-технічного прогресу, стабілізації соціально-економічних відносин між країнами.

Так, у багатьох європейських країнах (ФРН, Нідерланди, Швеція тощо) запроваджують грошові субсидії, певні міри соціального захисту та стимулювання, інші заходи соціально-економічного характеру для підтримки сімей і жінок, які мають дітей. А в Китаї, навпаки, державного значення набула політика стримування народжуваності.

У країнах з дуже високим приростом населення демографічна політика має зовсім іншу спрямованість. Вона передбачає систему заходів, що покликані значно обмежити темпи приросту населення, стабілізувати його кількість у державі. Дуже малоефективною є демографічна політика урядів у слаборозвинених країнах Африки. У мусульманських країнах, де також характерні швидкі темпи приросту населення, релігія продовжує заохочувати багатодітність населення.

Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи [15].

Демографічний вибух почався у 1950-х pp. коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з обєктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8 - 2,0%.

Це явище тимчасове, адже з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, - не раніше середини XXI ст. [6].