Водні ресурси основних річок України

Із наведених даних видно, що Україна має значні сумарні водні ресурси. Проте вони не характеризують її водозабезпеченості, оскільки значна частина їх, зокрема води притоку, не завжди в пов­ному об'ємі можуть використовуватись для потреб нашої країни, бо є власністю сусідніх держав. Через це власними водними ресурса­ми України є місцевий стік річок, на який повністю можна розра­ховувати при плануванні водозабезпечення населення й інших во­докористувачів. За запасами місцевих водних ресурсів у розрахунку на одного жителя (близько 1 тис. м³ на рік) Україна належить до малозабезпечених водою держав (у середньому по Європі водні ре­сурси на душу населення становлять 5,18 тис. м³ на рік).

Оцінюючи водні ресурси, потрібно враховувати ряд обставин, які ускладнюють використання річкових вод.

По-перше, це значні коливання водних ресурсів у часі. Тому в ма­ловодні (посушливі) роки водні ресурси значно менші, ніж у середній за водністю рік. Так, місцевий стік у маловодні роки (75 % забезпеченості) складає 45 км³, а в дуже маловодні (95 % забезпеченості) — всього 22 км³. Саме на цей стік орієнтуються при організації водопостачання та проведенні інших водогосподарських заходів. Нерівномірно розподіляються водні ресурси й за сезонами року.

По-друге, водні ресурси нерівномірно розподілені по території Ук­раїни, внаслідок чого водозабезпеченість в окремих регіонах неод­накова. Найбільшу кількість води мають західні області (Закар­патська, Івано-Франківська, Львівська), де в середній за водністю рік на 1 км² площі припадає від 200 до 600 тис. м³, а на одного жи­теля від 2 до 7 тис. м³ води місцевого стоку. Найменше забезпечені водою південні області, які особливо потребують її для подальшого розвитку промисловості та сільського господарства. Так, у До­нецькій, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській об­ластях на 1 км² площі припадає від 5...10 до 40 тис. м³ води на рік, а на одного жителя від 120 до 400 м³, тобто в 15...20 разів менше ніж у західних областях. У маловодні роки забезпеченість південних областей водами місцевого стоку ще менша, що ускладнює водоза­безпечення населених пунктів і промислових центрів.

В областях Полісся (Волинська, Рівненська, Житомирська, Чернігівська, північна частина Київської) на 1 км² площі припадає 75... 1000 тис. м³ води на рік, а на одною жителя — 1500...1900 м³. В областях Лісостепу на 1 км² площі водні ресурси становлять 50...70 тис. м³ на рік, збільшуючись до 100...125 тис. км³ у східних і західних частинах зони. На одного жителя тут припадає від 500 до 1500 м³ води на рік.

Співвідношення об'ємів вод місцевого стоку і притоку в різних регіонах України різні. В більшості з них притік води перевищує місцевий стік. Винятком є Автономна Республіка Крим, де прито­ку немає, а також Львівська, Закарпатська і Харківська області, де притік менший за місцевий стік. Найбільша кількість вод надходить в Одеську та Херсонську області — відповідно 133 і 53,5 км³. Об'єм підтоку вод із окремих областей змінюється від 3,36 км³ (із Жито­мирської) до 134 км³ (із Одеської).

Негативним фактором, який обмежує можливості використання наявних водних ресурсів, є погіршення якості води через скидання у водні об'єкти стічних вод, внаслідок чого вона забруднюється, втрачає корисні властивості й часто стає непридатною для певних видів використання.

Наведені вище величини стоку є середньою, щорічно відновлюваною величиною природних водних ресурсів України.

Середня багаторічна величина водних ресурсів, або норма річ­ного стоку річок, визначається заданими безпосередніх вимірювань витрат води і виражається в метрах кубічних на секунду (м³/с). Щоб отримати величину стоку (водних ресурсів) за рік, потрібно одержа­не значення норми помножити на кількість секунд у році, тобто

W= Q_сер* T

де W — величина стоку за рік, м³;

Q_сер — середня багаторічна величина річкового стоку, м³/с;

T— кількість секунд у році (для середнього року Т = 31,54 *10⁶ )

Розраховану таким чином величину водних ресурсів для зруч­ності підрахунків і користування часто виражають у кубічних кіло­метрах (км³).

Водні ресурси річок, де систематичні спостереження за стоком не проводяться, визначаються звичайно по картах ізоліній середнього річного стоку або іншими способами. Як правило, значення стоку на каргах позначають у модулях (л/с • км²) або за висотою шару стоку (мм). Для розрахунків водних ресурсів будь-якої річки за допомогою карти необхідно для центру її басейну визначити на карті значення модуля або шару стоку і провести розрахунки за формулою

W= МF- 31,54 * 10⁶

або W= hF- 10³,

де W — величина стоку за рік, м³;

М — середньорічний модуль стоку, л/с • км²;

F — площа басейну річки, км²;

h — шар стоку, мм.

