Глава 6. Механішй реалізації регіональної економічної політшш

Основними напрямами вдосконалення механізму посилення ролі державної регіональної економічної політики повинні бути такі:

-ф- розроблення новітньоїсучасноїстратегіїдержавноїрегіональної економічної політики, яка б сприяла прискоренню економічних перетворень в державі, забезпечила успішне входження суб 'єктів господарювання в систему ринкової економіки;

■ф- в зв 'язку з посиленням в світовій практиці процесів глобалізації та регіоналізації економіки необхідно визначити нові перспективні напрями державної регіональної економічної політики, спрямованої на загальне піднесення економічного розвитку і виробництва конкурентоспроможної продукції на світовому ринку;

-ф- формування ефективного регіонального господарського механізму управління з широким використанням сучасної системи програмно-цільових методів.

6.2. Цільова організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики

Стратегічною метою регіонального розвитку галузей, що розташовані на території регіону, є формування високорозвинутих ринкових відносин, які забезпечують досягнення сталого економічного росту і вирішення соціально-економічних завдань, покликаних задовольнити життєві потреби людей. Об'єктивна необхідність зростання самостійності регіонів має формуватися на нормативно-правовій основі, в межах якої реалізується регіональна економічна політика. Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну економічну політику поділяють на експліцитну і імпліцитну \

Перша форма цієї політики втілюється у життя переважно через офіційні законодавчі документи, конкретні напрями і заходи і тому має чітко виражений регіональний характер. Друга форма являє собою як правило соціально-економічні наслідки рішень, постанов, що приймаються на національному рівні, і тому має неявний характер.

озміщення продуктивних сил України і регіональна економіка. За ред. дек., проф., чл. ^Каф- ^НАН України СІ. Дороіунпова. - К.: КНЕУ, 2005.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗМСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Організаційно-правова база реалізації регіональної є кономічної політики охоплює державне регулювання територіального розвитку на основі системи законів, законодавчих нормативів, програмні методи впливу на розвиток регіонів, власне економічні регулятори. Система економічних регуляторів має забезпечувати рівновагу між економічною доцільністю та соціальною справедливістю. Тут має бути сформований відповідний комплекс економічних регуляторів, які взаємопов'язані між собою і не суперечать один одному.

Як уже було сказано, держава регулює регіональний соціально-економічний розвиток на основі нормативно-правових та економічних важелів. Ці нормативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні об'єкти господарської діяльності. Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредит, окремі пільги) формують основу для розвитку підприємницької діяльності і конкурентноспроможності на зовнішньому економічному ринку. У загальному, нормативно-правові акти та система економічних методів регулювання спрямовуються на забезпечення найбільш сприятливих умов для цілеспрямованої ефективної діяльності низових суб 'єкгів регіонального економічного господарювання.

Найважливішими економічними регуляторами з боку держави є такі чинники:

Ф грошово-фінансові (норма обов 'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів);

ф податкові фактори (види і ставки податків, об 'єкти оподаткування, пільги);

ф цінова політика як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;

Ф норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація;

ф квоти і ліцензії;

Ф зовнішньоторговельні та митні регулятори;

ф дотації і субсидії для економічного розвитку, господарювання в ринкових умовах;

Ф державне і регіональне замовлення (стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб).

Не менш важливими є адміністративні методи регулювання у сферах діяльності, які відображають національні інтереси держави, зокрема:

ф використання національного багатства, у тому числі природ-нихресурсів;

ф геополітичні та екологічні проблеми регіонів;

ф соціальний захист населення з низьким прожитковим мінімумом.

До основних адміністративно-правових регуляторів з боку держави належать:

ф безпосередній прямий контроль за монопольними ринками;

ф заходи превентивного характеру;

ф розроблення стандартів і контроль за їх виконанням;

ф визначення соціальних стандартів якості життя;

ф захист національних інтересів.

Результативність державного регулювання різних напрямів регіонального економічного розвитку великою мірою залежить від дієздатності системи управління. Тут дуже важливо досягти чіткого розподілу повноважень і відповідальності між різними гілками влади, територіальними і галузевими органами управління. Державне регулювання територіального розвитку повинно ґрунтуватися на системних засадах, тобто мають бути чітко регламентовані процедури прийняття рішень, не допускаючи вольових прийомів. Також має бути установлений порядок фінансування прийнятих заходів і контроль за виконанням рішень органів влади і управління, які безпосередньо стосуються сфери регіонального економічного розвитку. В загальному, організація системи управління має базуватися на принципах самофінансування, самоврядування та самозабезпечення територіального соціально-економічного розвитку.

