4.1 Передгірний лісостеп

Передгірна лісостепова область займає Зовнішнє і Внутрішнє куестові пасма. Зовнішнє пасмо простягається від мису Фіолент до г. Агармиш. У своєму простяганні воно декілька разів «зникає», зливаючись із Внутрішнім пасмом біля Макензієвого плата, а також виположується на ділянці від правого берега р. Зуя до лівого берега р. Біюк-Карасу. Абсолютні висоти Зовнішнього пасма становлять у середньому 200-300 м, а відносні в його західній частині мають 120-100 м, а в східному напрямку поступово знижуютъся.

Внутрішнє пасмо простягається від Інкерманських висот (на заході) до г. Агармиш (739 м) на сході. Пасмо складене вапняками, мергелями і глинами палеогенового і верхньокрейдового віку. У своїй західній частині розгалужується завдяки наявності крутосхилової долини, тектонічно-ерозійного походження. Середні висоти пасма становлять 400-500 м, а відносні висоти коливаються від 10-15 м у центральних районах до 200-250 м на заході. Своєрідності поверхні пасма надають екзотичні денудаційні вапнякові гори-останці: Чуфут-Кале, Мангуп-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-Кермен.

Рис. 4.2 - Чуфут та Мангуп-Кале

Північні й північно-західні схили куестових пасом мають нахили від 3-5° (Зовнішнє пасмо) до 5-12° (Внутрішнє пасмо) і використовуються в господарстві.

У міжпасмових повздовжніх улоговинах розвинулися ерозійні форми (долини, балки, яри) та височинні форми з відносними висотами 150-200 м. Значне розчленування спостерігається в першому міжпасмовому зниженні, що зумовлено різноманітним літологічним складом та умовами залягання порід нижньокрейдового віку. Друге міжпасмове зниження має менше розчленування завдяки тому, що воно складене мякими мергелями еоценового віку. Зниження тут мають незначну глибину, їх розділяють невисокі плоскі вододіли.

У кліматі лісостепового передгіря помітні перехідні риси від степового до вологого помірно теплого клімату Головного пасма. Вегетаційний період триває 8-9 міс., сума активних температур становить 3000-3450 °С. Річна сума опадів - 550 мм. Передгіря розчленовує досить густа мережа річок (Індол, Салгир з притоками, Альма, Кача, Бельбек, Чорна). Вони мають мішане живлення. Модулі стоку різко зменшуються від верхівїв рік (25-29 л/с·км²) до підніжжя Зовнішнього пасма (менше 1 л/с·км²). Річковий стік регулюється водосховищами. Локальне поширення мають форми поверхневого карсту.

У ландшафтній структурі Передгірного лісостепу поєднуються куестово-степові лісові та лісостепові міжпасмові. низькогірні, горбисті яружно-балкові, шибляково-степові, фригано-шиблякові, долинно-терасові лучні місцевості.

Куестово-степові місцевості займають пологий схил Зовнішнього пасма на сході й півночі області. У минулому тут були різнотравно-типчаково-бородачеві степові ковилово-типчаково різнотравні асоціації на чорноземних ґрунтах. Тепер ці місцевості зайняті під зернові й технічні культури, виноградники. У межах куестово-лісостепових місцевостей поєднуються степові ділянки з ареалами деревної і чагарникової рослинності, під якою розвинулися бурі гірсько-лісові ґрунти. Верхній ландшафтний рівень Внутрішнього пасма займають куестово-лісові місцевості з дерново-карбонатними і дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами під дубовими лісами та лучними степами; лучні степи поширені в нижній частині лісостепового поясу та на куестових останцях, у них представлені ковилові та кострицево-ковилові угруповання з різнотравям (шавлія, люцерна, гадючник, горицвіт); у лісових острівцях («дубках») домінує низькорослий дуб пухнастий, зустрічаються дуб скельний з глодом, грушею, грабом східним у підліску. Куестові фригано-шиблякові місцевості поширені на південному заході області, Гераклійському півострові, Макензієвому плато, між долинами річок Бельбек і Кача.

Виділяються куестові розчленовані пасма з коричневими щебенюватими ґрунтами, шибляковими заростями, грабинниковими дібровами; у лісах дуб пухнастий утворює низькостовбурні куртинні шиблякові зарості; поширений також шибляк з держидерева та петрофітні степи з кострицею, бородачем, стоколосом на щебенистих чорноземах. Місцевості з пологими схилами, коричневими повнопрофільними ґрунтами в умовах теплого клімату сприятливі для вирощування винограду (столові й шампанські сорти), тютюну. Міжпасмові місцевості мають рівнинну або хвилясту поверхню, їх землі з чорноэемами карбонатними переважно розорані, зайняті плодовими насадженнями виноградниками, плантаціями лаванди, шавлії мускатної, троянди ефіроолійної та ін. Наявні ареали зі степовою та чагарниковою рослинністю (держидерево, терен, шипшина, барбарис). У міжпасмовому зниженні розвинулися низькогірні місцевості, перехідні від Передгірного лісостепу до Головного пасма. Це останцеві гори з висотами 400-600 м (іноді більше 800 м). Вони мають округлі вершини, схили крутизною від 15 до 30°. Відносні висоти становлять 200-400 м.

На них розвинулися бурі гірсько-лісові ґрунти з З-5 %-го гумусу у верхньому горизонті під дубовими лісами з домішкою граба, ясена, бука, ялівцю, сосни кримської та ін. На півдні Передгірного лісостепу вздовж середньої течії р. Чорна, на межиріччі Альма - Салгир, у верхівях р. Біюк-Карасу сформувалися горбисто-балкові місцевості. У центральній і східній частинах області зустрічаються шибляково-степові місцевості, які є плоскими вододільними денудаційними поверхнями з бурими остепненими ґрунтами під типчаково-різнотравними асоціаціями, а також гірсько-лісовими та дерново-карбонатними ґрунтами з типчаково-різнотравним та шибляковим покривом. На сході цієї області представлені також середньогірні місцевості - платоподібний масив Агармиш, складений юрськими вапняками і конгломератами. На них в умовах помірного теплого клімату під дубово-ясеневими лісами сформувалися бурі гірсько-лісові ґрунти.

На схилах південної експозиції (середні й нижні частини) під розрідженою чагарниковою і травянистою рослинністю розвинулися малопотужні дерново-карбонатні ґрунти. На південному схилі поширені балки з деревно-чагарниковою рослинністю. По всьому Передгірному лісостепу наявні долинно-терасові місцевості. Річки мають заплаву з різнотравям на чорноземно-лучних ґрунтах, ареалами вільхово-ліщинових лісів, солончаків у пригирлових частинах. Місцевості надзаплавних терас із дерново-карбонатними щебенюватими ґрунтами розорані. Прилеглі до них схили річкових долин мають яри та балки, на них розвинулись дерново-карбонатні ґрунти з розрідженою чагарниковою та типчаково-різнотравною рослинністю; використовуються як регульовані пасовища [6,9].