Сучасний стан, проблеми і перспективи розвитку міських поселень

курсовая работа

1.3 Економічні закономірності, що впливають на організацію господарства

Розвиток територій і продуктивних сил перебувають під впливом загальних економічних закономірностей. При аналізі форм територіальної організації слід враховувати їх. Зокрема таку важливу із них, як закономірність територіальної комплексності розміщення. У комплексі існує взаємозвязок між спеціалізуючими, допоміжними та обслуговуючими галузями, між природними ресурсами регіону й виробництвом, між виробництвом і розселенням. Елементарний виробничий звязок між підприємствами, обєднаними певною народногосподарською функцією, називається виробничим комплексом. Це може бути група підприємств, що випускають одну продукцію. Підприємства обмінюються між собою комплектувальною продукцією, запроваджують оптимальну спеціалізацію. Але у виробничому комплексі вони не обовязково повинні розташовуватися поблизу одне одного -- іноді їх розділяє відстань у сотні кілометрів. Якщо ж вони розташовуються компактно й територіальна близькість має істотне значення, тоді формується територіально-виробничий комплекс (ТВК). ТВК бувають різних розмірів і рангів, тобто характеризуються підпорядкованістю. Створення територіально-виробничого комплексу (ТВК) безпосередньо повязане з реалізацією довготермінових цільових регіональних проблем. Економічна сутність ТВК виявляється у тому, що його народногосподарська ефективність вища за сумарну ефективність складників, які функціонують ізольовано.

Територіальний комплекс виникає тоді, коли територія перестає бути випадковим чинником його формування і коли внаслідок розташування компонентів на компактній території у сполуки зявляються додаткові якості. ТВК -- сполучення підприємств, для якого територіальна спільність є додатковим фактором ефективності за рахунок: тривалості взаємозвязків і ритмічності виробничого процесу, скорочення транспортних витрат, раціонального використання усіх місцевих ресурсів і сприятливіших умов для маневрування ними.

Сполучення кількох ТВК у регіоні, підприємств регіону, які не належать до ТВК, виробничої та соціальної інфраструктури -- усе це створює передумови для появи економічного району. Економічний район розглядається на лише як ланка у народногосподарському ланцюгу, що виконує вузьку й виокремлену роль, але і як велика територіально-виробнича система, що має потужний ресурсний потенціал і здатна самотужки розвязувати важливі господарські проблеми, скеровані на підвищення ефективності суспільного виробництва. Економічний район розглядається як спеціалізована територія країни з певним комплексом допоміжних та обслуговуючих виробництв. Спеціалізація району повинна визначати галузі, де витрати праці й коштів на виробництво продукції та її доставку споживачеві найменші порівняно з іншими районами. Економічна ефективністі спеціалізації оцінюється як з погляду найдоцільнішого територіального поділу праці у масштабі країни, так і з погляду найповнішого й найпродуктивнішого використання місцевих ресурсів району.

При розгляді впливу комплексного розміщення на організацію народного господарства слід виділити таку форму як портово-промисловий комплекс. Портово-промисловий комплекс (ППК) -- це форма територіальної організації морського господарства й прилеглого приморя, взаємоповязане й взаємообумовлене, планомірно сформоване обєднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших звязків. Внаслідок такого поєднання маємо додатковий соціально-економічний ефект за рахунок групування морських портів і промислових підприємств згідно з їхнім транспортним та економіко-географічним розташуванням у приморській зоні; тривалістю міжгалузевих звязків; скороченням транспортних витрат; комплексним використанням усіх ресурсів; раціональним поєднанням територіально-галузевої та програмно-цільової засад керування.

Ще однією важливою закономірністю є закономірність територіальної концентрації продуктивних сил, яка полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Концентрація призводить у першу чергу до утворення урбанізованих зон. На кожному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури та ін. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію призводять до зниження ефективності суспільного виробництва.

1.4 Техніко-економічні та демографічні передумови утворення

форм територіальної організації господарства

Вплив сучасного науково-технічного прогресу (НТП) на зміни в просторовій організації життя людей, на розвиток і розміщення міст, на формування середовища людини багатоманітний. НТП стимулює розвиток промисловості у територіальних формах, які постійно змінюються, стимулює розширення складу виробництва, породжує великі і складні комплекси. Взаємоповязані виробництва групуються в одному місці навколо технологічних процесів. Так утворюється технополіс -- центр впровадження досягнень науки і техніки. Це, як правило, нове місто, в якому запроваджуються у виробництво нові розробки, а також проживає населення. Він містить науково-дослідну, промислову та селищну зони, має необхідну інженерну, комунально-побутову та комунально-культурну інфраструктури, комфортні умови проживання. Технополіси скеровані на створення й випуск наукомісткої продукції з урахуванням її конкурентоздатності та умов ринку збуту. Через технополіси має реалізуватися механізм пришвидшення науково-технічного прогресу в сучасних галузях промисловості, повязаних із запровадженням новітніх досягнень фундаментальної науки, зокрема мікроелектроніки, нових матеріалів, альтернативних джерел енергії, біотехнології. Створення технополісів дає можливість максимально зблизити науку та виробництво, сприяти структурній перебудові економіки для підвищення її наукомісткості,рівномірніше розташовувати продуктивні сили, вирівнюючи при цьому диспропорції в економічному розвитку; розвивати у технополісах безвідходні виробництва, розробляти та впроваджувати досконаліші методи очищення, застосовувати екологічно чисті матеріали й джерела енергії.

