РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИРОЩУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ КУЛЬТУР

Отже, в Україні необхідно докорінно удосконалити управління галуззю вирощування технічних культур АПК, створити належну систему економічного моніторингу, прогнозування та інформаційно-консультативного забезпечення субєктів українського ринку продукції тому що і являється слабкими сторонами розвитку технічничних культур в Україні.

Загальні положення, які покладено в основу комплексної програми розвитку виробництва технічних культур, зводяться до:

1. Визнання на державному, галузевому та регіональному рівнях необхідності від-родження виробництва технічних культур й усвідомлення того, що воно неможливе без докорінного організаційно-економічного та техніко-технологічного реформування.

2. Визнання помилковою і шкідливою концепцію щодо орієнтації України на виробництво продукції галузі лише для самозабезпечення. Крім того, скорочення посівних площ призвело до дисбалансу в буряково-зернових сівозмінах, зменшення обсягів кормовиробництва, росту безробіття і зубожіння значної чисельності населення в сільський районах.

3. Прийняття для України оптимального обсягу виробництва продукції для споживання населення, для харчової промисловості і для екс-порту з подальшим нарощуванням його обсягу.

4. Максимального використання існуючих потенційних можливостей (навіть в умо-вах кризи) для стабілізації виробництва і призупинення його подальшого спаду. Удо-сконалення розміщення виробництва по території, перепрофілювання збиткових під-приємств, концентрація ресурсів на перспективних, хоч і обмежених, ділянках.

5. Першочергового (3-5 роки) пожвавлення створення сировинної бази з наступним реінвестуванням прибутків у реструктуризацію перспекти-вних заводів, перегляд і перерозподіл сировинних зон.

6. Прискорення інвестиційної діяльності - залучення інвестицій (як вітчизняних, так і іноземних) для здійснення перспективних науково-технічних проектів і програм. Створення державного фонду довгострокового кредитування таких проектів і про-грам, джерелом яких можуть стати кошти від приватизації обєктів АПК. Введення в дію механізму надання підприємствам інвестиційних кредитів, дотацій і бюджетних субсидій.

7. Державного регулювання виробництва і реалізації за допомогою економічних важелів за умови виключення адміністрування та будь-якого виду монополізму - державного, галузевого, адміністративно-регіонального, повна ліквідація відповідних монопольних і псевдоринкових структур. Створення й розвиток низових і регіональ-них ринкових правових структур - акціонерних товариств, корпорацій, холдингів, агропромислово-фінансових компаній або груп.

8. Глибокого вивчення загальноекономічної конюнктури, пошуку нових ринків збуту, розширення експорту до країн Східної Європи, Африки, Близького Схо-ду, Середньої Азії, відновлення торговельних відносин з Росією, створення відповідної маркетингової служби та інформаційних центрів, представництв за кордоном.

9. Повної ліквідації бартерних операцій та перехід на розрахунки через банки. Надання державних кредитів для покриття різниці між пільговими і діючими процен-тними ставками по кредитах, які надаються виробникам, та гарантування їх повер-нення, активніше залучення банків до виробництва; поширення на підприємства АПК права щодо створення холдингових компаній.

10. Вивчення і впровадження вітчизняного й зарубіжного досвіду розвитку інтег-рації в виробництві технічних культур, удосконалення системи договорів, кооперу-вання виробництва, консолідації акцій, в т. ч. державних.

Отже, тільки завдяки дотриманню цих норм, Україна може вибратись із досить складної ситуації, що склалася у галузі вирощування технічних культур, і виробляти конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію..

Розвиток процесів глобалізації, що визначив вибір Україною курсу на інтеграцію до Європейського Союзу, передбачає докорінні поступові й диференційовані за секторами відкриття українських ринків, зміни в економіці держави. Розглянуту нами систему формування ринку продукції сільського господарства та виробництва, створену Європейським Союзом, можна розглядати як основу для започаткування формування власного ринку.

Прикладом ефективного законодавчого забезпечення має стати саме політика ЄС, що поєднує інтереси виробників, споживачів і підприємств, які працюють на імпортованій сировині.

На даному етапі розвитку вирощування технічних культур в Україні,сильною стороною може виявитись програма розвитку технічних культур. Доцільніше створювати на рівні регіонів корпорації з урахуванням природно-кліматичних, географічних, виробничих, транспортних та інших ознак та 75-80 низових акціонерних товариств, що забезпечуватимуть повний цикл виробництва і переробки сировини та реалізації продукції.

