Типологія країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку

курсовая работа

3. Країни, що розвиваються:

а) Нові індустріальні країни (НІК) - Республіка Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур;

б) Країни-експортери нафти з високими доходами: Бруней, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Лівія;

в) Малі острівні країни з високими доходами: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Бахрейн, Сейшельські острови;

г) Країни середніх можливостей;

д) Найменш розвинені країни;

е) Залежні країни [16, с.48]

Варто зазначити, що у сучасній науковій літературі, уже не вживають термін високорозвинені країни, використовують термін розвинені.

Натомість типологія В. Вольського, окрім розвинених, детально розкриває групи країн, що розвиваються:

1. Економічно високо розвинуті країни:

1) Головні капіталістичні країни («велика сімка»): США, Японія, ФРН, Велика Британія, Франція, Італія, Канада;

2) Економічно високо розвинуті невеликі країни Західної Європи («привілейовані дрібні нації»): Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія;

3) Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль.

2. Країни з середнім рівнем розвитку капіталізму:

1) Середньорозвинуті країни Західної Європи: Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія;

2) Середньорозвинуті країни Центрально-Східної Європи: Чехіія, Угорщина, Словенія, Польща, Словаччина, Україна.

3. Економічно слаборозвинуті країни (країни, що розвиваються):

1) «Ключові країни»: Бразилія, Мексика, Індія, Китай;

2) Країни відносно зрілого капіталізму:

а) Переселенські країни раннього розвитку залежного капіталізму: Аргентина, Уругвай

б) Країни «великого анклавного розвитку» капіталізму: Венесуела, Чілі, Іран, Ірак, Алжир;

в) Країни зовнішньо орієнтованого «пристосовницького розвитку» капіталізму: Болівія, Колумбія, Парагвай, Перу, Еквадор, Малайзія, Тайвань, Таїланд, Філіппіни, південна Корея, Єгипет, Туніс, Марокко, Туреччина, Сирія, Йорданія, Румунія, Болгарія;

г) Невеликі країни залежного плантаційного господарства: Нікарагуа, Гватемала, Коста-Ріка, Гондурас, Сальвадор, Домініканська Республіка, Гаїті, Куба, Шрі-Ланка

д) Малі країни «концесійного розвитку» капіталізму: Ямайка, Тринідад і Тобаго, Суринам, Попуа-Нова Гвінея, Габон, Ботсвана;

е) Дрібні та найдрібніші «держави-квартироздавачі»: Мальта, Кіпр, Панама, Ліберія, Багамські острови, Бахрейн, Сінгапур, Сянган, Бермудські острови, Барбадос;

є) Невеликі країни - фінансово надлишкові значні нафтоекспортери: ОАЕ, Катар, Кувейт;

ж) Значні низькоприбуткові країни: Індонезія, Пакистан, Бангладеш, Нігерія, Вєтнам.

3) Молоді держави, що звільнилися (нації, що формуються); майже 60 найменш розвинутих країн Африки, Азії й Океанії [4, с.58].

Однією із цікавих для супільно-географічних досліджень є спеціальна типологія Б. Яценка за індексом глобальної конкурентоспроможності (ІГК):

1. Країни розвинутої економіки, в межах яких виділяється «велика сімка», малі промислово розвинуті країни Європи, а також промислово-розвинуті країни південної півкулі.

2. Середньорозвинуті країни перехідної економіки, серед яких особливо вирізняються країни нової індустріалізації на Сході Азії та в Латинській Америці.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки - постсоціалістичні країни Євразії та молоді незалежні держави на теренах СНД.

4. Країни, що розвиваються, насамперед, індустріально-аграрні країни з порівняно зрілою структурою господарства, нафтовидобувні країни та найменш розвинені країни.

5. Країни централізовано керованої економіки [28, c.125].

У таблиці 3.1 генералізовані типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку. Поділ здійснили за традиційним підходом, видіємо 2 великі групи країн - розвинені країни і країни, що розвиваються. У розвинених країнах більшість вчених виділяють: країни “Великої сімки”, малі західноєвропейські країни. Б. Зімін, В. Максаковський, В. Дронов, В. Ром, П. Масляк, Я. Олійник, А. Степаненко, М. Книш сюди відносять також країни “переселенського капіталізму”. У типології Б. Яценка і за методикою ООН до числа розвинених країн належать розвинені країни Південної півкулі. Б. Болотін, В. Шеніс цю групу країн називають “Верхнім ешелоном”. В. Максаковський, В. Дронов, В. Ром сюди додають країни СНД і Східної Європи, хоча інші вчені їх відносять до країн, що розвиваються.

