Водні ресурси основних річок України
Річка | Площа водозбору, км2 | Водні ресурси, км/рік | ||
Середній рік (Р = 50 %) | Маловодний рік (Р = 75 %) | Дуже маловодний рік (Р = 95 %) | ||
Дніпро У тому числі Прип'ять Десна | 504 000
114 300 88 900 | 53,5
13,2 11,4 | 43,0
9,91 8,90 | 32,2
6,82 6,42 |
Сіверський Донець (поблизу м.Лисичанськ) | 52 400 | 3,47 | 2,48 | 1,59 |
Південний Буг | 637 000 | 3,39 | 2,19 | 1,26 |
Дністер | 72 100 | 8,66 | 6,78 | 4.89 |
Тиса (поблизу смт.Вилок) | 9140 | 6,26 | 4,70 | 3,20 |
Прут | 8260 | 2,08 | 1,37 | 0,77 |
Із наведених даних видно, що Україна має значні сумарні водні ресурси. Проте вони не характеризують її водозабезпеченості, оскільки значна частина їх, зокрема води притоку, не завжди в повному об'ємі можуть використовуватись для потреб нашої країни, бо є власністю сусідніх держав. Через це власними водними ресурсами України є місцевий стік річок, на який повністю можна розраховувати при плануванні водозабезпечення населення й інших водокористувачів. За запасами місцевих водних ресурсів у розрахунку на одного жителя (близько 1 тис. м3 на рік) Україна належить до малозабезпечених водою держав (у середньому по Європі водні ресурси на душу населення становлять 5,18 тис. м3 на рік).
Оцінюючи водні ресурси, потрібно враховувати ряд обставин, які ускладнюють використання річкових вод.
По-перше, це значні коливання водних ресурсів у часі. Тому в маловодні (посушливі) роки водні ресурси значно менші, ніж у середній за водністю рік. Так, місцевий стік у маловодні роки (75 % забезпеченості) складає 45 км3, а в дуже маловодні (95 % забезпеченості) — всього 22 км3. Саме на цей стік орієнтуються при організації водопостачання та проведенні інших водогосподарських заходів. Нерівномірно розподіляються водні ресурси й за сезонами року.
По-друге, водні ресурси нерівномірно розподілені по території України, внаслідок чого водозабезпеченість в окремих регіонах неоднакова. Найбільшу кількість води мають західні області (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська), де в середній за водністю рік на 1 км2 площі припадає від 200 до 600 тис. м3, а на одного жителя від 2 до 7 тис. м3 води місцевого стоку. Найменше забезпечені водою південні області, які особливо потребують її для подальшого розвитку промисловості та сільського господарства. Так, у Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях на 1 км2 площі припадає від 5...10 до 40 тис. м3 води на рік, а на одного жителя від 120 до 400 м3, тобто в 15...20 разів менше ніж у західних областях. У маловодні роки забезпеченість південних областей водами місцевого стоку ще менша, що ускладнює водозабезпечення населених пунктів і промислових центрів.
В областях Полісся (Волинська, Рівненська, Житомирська, Чернігівська, північна частина Київської) на 1 км2 площі припадає 75... 1000 тис. м3 води на рік, а на одною жителя — 1500...1900 м3. В областях Лісостепу на 1 км2 площі водні ресурси становлять 50...70 тис. м3 на рік, збільшуючись до 100...125 тис. км3 у східних і західних частинах зони. На одного жителя тут припадає від 500 до 1500 м3 води на рік.
Співвідношення об'ємів вод місцевого стоку і притоку в різних регіонах України різні. В більшості з них притік води перевищує місцевий стік. Винятком є Автономна Республіка Крим, де притоку немає, а також Львівська, Закарпатська і Харківська області, де притік менший за місцевий стік. Найбільша кількість вод надходить в Одеську та Херсонську області — відповідно 133 і 53,5 км3. Об'єм підтоку вод із окремих областей змінюється від 3,36 км3 (із Житомирської) до 134 км3 (із Одеської).
Негативним фактором, який обмежує можливості використання наявних водних ресурсів, є погіршення якості води через скидання у водні об'єкти стічних вод, внаслідок чого вона забруднюється, втрачає корисні властивості й часто стає непридатною для певних видів використання.
Наведені вище величини стоку є середньою, щорічно відновлюваною величиною природних водних ресурсів України.
Середня багаторічна величина водних ресурсів, або норма річного стоку річок, визначається заданими безпосередніх вимірювань витрат води і виражається в метрах кубічних на секунду (м3/с). Щоб отримати величину стоку (водних ресурсів) за рік, потрібно одержане значення норми помножити на кількість секунд у році, тобто
W= Qсер* T
де W — величина стоку за рік, м3;
Qсер — середня багаторічна величина річкового стоку, м3/с;
T— кількість секунд у році (для середнього року Т = 31,54 *106 )
Розраховану таким чином величину водних ресурсів для зручності підрахунків і користування часто виражають у кубічних кілометрах (км3).