Із технополісами повязана наукомісткість виробництва. До наукомістких відносяться усі виробництва, які потребують, по-перше, висококваліфікованих працівників, а, по-друге, великих вкладень у науково-дослідну базу. Це, як правило, виробництво ЕОМ, ракетобудування, літако- й автомобілебудування, виготовлення озброєнь тощо. Такі виробництва розміщуються у великих містах, які мають декілька (здебільшого понад десять) науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів. В Україні до таких міст належать Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів.

Інколи наукомістке виробництво разом з науковою базою "виноситься" за межі великого міста, утворюючи міста-супутники. У США спеціалізованими центрами наукомісткої продукції (авіаракетобудування, електроніка) стали Сан-Дієго й Санта Ана (супутники Лос-Анджелеса), Сан-Хосе (супутник Сан-Франциско).

Взаємоповязаною з наукомісткістю є працемісткість.Найбільш працемісткими виявляються такі галузі: електроніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки), приладобудування, оптико-механічне, інструментальне виробництво, автомобілебудування, Працемісткі види виробництва у промисловості розміщуються у містах, які мають вільні трудові ресурси. Це не обовязково найбільші міста: дуже часто у маленьких і середніх містах є певний контингент незайнятого населення. У сучасному світі існує тенденція випереджуючого розвитку працемістких галузей у країнах, що розвиваються. У них є надлишок працездатного населення, котрому ще й платити можна небагато. Ось чому ненаукомісткі види виробництва, які потребують великих витрат праці (більшість галузей легкої промисловості, побутова електроніка), дедалі більше переміщуються з розвинутих країн до таких, що розвиваються.

Крім того, автоматизація виробництва, повязана з розподілом виробничого процесу на елементарні операції, посилює тенденцію до вузької спеціалізації, яка потребує менш кваліфікованої робочої сили. Комплексна механізація виробництва поступово ліквідовує важкі роботи і розширює сферу застосування жіночої праці. Отож, статева структура все менше впливає на диференціацію виробництва, що дозволяє ефективніше розвиватись господарству.

Переоснащення виробничої бази сприяє розвитку форм територіальної організації, зокрема росту міст. Висококваліфікована робоча сила, зростання прошарку інтелігенції викликають підвищені запити у всьому, що стосується обслуговування, невиробничої інфраструктури, що призводить до залучення нових робітників. Таким чином прослідковується закономірність: у промисловості із створенням нових робочих місць, населення міста порівнянно з чисельністю цих місць збільшується приблизно на порядок.

Також слід враховувати міграційні процеси, зокрема із села в місто та з екологічно небезпечних районів у менш забруднені, що збільшує чисельність населення і сприяє розвитку більш працемістких виробництв. Однак міграційний потенціал сільської місцевості практично вичерпаний, тому джерелом зростання чисельності великих міст є невеликі центри. Зростають диспропорції у темпах росту міст різної величини.

1.5 Специфічні умови формування територіальної організації

господарства в Україні

Для України характерна своя специфічність розміщення господарства, утворення форм та їх розміщення. Це в першу чергу повязано з тим, що довгий час існувала УРСР, де пріорітетною була плановість і централізованість.

Ще на початку століття Україна була аграрно-індустріальною державою з невеликим міським населенням. Урбанізації сприяли два основних фактори. З одного боку індустріалізація народного господарства і розвиток різноманітних галузей, зокрема важкої промисловості, створили в містах велику кількість робочих місць. Таким чином до нових видів діяльності залучались як вихідці із села, так і молодь міст. З другого боку колективізація і механізація сільського господарства звільнила від малопродуктивної індивідуальної праці багатьох людей.

Розвиток господарства в Україні у 20-му столітті набував соціалістичного індустріального характеру. У 20-30-х роках був взятий курс на створення і розвиток великих підприємств. На сьогоднішній день більшість промислово-виробничого персоналу зосереджено на заводах і фабриках з кількістю працюючих більше тисячі чоловік. Склався висококонцентрований тип промислового виробництва, який визначив збільшення комплексів господартва і міст.

Ще один фактор, характерний для нашої країни - нестача хороших доріг і надійного транспортного сполучення між населеними пунктами. Жителі сіл, можливо, і не прагнули б переїхати в місто, якщо б шлях у півтори - дві години вони могли б подолати в комфортабельних умовах. Це ж стосується і умов проживання й обслуговування. Така ситуація в цілому сприяє міграції із села в місто.

2. СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ

Делись добром ;)