Урбанізація як всесвітній процес. Географія найбільших мегалополісів світу

реферат

3. Рівні і темпи урбанізації

Незважаючи на наявність загальних рис урбанізації як всесвітнього процесу в різних країнах і регіонах вона має свої особливості, що, насамперед, знаходять вираження в різних рівнях і темпах урбанізації.

За рівнем урбанізації всі країни світу можна поділити на 3 великі групи. Але основні розходження можна спостерігати між більш і менш розвинутими країнами. На початку 90-х рр. у розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому складав 72%, а в країнах, що розвиваються - 33%.

Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У більшості економічно розвинутих країн, що досягли високого рівня урбанізації, частка міського населення останнім часом росте порівняно повільно, а число жителів у столицях і інших самих великих містах, як правило, навіть зменшується. Багато городян тепер прагнуть жити не в центрах великих міст, а в пригородах і сільській місцевості. Це порозумівається подорожчанням інженерного устаткування, крайнім ускладненням транспортних проблем, забрудненням навколишнього середовища. Але урбанізація продовжує розвиватися всередину, здобуваючи нові форми. У країнах, що розвиваються, де рівень урбанізації значно більш низький, вона продовжує рости вшир, а міське населення швидко збільшується. Нині на їхню частку приходиться більш 4/5 усього щорічного приросту числа міських жителів, а абсолютне число городян уже набагато перевищило їхнє число в економічно розвинутих країнах. Це явище, що одержало в науці найменування міського вибуху, стало одним з найважливіших факторів усього соціально-економічного розвитку країн, що розвиваються. Однак ріст населення міст у цих регіонах набагато випереджає їхній реальний розвиток. Він відбувається значною мірою завдяки постійному “виштовхуванню” надлишкового сільського населення в міста, особливо великі. При цьому незаможне населення звичайно селиться на окраїнах великих міст, де виникають пояси убогості. Повна, як іноді говорять, “трущобна урбанізація” прийняла дуже великі розміри. От чому в ряді міжнародних документів говориться про кризу урбанізації в країнах, що розвиваються. Але вона продовжує залишатися в основному стихійною і неупорядкованою.

В економічно розвинутих країнах, навпаки, проводяться великі зусилля по регулюванню процесу урбанізації, керуванню ними. У цій роботі, що нерідко здійснюється методом проб і помилок, поряд з державними органами беруть участь архітектори, демографи, географи, економісти, соціологи, представники багатьох інших наук. Сучасні процеси росту, склад і розміщення населення викликають багато складних проблем, деякі з яких носять всесвітній характер, а деякі специфічні для країн різних типів. Найбільш важливі з них - триваючий швидкий ріст населення світу, міжнаціональні відносини, урбанізація.

Майже всі проблеми світового народонаселення, як ніколи колись, найтіснішим образом переплітаються в процесі світової урбанізації. У найбільш концентрованій формі вони виявляються в містах. Там же сконцентровано - дуже часто до крайніх меж - саме населення і виробництво. Урбанізація - складний різноманітний процес, що торкається всіх сторін світового життя. Тому він одержав широке відображення в літературі, насамперед у економіко - і соціально - географічній. Відзначимо лише деякі особливості світової урбанізації на порозі третього тисячоліття. Урбанізація як і раніше продовжується швидкими темпами в різних формах у країнах різного рівня розвитку, у неоднакових умовах кожної країни, і вширину, і всередину, з тією або іншою швидкістю.

Темпи щорічного приросту городян майже удвічі вищі, ніж приріст населення світу в цілому. У 1950 р. у містах жило 28% світового населення, у 1997 р. - 45%. Міста різного рангу, значення і величини швидко розростаються пригородами, агломераціями, ще більш великими урбанізованими зонами, практично охоплюють своїм впливом основну частину людства. Найважливішу роль при цьому грають великі міста, насамперед міста-мільйонери. Останніх у 1950 р. нараховувалося 116, у 1996 р. їх уже 230. Міський спосіб життя населення, міська культура в самому широкому змісті слова усе більш поширюється в сільській місцевості більшості країн світу. У країнах, що розвиваються, урбанізація в основному йде “вшир” у результаті масового припливу у великі міста переселенців із сільської місцевості і малих міст. За даними ООН, у 1995 р. частка міського населення в країнах, що розвиваються, у цілому склала 38%, у тому числі в найменш розвитих - 22%. Для Африки цей показник був 34%, для Азії - 35%. А от у Латинській Америці городяни складають нині більшість населення: 74%, у тому числі Венесуелі - 93%, у Бразилії, на Кубі, у Пуерто-Ріко, Тринідаду і Тобаго, Мексиці, Колумбії і Перу - від 70% до 80% і т.д. Лише в деяких найменш розвитих державах (Гаїті, Сальвадор, Гватемала, Гондурас) і в малих острівних країнах Карибського басейну городян менше половини - від 35% до 47%.

Показники високого рівня урбанізації формально характерні для порівняно деяких, найбільш розвинутих країн Азії й Африки. Однак фактично і ці, і деякі інші країни Азії мають різні риси давньої, навіть древньої урбанізації (Китай, Індія, країни Середнього і Близького Східу, Південно-Східної Азії й ін.). Висока частка городян, крім (Сінгапур, Дунган, Аоминь), у близьких до них по характеру розселення деяких арабських держав, особливо нафтовидобувних: Кувейту (97%), Катару (91%), ОАЕ (84%), Йорданії (72%). Дуже велика частка городян характерна так само для найбільш розвинутих держав на крайньому заході Азії: Ізраїлю (91%), Лівану (87%), Туреччини (69%).

В індустріально розвинутих країнах урбанізація “вшир” давно вичерпала себе. У XXI столітті більшість їх вступають практично суцільно урбанізованими. У Європі городяни складають у середньому 74% населення, у тому числі в Західній - 81%, в окремих країнах - ще більше: у Бельгії - 97%, Нідерландах і Великобританії - 90%, у ФРН - 87%, хоча деяке - помітно менше: в Австрії, наприклад - 56%, у Швейцарії - 61%. Висока урбанізованість у Північній Європі: у середньому, а також у Данії і Норвегії - 73%. Помітно менше вона в Південній і Східній Європі, але, звичайно, при інших показниках урбанізації, вище, ніж у країнах, що розвиваються. У США і Канаді частка міського населення досягає 80%.

У частці економічно розвинутих країн нині характерна урбанізація “усередину”: інтенсивна субурбанізація, утворення і поширення міських агломерацій і мегаполісів. Концентрація промисловості транспорту погіршила економічні умови життя у великих містах. У багатьох районах населення тепер росте швидше в малих містах, по окраїнах, ніж у центрах агломерацій. Нерідко найбільші міста, насамперед міста-мільйонери, втрачають населення через його міграцію в пригороди, міста супутники, подекуди в сільську місцевість, куди воно приносить міський спосіб життя. Міське населення промислово розвинутих країн зараз практично не росте.

Делись добром ;)