Аналізуючи країни, що розвиваються, бачимо, що усі вчені сюди відносять НІК, нафтодобувні країни, середньо розвинені країни, малі острівні і найменш розвинені країни. Б. Болотін, В. Шеніс цю групу країн називають “верхньою і нижньою середньою” групою країн.

"right">Таблиця 3.1

Типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку

Рівень розвитку

П. Масляк, Я. Олійник, А. Степаненко [2, c.85]

Б. Яценко [28, c.125]

М. Книш [13]

Б. Болотін, В. Шеніс [2, с.87]

ООН [2, с.48]

Б. Зімін [2, c.84]

В. Максаковський, В. Дронов, В. Ром [2, c.85]

Розвинуті країни

- Країни «Великої сімки»;

- Малі західно-європейські країни;

- Країни «переселе

нського капіталізму»

- Країни «Великої сімки»;

- Малі європейські країни;

- Промислово-розвинені країни Південної півкулі.

- Головні економічно розвинені країни;

- Малі економічно розвинені країни;

- Країни переселенського типу;

- Країни з середнім рівнем економічного розвитку.

Верхній «ешелон» країн:

- Країни середньо-розвинутого капіталізму;

- Країни -- виробники нафти;

- Дрібні країни і території з високим прибутком на одного жителя..

- Країни «Великої сімки»;

- Малі західно-європейські країни;

- Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль;

- Країни «Великої сімки»;

- Малі західно-європейські країни;

- Країни «переселенського капіталізму»;

- Середньо

розвинуті країни.

- Країни «Великої сімки»;

- Малі західно-європейські країни;

- Країни «переселенського капіталізму» - Країни СНД і Східної Європи

Країни, що розвиваються

- Середньо-розвинені країни;

- Країни з високими прибутками -

(НІК, нафто-експортери, «багаті острови»);

- Країни із середніми прибутками;

- Країни з низькими прибутками;

- Найбідніші країни Азії, Африки, Океанії, Америки.

- Середньо-розвинені країни перехідної економіки;

- Постсоціалістичні країни перехідної економіки;

- Індустріально-аграрні країни, нафтовидобувні країни.

- Країни централізованої керованої економіки.

- Країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень;

- Країни, що розвиваються:

- НІК;

- Країни експортери нафти з високими доходами;

- Малі острівні країни з високими доходами;

- Країни середніх можливостей;

- Найменш розвинені країни.

- Проміжний «ешелон» країн:

- «Верхня середня» група країн: Республіка Корея, Малайзія, Сирія.

- «Нижня середня» група країн: Філіппіни, Таїланд, Шрі-Ланка, Папуа-Нова Гвінея.

- Нижній «ешелон» країн з низьким рівнем прибутку на одну особу.

- НІК;

- Нафтодобувні країни;

- Країни середніх можливостей;

- Малі острівні країни.

- НРК.

- Нові індустріальні країни (НІК);

- Країни нової індустріалізації;

- Нафтові країни;

- Країни, що живуть за рахунок природних ресурсів, сільського господарства, туризму;

- Країни соціалістичної індустріалізації;

- Країни СНД;

- «Ключові країни»: Індія, Бразилія, Мексика;

- Нові індустрі-альні країни (НІК);

- Нафтодобувні країни;

- Країни, які відстають у своєму розвитку;

- Китай;

- Найменш розвинуті країни (42)

3.2 Загальна типологія країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку

Важливим показником, що відображає рівень розвитку країн світу є ВНД на одну особу. Валовий національний дохід - макроекономічний показник економічної статистики, який відбиває сумарну вартість товарів та послуг (у цінах реалізації), що надходять у розпорядження певної країни за певний проміжок часу (як правило, за рік).

ВНД відрізняється від валового внутрішнього продукту на сальдо (різницю між грошовими надходженнями і витратами) зовнішньоекономічних операцій, включаючи сальдо експорту та імпорту товарів і послуг, сальдо оплати праці чужоземних працівників і сальдо переведення прибутків від вивезеного за кордон капіталу [22, с.54].

За методикою Світового банку усі країни світу поділяють на:

- Країни з високим доходом;

- Країни з доходом вище середнього;

- Країни з доходом нижче середнього;

- Країни з низьким доходом.