З водами річок пов'язані озерні, болотні та підземні води, які можуть враховуватись при оцінці водозабезпеченості окремих адміністративних областей та економічних районів.

Більша частина цих вод повільно циркулює в процесі кругообігу води і належить до категорії вікових запасів, які нині використову­ються в невеликій кількості. Менша їх частина щорічно або протя­гом певного періоду відновлюється, бере участь у кругообігу води, частково використовується людьми і, отже, належить до категорії сучасних водних ресурсів.

Так склалося, що озера України вивчені недостатньо, не встанов­лений і об'єм води в них. За наближеними підрахунками Г. І. Швеця, об'єм води в прісних озерах досягає 2,3 км³, у солоних і лима­нах — 8,6 км³.

Значну частину території України (переважно північну) займа­ють болота, заболочені й перезволожені землі — 6569 тис. га, в яких зосереджена велика кількість води (близько 30 км³). Тільки при осушенні таких земель частина вод скидається у водотоки і попов­нює ресурси річкового стоку.

Україна має значні запаси підземних вод. Як і поверхневі, підземні води складаються зі щорічно відновлюваних і вікових за­пасів. Найпрактичнішими є щорічно відновлювані ресурси підзем­них вод, тобто води зони активного водообміну, об'єм яких стано­вить 18,6 км³/рік.

Підземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах і провінціях. Найбільше їх припадає на Дніпровсько-Донецький (57,4 %) та Волинсько-Подільський (16,9 %) артезіанські басейни. В інших регіонах України ресурси підземних вод значно менші (в гідрогеологічній провінції Українського щита 10,1 %, Причорно­морському артезіанському басейні — 8,7, Карпатській гідрогеоло­гічній провінції — 3,5, Донецькій — 2,8, Гірському Криму — 0,6 %).

Частина підземних вод безпосередньо пов'язана з поверхневими водами, вони надходять до річок у вигляді підземного стоку. Ресурси цих вод сумарно дорівнюють величині підземного стоку (11,4 км/рік) і враховуються при визначенні ресурсів поверхневих вод.

Крім територіальної, водним ресурсам України властива також значна мінливість у часі (внутрішньорічна і багаторічна), що не­обхідно врахувати при оцінці водозабезпеченості, та різновидність показників якості (каламутність, хімічний склад, мінералізація) і термічного режиму.

Стік річок є одним із компонентів водного балансу. Останній для території України характеризується річною сумою опадів (609 мм), що витрачаються в основному на випаровування (526 мм) і в знач­но меншій кількості — на формування місцевого стоку (83 мм). При цьому на частку поверхневого стоку припадає 64 мм, а підзем­ного — 19 мм. Валове зволоження території країни становить 545 мм. Середній коефіцієнт стоку дорівнює 0,14. Отже, річковий стік ста­новить порівняно незначну частину сумарних опадів і випаровуван­ня — відповідно 14 і 16 %. Проте значення цього елемента водного балансу дуже велике. Особливо цінним є підземний стік, який характеризується незначною мінливістю, на нього майже не впливають посушливі роки. Середні багаторічні водні баланси адміністративних областей України наведено в табл. B.

Розподіл елементів водного балансу по рівнинній території Ук­раїни має зональний характер. Величини середньорічної кількості опадів, середньорічного випаровування і середньорічного стоку за­кономірно зменшуються з півночі на південь (рис. 1.2...1.4). У го­рах Карпат і Криму вони збільшуються з висотою.

Зі співвідношення між опадами та випаровуванням можна по­бачити, що найбільша різниця між ними — в Карпатах і гірській частині Криму, а найменша — в південних низинних районах морського узбережжя. Тому й стік річок найбільший в Карпатах і Гірському Криму, а найменший — на півдні України.

Кількісні характеристики елементів водного балансу та їхнє співвідношення змінюються з року в рік. Зумовлюються ці зміни природним коливанням кліматичних факторів і господарською діяльністю людини (агролісомеліоративні заходи, гідротехнічне будівництво, забори води з різних об'єктів на різні потреби, міжбасейновий і внутрібасейновий перерозподіл і регулювання стоку то­що). Внаслідок проведення цих заходів збільшуються ресурси вологи в фунті, зменшується поверхневий (паводковий) стік, збільшується живлення підземних вод і стік цих вод у річки. Змінюється і струк­тура випаровування: зменшується непродуктивне випаровування, більше вологи надходить на транспірацію. Вода, забрана із водних об'єктів, або не повертається назад і вилучається із загального круго­обігу, або скидається в них у іншому місці, в іншій кількості й якості, або поповнює інші компоненти вологообігу (опади, випаровування).

Отже, складові водного балансу розподілені по території Ук­раїни нерівномірно, що зумовлено сукупною дією місцевих природ­них факторів. Найбільш мінливий серед них — річковий стік.

Таблиця B