Низові АТ мають забезпечити повний цикл виробництва і переробки сировини та замкнути на собі весь цикл бізнесу, розробити й реалізувати перспективні інвестиційні проекти свого розвитку, регулювати взаємовідносини між партнерами. Можуть орендувати землю, створювати машинно-технологічні станції, забезпечувати виробників насінням, технікою, добривами, засобами захисту, спільно вирощувати врожай. Таким формуванням повинна бути надана можливість одержувати короткострокові (до 1 року) і довгострокові (10 і більше років) кредити для відновлення обігових коштів і основних засобів виробництва [7,с.92].

AT мають також забезпечувати необхідні взаємовідносини з бюджетом, податковими органами, пенсійним та іншими фондами, удосконалювати форми відносин власності, укладати контракти з виробниками сировини і суміжниками, вести взаєморозрахунки, контролювати якість продукції та робіт, добиватися зниження енерго-матеріаломісткості продукції та її собівартості, налагоджувати стосунки з місцевими органами влади, створювати фонди розвитку виробництва, соціального розвитку і матеріального стимулювання.

Регіональні ринкові формування (корпорації, холдингові компанії, концерни, агропромислово-фінансові групи створюються на основі добровільної централізації ряду функцій науково-технічного розвитку, матеріально-технічного забезпечення, інвестиційної, фінансової і зовнішньоекономічної діяльності. Вони мають здійснювати маркетингові послуги, знаходити ринки збуту продукції, акумулювати частину прибутків, забезпечувати юридичне обслуговування AT, аудит, прогнозування виробництва, організовувати рекламу та інформаційні послуги, допомагати низовим AT у залученні інвестицій, реформуванні власності, оптимізації виробництва, удосконаленні ціноутворення, встановленні нормативів, організації навчання і т. д.

Становлення ринкових відносин і структуризація в галузі здебільшого відбуваються стихійно. Поряд із справжніми ринковими правовими структурами виникають псевдо ринкові. Наприклад, значна частина колишніх обласних асоціацій цукрової промисловості намагаються працювати в старому адміністративному стилі, підпорядковують все виробництво. Не завжди обєктивно з ринкових позицій діють органи місцевої влад що також стримує розвиток ринкових відносин у галузі.

Для організації в галузі холдингових компаній необхідне подолання відповідного Указу Президента щодо заборони створення холдингів у переробній промисловості, а також здобуття дозволу Антимонопольного комітету щодо організацію великих корпорацій, концернів та інших структур у регіонах.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що становлення державності України, перехід до ринкових відносин у галузі вимагає розробки нових підходів до реалізації стратегічної мети, спрямованої на докорінну перебудову економічних, соціальних і правових відносин, стабілізацію й забезпечення населення вітчизняними продуктами, формування нормального ринку як сировини, так і переробної продукції, вихід на світовий ринок і розширення його сегментів.

Становлення державності України, перехід до ринкових відносин у галузі виробництва технічних культур вимагають розробки нових підходів до стратегічної мети, спрямованої на докорінну перебудову економічних, соціальних і правових відносин, стабілізацію та забезпечення населення вітчизняними продуктами, формування цивілізованого ринку її продукції, подальше проникнення на світовий ринок і розширення його сегментів. Державна стратегія розвитку галузі має враховувати поряд з внутрігалузевими також і фактори виробництва на рівні економіки всієї країни. А це можливо лише у разі досягнення міжгалузевого балансу, з урахуванням рівноваги між попитом і пропозицією, ресурсами, працею, послугами та ін. На основі ведення на належному рівні внутрісистемного балансу стане можливою роз-робка загальних напрямів і конкретних маркетингових заходів щодо поступового ство-рення нових сегментів зовнішнього ринку збуту власної продукції.

У формуванні стратегії експорту визначальну роль мають відігравати Міністерство зовнішньо-економічних звязків і торгівлі та Міністерство аграрної політики. Необхідно активізувати вивчення загальноекономічної конюнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, поліпшити якість і конкурентоспроможність продукції шляхом підвищення врожайності технічних культур, та на основі здійснення технічного переоснащення заводів. Доцільно прийняти рішення про пільговий податок на прибуток банків (до 10%), які обслуговуватимуть підприємства довгостроковими кредитами, ввести терміном на 3-5 років нульову ставку на всі види податків на прибутки, які направлятимуться на реконструкцію і розширення виробництва продукції тощо.

Вже тривалий період в Україні ведуться дебати щодо створення потужного сільськогосподарського банку на кооперативних засадах. У багатьох європейських країнах вже багато років функціонують кооперативні банки, які обслуговують сільськогосподарських товаровиробників на вигідних для них умовах. Про це переконливо свідчать створення і діяльність одного з найбільших у Франції кооперативного сільськогосподарського банку, який видає кредити своїм членам під 6% річних а в Україні немє цього і це єслабкою стороною розвитку технічних культур.