Рис. 3.2 Динаміка ВНД на одну особу у світі

Слід звернути увагу, на те, що у всіх роках ВНД стабільно зростає, лише у 2009 році він знижується до 8659 дол. США (у 2008 році - 8679 дол. США ). Це повязано з кризою у світовій економіці.

Рис. 3.3 Країни світу за рівнем ВНД на одну особу

Аналізуючи таблицю (дод. Б) і карту розподілу країн світу за ВНД (рис. 3.3), бачимо, що до числа країн з високим доходом належать ті, в яких він становить більше 12276 дол. США за рік на одну особу. Очолюює цей рейтинг США, Канада, Японія. Високий рівень розвитку мають також більшість країн Західної і Центральної Європи, країни Перської затоки. Загалом сюди належать 54 країни світу. До числа країн з доходом вище середнього належать 48 країн світу, з доходом нижче середнього - 56. Країни з низьким доходом (1005 дол. США за рік на одну особу) зосереджені у Центральній Африці і Азії.

Щодо динаміки ВНД на одну особу у світі, яку бачимо на графіку (рис. 3.2) , то середній дохід на одну особу за 8 років ( з 2002 по 2010 роки) зріс майже вдвічі. У 2002 році ВНД становив 5199 дол. США, а у 2010 році - 9071 дол. США.

3.2.1 Розвинені країни

Згідно з класифікацією за рівнем ВНД на одну особу до розвинених країн світу належать: головні економічно розвинені країни (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада), малі економічно розвинені країни Західної Європи, країни «переселенського типу» (Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська республіка, Ізраїль [16, c.51].

Група розвинених країн втілює досягнення світової економіки. Ці країни мають найбільші обсяги ВНД в розрахунку на одну особу, найвищий рівень продуктивності праці. До них належать 32 країни світу. Вони контролюють переважну частину світових капіталопотоків. Незважаючи на невелику частку у світовому населенні (14%), розвинуті країни зосереджують 50% світового ВВП, експортують 52% товарів та 785 послуг в міжнародній торгівлі.

Розвинені країни, насамперед «Велика сімка», а також малі західноєвропейські країни, посідають ключові позиції в таких впливових міжнародних організаціях, як МВФ, Світовий банк, Світова організація торгівлі, більшість регіональних банків розвитку, різноманітні фонди розвитку. Ці країни, спираючись на свою економічну і політичну могутність, міжнародний авторитет, формують і втілюють у міжнародні відносини механізм сучасного світового економічного порядку. Вони є взірцем, якого прагнуть досягнути менш розвинені країни.

Високий показник ВНД є наслідком тривалого розвитку економічних відносин, стадії якого випереджали стадії розвитку інших країн. За способом виробництва розвинені країни йдуть попереду на пів тисячоліття. Така ситуація зумовлена історико-економічними обставинами. Спільність історико-економічного розвитку - це зовнішнє середовище, в якому формувалась група розвинених держав.

Для постіндустріальної фази економічного розвитку, до якої дійшли розвинені країни, характерні випереджаючі темпи зростання сфери послуг при суттєвому уповільненні темпів у сільському господарстві та гірничій промисловості, тобто в первинному секторі. Частка обробної промисловості також знизилася, проте роль цієї галузі залишається провідною, не зважаючи на те, що в структурі ВВП за вартісним обсягом продукції вона поступається послугам. Табл. 3.2 дає уявлення про структуру економіки розвинутих країн у 2008, 2011 роках [14, с.38].

Незважаючи на дуже невелику частку сільського господарства в економіці, розвинені країни мають потужне індустріалізоване сільське господарство, яке в цілому забезпечує потреби цієї групи країн у продовольстві й сировині. США, наприклад, посідають друге місце в світі (після Китаю) за виробництвом бавовни, цукрової тростини й буряків. США й Канада на світовому ринку виступають як найбільші експортери зерна; Австралія - вовни й мяса; Франція - зерна, цукру й вина; Нідерланди, Нова Зеландія й Данія - молочних продуктів; Італія, Португалія, Греція й Іспанія - цитрусових, оливкової олії й вина. Продуктивність сільського господарства в розвинутих країнах у декілька разів вища, ніж у решті країн. Водночас найрозвинутіші держави є й найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, що зумовлено широким внутрішнім споживчим ринком, високою купівельною спроможністю населення.

