2.1 Ранній період

Люди заселили територію нинішнього Уельсу в кінці останнього льодовикового періоду. Документальні свідоцтва зявляються під час римської окупації Британії. У той час Уельські землі були поділені між декількома бриттскими племенами, найчисленнішими і могутніми з яких були сілуры на південному сході і ордовики на північному заході. Римляни спорудили в нинішньому Південному Уельсі декілька фортів, самим західним з яких був Кармартен (Caerfyrddin, лат. Maridunum), і здобували золото в Долейкоті (нині Кармартеншир). Крім того, вони побудували фортецю в Кайрлеоне (Isca Silurum), де зберігся величний амфітеатр. Римляни просунулися і до Північного Уельсу, і одна з сердньовалійских повістей, «Сон Максена» (Breuddwyd Macsen) передає легенду, ніби один з останніх римських імператорів Магн Максим (іспанець, що служив генералом в Британії), був одружений на дочці місцевого вождя з Сегонтія, нині Кайрнарвон, графство Гвінед. Під час римської окупації, приблизно в IV столітті до Уельсу прийшло християнство.

Після відходу римських військ з Британії (до 410), романізовані бритти створили безліч дрібних королівств. Держави південних і східних рівнин острова були швидко завойовані наступаючими англосаксами, але королівства, розташовані в гористих районах Північної Англії і нинішнього Уельсу опинилися більш стійкі. Врешті-решт, бриттські королівства півночі випалини під ударами англосаксів і шотландців, але західним бриттам вдалося закріпитися в Уельсі. Проте втрата родючих земель і багатих міст південного сходу острова не дозволили їм ефективно боротися за повернення цих територій. Приблизно в 540 році Гильда Премудрий писав:

Таким чином, багато хто з нещасних уцілілих, захоплені в горах, був масово знищений; інші, виснажені голодом, підходили і протягували руки ворогам, щоб навіки стати рабами, якщо, проте, їх не вбивали негайно, що вони вважали за найвищу милість. Інші ж прагнули заморських областей з великим риданням.

До VIII століття східна межа Уельсу більш-менш встояла. Традиційно вважається, що Оффа, король Мерсиі, побудував величезний земляний вал по межі своїх володінь, щоб відділити від Уельсу заселену в основному валлійцями частину Поуїса, яку він завоював. Вал Оффи частково зберігся до наших днів, а валлійці дотепер іноді, відправляючись до Англії, говорять, що перетинають Вал Оффи (croesi Clawdd Offa).

Найкрупнішими королівствами були Гвінед (північний захід Уельсу), Дехейбарт (південний захід) і Поуїс (схід і північний схід). Більшість їх правителів походила з будинку Родрі Великого. Хоча Уельс не був єдиною державою, а королівства часто ворогували між собою (привертаючи на свою сторони англійців, ірландців і скандінавів), країна була зєднана загальною культурною спадщиною, а також зведенням законів, кодифікуючих Хивелом Добрим.