Водні ресурси річок, де систематичні спостереження за стоком не проводяться, визначаються звичайно по картах ізоліній середнього річного стоку або іншими способами. Як правило, значення стоку на каргах позначають у модулях (л/с • км2) або за висотою шару стоку (мм). Для розрахунків водних ресурсів будь-якої річки за допомогою карти необхідно для центру її басейну визначити на карті значення модуля або шару стоку і провести розрахунки за формулою
W= МF- 31,54 * 106
або W= hF- 103,
де W — величина стоку за рік, м3;
М — середньорічний модуль стоку, л/с • км2;
F — площа басейну річки, км2;
h — шар стоку, мм.
З водами річок пов'язані озерні, болотні та підземні води, які можуть враховуватись при оцінці водозабезпеченості окремих адміністративних областей та економічних районів.
Більша частина цих вод повільно циркулює в процесі кругообігу води і належить до категорії вікових запасів, які нині використовуються в невеликій кількості. Менша їх частина щорічно або протягом певного періоду відновлюється, бере участь у кругообігу води, частково використовується людьми і, отже, належить до категорії сучасних водних ресурсів.
Так склалося, що озера України вивчені недостатньо, не встановлений і об'єм води в них. За наближеними підрахунками Г. І. Швеця, об'єм води в прісних озерах досягає 2,3 км3, у солоних і лиманах — 8,6 км3.
Значну частину території України (переважно північну) займають болота, заболочені й перезволожені землі — 6569 тис. га, в яких зосереджена велика кількість води (близько 30 км3). Тільки при осушенні таких земель частина вод скидається у водотоки і поповнює ресурси річкового стоку.
Україна має значні запаси підземних вод. Як і поверхневі, підземні води складаються зі щорічно відновлюваних і вікових запасів. Найпрактичнішими є щорічно відновлювані ресурси підземних вод, тобто води зони активного водообміну, об'єм яких становить 18,6 км3/рік.
Підземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах і провінціях. Найбільше їх припадає на Дніпровсько-Донецький (57,4 %) та Волинсько-Подільський (16,9 %) артезіанські басейни. В інших регіонах України ресурси підземних вод значно менші (в гідрогеологічній провінції Українського щита 10,1 %, Причорноморському артезіанському басейні — 8,7, Карпатській гідрогеологічній провінції — 3,5, Донецькій — 2,8, Гірському Криму — 0,6 %).
Частина підземних вод безпосередньо пов'язана з поверхневими водами, вони надходять до річок у вигляді підземного стоку. Ресурси цих вод сумарно дорівнюють величині підземного стоку (11,4 км/рік) і враховуються при визначенні ресурсів поверхневих вод.
Крім територіальної, водним ресурсам України властива також значна мінливість у часі (внутрішньорічна і багаторічна), що необхідно врахувати при оцінці водозабезпеченості, та різновидність показників якості (каламутність, хімічний склад, мінералізація) і термічного режиму.
Стік річок є одним із компонентів водного балансу. Останній для території України характеризується річною сумою опадів (609 мм), що витрачаються в основному на випаровування (526 мм) і в значно меншій кількості — на формування місцевого стоку (83 мм). При цьому на частку поверхневого стоку припадає 64 мм, а підземного — 19 мм. Валове зволоження території країни становить 545 мм. Середній коефіцієнт стоку дорівнює 0,14. Отже, річковий стік становить порівняно незначну частину сумарних опадів і випаровування — відповідно 14 і 16 %. Проте значення цього елемента водного балансу дуже велике. Особливо цінним є підземний стік, який характеризується незначною мінливістю, на нього майже не впливають посушливі роки. Середні багаторічні водні баланси адміністративних областей України наведено в табл. B.
Розподіл елементів водного балансу по рівнинній території України має зональний характер. Величини середньорічної кількості опадів, середньорічного випаровування і середньорічного стоку закономірно зменшуються з півночі на південь (рис. 1.2...1.4). У горах Карпат і Криму вони збільшуються з висотою.
Зі співвідношення між опадами та випаровуванням можна побачити, що найбільша різниця між ними — в Карпатах і гірській частині Криму, а найменша — в південних низинних районах морського узбережжя. Тому й стік річок найбільший в Карпатах і Гірському Криму, а найменший — на півдні України.
Кількісні характеристики елементів водного балансу та їхнє співвідношення змінюються з року в рік. Зумовлюються ці зміни природним коливанням кліматичних факторів і господарською діяльністю людини (агролісомеліоративні заходи, гідротехнічне будівництво, забори води з різних об'єктів на різні потреби, міжбасейновий і внутрібасейновий перерозподіл і регулювання стоку тощо). Внаслідок проведення цих заходів збільшуються ресурси вологи в фунті, зменшується поверхневий (паводковий) стік, збільшується живлення підземних вод і стік цих вод у річки. Змінюється і структура випаровування: зменшується непродуктивне випаровування, більше вологи надходить на транспірацію. Вода, забрана із водних об'єктів, або не повертається назад і вилучається із загального кругообігу, або скидається в них у іншому місці, в іншій кількості й якості, або поповнює інші компоненти вологообігу (опади, випаровування).
Отже, складові водного балансу розподілені по території України нерівномірно, що зумовлено сукупною дією місцевих природних факторів. Найбільш мінливий серед них — річковий стік.
Таблиця B