4. Енергетична складова Іранського питання: пропозиції та інтереси основних центрів сили

Іранське питання має багато аспектів, яке включає ядерну, зовнішньоекономічну, енергетичну та воєнну політику Ірану. Велику роль в цьому відіграє енергетична складова, без глибокого розуміння якої неможливо визначити сутність політики щодо Ірану з боку провідних центрів сили - США, ЄС, Росії, Китаю, Японії та Індії.

Іран є найбільшою країною Каспійського басейну та Азії у демографічному, економічному та військовому відношенні, яка впливає на політичний клімат у великому регіоні від Південної Європи до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Іран є однією з найбільших нафтовидобувних країн світу, здатних безпосередньо впливати на динаміку світових цін на енергоносії. Він є другим експортером нафти серед країн-членів ОПЕК.

Основними учасниками співробітництва у нафтохімічної галузі, з однієї сторони виступають провідні західні компанії, підприємства Азійсько-Тихоокеанського регіону, з іншої сторони - міністерство нафти Ірану спільно з Національною Іранською Нафтопереробною Дистрибуційною Компанією (НІНПДК) та компанією „Нафтіран Інтертрейд Компані” (НІКО, Швейцарія)^[1] Реєстрація компанії у Швейцарії означає, що її діяльність непідконтрольна будь-яким компетентним органам США, ЄС, Росії тощо. Кошти за рішенням керівництва компанії можуть спрямовуватись на рахунки фізичних та юридичних осіб, посадовців, приватних фондів, мозкових центрів - це призводить до непрозорої схеми торгівлі енергоносіїв на період вказаний в контракті. Згідно Швейцарського Зобовязувального Комерційного Кодексу, іменні акції можуть передаватися без обмежень, за згодою компанії.^[1], яка представляє інтереси Національної Іранської Нафтової Компанії (НІНК, Іран).

Протягом 2007-2008 рр. між керівництвом нафтогазової промисловості Ірану та міжнародними нафтовими компаніями, консорціумами й корпораціями велись переговори та успішно укладались угоди про розробку іранських нафтогазових родовищ: Бендере-Аббас - з інденізійською компанією „Стар Пертрогас” загальною сумою - 2 млрд дол. США; Південний Парс (фаза 13, 14) - з нідерландською компанією „Шелл” (25 %) спільно із іспанською компанією „Репсол” (25 %) - загальною сумою - 4,3 млрд дол. США; Південний Парс (фаза 22, 23, 24) - з турецькою нафтовою компанією, загальною сумою - 12 млрд дол. США; Голшан й Ферелдувс - з малайзійською компанією „СКІ Венчурес”, загальною сумою - 20 млрд дол. США; Азадеган із запасами нафти 4 млрд т - з нафтовими компаніями Японії, Китаю й Росії; Чашмехош - з іспанською компанією „Сапса”; Бангестан - з нафтовими компаніями „Тотал” й „Бритіш Петролеум”.

В цілому, Іран експортує 30 % своєї нафти до ЄС, 11 % - до Китаю, 26 % - до Японії, 9 % - до країн Африки, до країн Південно-Східної Азії - 19 %. (Див. Рис 4).