В нинішніх ринкових умовах господарювання важливого значення набуває удосконалення системи територіальної організації влади і місцевого самоврядування на таких засадах:

на

^ створення прозорої системи адміністративно-правових та Ф^1нансово-економічних взаємовідносин між; владними структурами ¹⁴" ^наЦіональному, регіональному і місцевому рівнях;

===== 135

>=> посилення державного контролю за фінансовою дисципліною місцевих органів виконавчої влади;

•=> налагодження партнерських стосунків та чіткого розмежування повноважень між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо надання послуг населенню;

<=> формування дієздатних територіальних громад з відповідним

ресурсним забезпеченням.

На сучасному етапі господарювання, коли зростає роль органів місцевого регіонального самоврядування, а також приватних організацій, які безпосередньо самостійно розробляють і реалізовують окремі заходи, реалізація державної регіональної економічної політики повинна бути спрямована на їх підтримку. Надалі потрібно пам'ятати, що функції центрального уряду будуть поступово звужуватись і вони обмежуватимуться координацією її основних стратегічних напрямів. Також має поступово підвищуватись активність місцевих об'єднань громадян, неприбуткових організацій, різноманітних фондів, які представляють інтереси територіальних громад. Таким чином, будуть посилюватись процеси децентралізації в реалізації основних напрямів державної регіональної економічної політики.

Проте в процесі перебудови і реформування системи управління регіональними процесами виникатимуть певні перепони і труднощі в реалізації цих законів. Тому є необхідність проведення структурних змін у сфері науково-дослідної і технічної діяльності. Науковці пропонують провести роботу щодо комплексного наукового і проектно-конструкторського забезпечення пріоритетних напрямів виробничої діяльності¹. Це може бути здійснено у формі територіальних фінансово-промислових груп із залученням до них відповідних науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, шляхом створення технопарків інших

інноваційних структур.

Як показує світовий досвід і практика, єдиної моделі побудови організаційно-правової основи регіональної економічної політики

немає. Найкращим є варіант, за яким держава створює правові основи для використання внутрішнього потенціалу територій. Разом з тим держава повинна сприяти і надавати допомогу тим регіонам, які є пріоритетними в розвитку економіки. Таким чином, вона забезпечуватиме формування конкурентоспроможних регіонів і, тим самим, буде зміцнювати загальнодержавний економічний потенціал.

6.3. Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

Найбільш важливими і провідними механізмами державної регіональної економічної політики є бюджетно-фінансові важелі. В Україні сформована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про бюджетну систему України», в якому визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і контролю за виконанням бюджетів. Міжбюджетні взаємовідносини грунтуються на. довгостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому розмежуванні повноважень і відповідальності. У Конституції України (ст. 140) записано, що органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і селищ, є обласні та районні ради.

Економічний зв'язок між центром і регіонами здійснюється згідно із встановленою центром єдиною податковою системою з багаторівневою ієрархічною структурою. Місцеві податки дають можливість регіональним органам влади мати власні важелі впливу на соціаль-но-економічну ситуацію території. Встановлений порядок формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам. Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається рішенням парламенту. Регіональні органи влади, залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів, формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету (з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі).

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЮ

Така система сприяє встановленню тісних взаємозв'язків між центром і регіонами. Вона допомагає вирішувати важливі регіональні проблеми економічного, соціального, екологічного характеру. Головний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна в першу чергу забезпечити наповнення бюджету власного рівня. Водночас здійснюється відповідний перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів, оскільки досягти повноїрівності регіонів практично неможливо, адже всі вони відрізняються між собою за економічним і природно-ресурсним потенціалом, людськими ресурсами, розташуванням самих регіонів на території країни.

Процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхідним, оскільки він забезпечує єдність держави, а також нормальні умови перебігу відтворювальних процесів на різних територіях.

Головним напрямом зміцнення фінансово-економічної бази території регіонів є:

х підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів;

je збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів;

ж чітке визначення порядку надання дотацій, субвенцій і субсидій місцевим бюджетам.

Особливу увагу треба приділяти формуванню місцевих фінансів у депресивних регіонах (територіях).

Сучасний економічний стан у державі і наявна законодавча база створюють певні проблеми взаємовідносин між центром і адміністративно-територіальними утвореннями. Тому актуальною є проблема необхідності вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин.

Щоб створити відносно рівні соціально-економічні умови життєдіяльності населення в різних регіонах, необхідно посилити роль державного бюджету. Одночасно місцевим органам влади необхідні фінансові ресурси для підвищення рівня жиїтя населення своєї території. Розв'язання цього протиріччя можливе лише за таких умов: