2.4 Ґрунти

Різноманітність ґрунтоутворюючих порід, зміна кліматичних умов у звязку з висотою та експозицією схилів і повязана з цим зміна рослинності та характеру денудаційних процесів зумовили мозаїчність ґрунтового покриву. В поширенні ґрунтів і рослинності на загальному вертикально-поясному фоні спостерігаються відмінності між південним і північним схилами, західними і східними районами. У передгірях розвинулись чорноземи на карбонатних, делювіальних щебенистих та глинистих відкладах, чорноземи солонцюваті на глинистих породах. Щільні породи залягають з глибини 60-100 см. Ґрунти щебенюваті, вміст гумусу в орному шарі - 3,5-4,0 %. Чорноземи солонцюваті поширені в міжгірських долинах.

Рис. 2.3 - Грунти Криму

На схилах і плато, складених вапняками і мергелями, сформувались дерново-карбонатні й перегнійно-карбонатні (на північних схилах) ґрунти. Профіль їх малорозвинений, характеризуються карбонатністю і високою скелетністю. Під сухими лісами і чагарниками розвинулись бурі гірсько-лісостепові та коричневі ґрунти. Перші колись перебували під лісовою рослинністю. Зміна її на степову і чагарникову, що відбулася під впливом господарської діяльності людини, є причиною остепнення цих ґрунтів. Вони мають високу скелетністъ, потужність ґрунтового профілю невелика (60-80 см), вміст гумусу - до 5 %. Коричневі ґрунти сформувались під ксерофітними розрідженими лісами, за значної участі степової рослинності. На схилах Головного пасма розвинені бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні ґрунти. Вершини яйлинських масивів вкриті гірсько-лучними та гірсько-степовими ґрунтами [3,7,8].

2.5 Рослинний покрив

У гірській частині Криму нараховується 2200 видів дикорослих рослин, з них 200 видів відноситься до ендеміків, тобто таких, що трапляються тільки в гірському Криму.

Для Криму характерна вертикальна зональність. Від краю берега Чорного моря до висоти 350-400 м на південному схилі головного хребта простягається пояс яловцево-дубових лісів, основними лісоутворювальними породами яких є дуб пухнастий і овець високий.

Яловець -- вічнозелений куш, або деревце 4-6 м заввишки. Хвоя його колюча, з восковою поволокою. Плоди ялівцю називають шишкоягодами. Визрівають вони на другий рік. Ягодами ялівцю живляться птахи. Яловець -- фітонцидна рослина (рис. 2.4).

рис. 2.4 - Яловець

Постійним супутником дубово-ялівцевих лісів є суничних дрібноплодий. Це невелике дерево має цікаву біологічну особливість -- воно щорічно міняє кору. Під корою, що відшарувалася, видніє шовковисто-зелена молода кора, яка поступово жовтіє, потім стає жовтогарячою, поки, нарешті, не набуває червонястого кольору, який зберігається від пізньої осені до літа. Одночасно з корою суничник скидає і листя, але на цей час на молодих пагонах уже розгортаються нові листки, тому дерево завжди покрите листям. З біло-жовтих квітів, що розкриваються навесні, утворюються круглі червонясті їстівні плоди, що визрівають у червні. Вони віддалено нагадують суниці, солодкуваті, але не смачні. З них можна варити варення. Суничник дрібноплодий, як рідкісна рослина, внесена до Червоної книги України і повинна охоронятися.

Серед кущів приверне увагу чист кримський, або камяна троянда. Це невисокий (40-80 см) пахучий кущ з красиво опушеним сріблястим листям і великими лілово-рожевими квітками, що нагадують квітки шипшини. З молодих стебел і листків цієї рослини добувається ароматична камедь -- ладан, що використовується в парфюмерії і медицині.

Рускус понтійський - вічнозелений півкущ з прямими жорсткими стеблами, від яких відходять пагони, що мають форму листків, так звані філокладії. Вони жорсткі, шкірясті, кінчики їх витягнуті в довге колюче вістря. Справжні листки недорозвинуті і у вигляді маленьких плівочок сидять знизу на середній жілці філокладія. З лютого по березень на деяких філокладіях у пазухах плівчастих листків розкриваються по одній-дві маленьких квітки. Пізніше тут утворюються кулеподібні ягоди на тонких плодоніжках. Спочатку вони зелені, але визріваючи у вересні -- грудні, стають яскраво-червоними і надають кущу декоративного вигляду. Рослина використовується для вічнозелених зимових букетів.

Серед травянистого покриву дубово-ялівцевих лісів досить розповсюджені рослини, що мають цибулини і бульби. Навесні можна зустріти шафран вузьколистий, що цвіте жовтими лійкоподібними квітками, а восени -- проліску осінню. Ці рослини рідкісні і повинні охоронятися.

На рівні понад 350-400 м ростуть соснові і букові ліси. До них домішується дуб, граб, клени польовий і Стевена (рис. 9) .

Найбільш поширені ліси з сосни кримської, які створюють особливий, неповторний ландшафт. Кримська сосна носить імя натураліста П. С. Паласа.

Цікавим деревом є клен Стевена, названий на честь X. Стевена-- засновника всесвітньо відомого Нікітського ботанічного саду на Південному березі Криму. Часто стовбури і гілки дерев і кущів у цих лісах обвиті ліанами -- плющем кримським і ломиносом виноградолистим Серед кущів зустрічаються дерен, глід, бруслини бородавчаста і європейська тощо, серед травянистого покриву цих лісів -- підсніжники, проліски, зубниці, півонія кримська -- гарна декоративна рослина, що охороняється. Ростуть тут і орхідеї -- любка дволиста, гніздівка звичайна тощо.

Столоподібні вершини головного хребта Кримських гір -- яйли -- покриті лучно-степовою і напівкущовою рослинністю. Тут постійно дмуть вітри і пече сонце, тому рослини переважно низенькі, сланкі, опушені або колючі, з дрібними листками. Тут росте близько 1000 вадів вищих рослин, тобто більше 40 % кримської флори. Серед них багато ендемічних рослин, які мають вузький ареал поширення. Цікавим є роговик Біберштейна з родини гвоздичних. Цю багаторічну рослину з біловойлочним опушенням і ніжними білими квітками часто називають кримським едельвейсом. Проте нічого спільного, крім опушення і високогірного місця зростання, у роговика повстистого з едельвейсом немає. Декоративними е такі види, як фіалка скельна, еспарцет яйлинський, вероніка кримська, цибуля яйлинська.

Рослинність Кримських гір має винятково важливе значення у збереженні водного режиму Криму, запобіганні ерозії ґрунтів. Вони дають цілюще повітря курортним містам і тому ще з двадцятих років нашого століття були прийняті заходи щодо їх охорони [7,10,11].