"right">Таблиця 3.2

Структура економіки за секторами (в % від ВНД)

Роки / Країна

Сільське господарство

Промисловість

Сфера послуг

2008

2011

2008

2011

2008

2011

США

1,2

1,2

19,6

22,1

79,2

76,7

Японія

1,4

1,4

26,4

24,0

72,2

74,6

Німеччина

0,9

0,8

30,1

28,1

69,0

71,1

Велика Британія

0,9

0,7

22,8

21,6

76,3

77,7

Франція

2,2

1,7

20,3

18,5

77,5

79,8

Італія

2,0

1,9

26,7

25,2

71,3

72,9

Швеція

1,5

1,8

28,9

26,9

71,1

71,3

Португалія

3,8

2,5

26,6

22,8

69,6

74,7

Іспанія

3,6

3,3

28,9

25,8

67,5

70,9

Розвинені країни є основним виробником промислової продукції. Випереджаючими темпами розвиваються галузі обробної промисловості, тоді як розвиток видобувних галузей значно уповільнився. За 1956-1999 pp. обсяг світового виробництва готових виробів збільшився у 7,8 рази, а продукції гірничої промисловості - тільки в 3,3 рази. У сукупній вартості промислового виробництва США частка видобувних галузей становить 6,4%, Японії - 8,8, Великої Британії - 8,7%. Зростання добробуту населення цих країн підвищило попит на промислову продукцію споживчого характеру відносно складного виробництва, особливо побутової електроніки. Якщо в 60-80-х роках швидко зростав попит на телевізори, радіоприймачі, пральні машини, то з 90-х років все більше в побут населення входять персональні компютери, бурхливо розвивається комунікація.

В обробній промисловості виробничого напряму провідною галуззю є машинобудування. Машини й устаткування є для індустріально розвинутих країн основною статтею експорту й імпорту. Так, в експорті США вони мають частку в 49%, в імпорті - 46%; Німеччини - відповідно 49 і 34, Франції - 36 і 36, Великої Британії - 41 і 38, Японії - 71 і 20%. У машинобудівній промисловості особливо активно розвивається електротехнічне й електронне виробництво - електродвигуни, електронно-обчислювальна техніка, обладнання звязку та ін. У країнах ЄС на електротехнічне й електронне обладнання припадає 10% усієї обробної промисловості регіону. Найвідомішими фірмами в галузі електроніки Європи є «Сіменс» (ФРН), «Філіпс» (Нідерланди). Проте за рівнем розвитку електроніки Західна Європа поступається США та Японії. Навіть на європейському ринку ключові позиції за поставками обладнання для обробки даних і побутового електронного обладнання належать американцям, а за поставками електронних компонентів й побутових електроприладів - японцям.

Традиційні галузі машинобудування - верстатобудування, виробництво транспортних засобів, енергетичного обладнання розвиваються дещо повільнішими темпами, проте їх значення в економіці розвинутих країн залишається важливим. Німеччина посідає перше місце в світі за експортом металообробних верстатів. Японія, США й Німеччина посідають перші місця у світовому виробництві автомобілів. Велику частку в економіці США посідає військово-промисловий комплекс, з яким повязане виробництво космічної техніки, озброєння, літакобудування, електроніки. Провідну роль у світовому виробництві електронного обладнання, що використовується також і у ВПК, відіграють, зокрема, американські фірми «ІБМ» (Інтернешнл бізнес мешінз), «Майкрософт», «Дженерал електрік».

Висока динаміка розвитку сфери послуг підтримується значним припливом інвестицій; сюди прямується понад 50% усього обсягу інвестицій.

Сфера послуг поділяється на споживчий та виробничий сектори. До споживчого належать: комунальні послуги, міський транспорт і звязок, туризм, готельне господарство, індустрія розваг та ін. До виробничих або ділових послуг відносяться послуги кредитних і фінансових закладів, маркетинг, лізинг, страхування, будівництво, транспортна мережа в цілому, телекомунікації, послуги науково-дослідних фірм.

У виробничому секторі особливо швидко розвиваються кредитно-фінансові послуги. У першій половині 90-х років кредити, отримані в розвинутих країнах, перевищували 100% ВВП порівняно з 50-60% в 50-ті роки. Провідними банками є американські та японські.

Такі відомі американські банки, як "Чейз Манхеттен бенк", "Сітікорп" контролюють значну частину світового ринку позичкового капіталу. Серед європейських банків також є такі, які мають гучні імена та тривалу історію. Провідними європейськими банками є німецькі, французькі та швейцарські.

Делись добром ;)