2. Проблема Квебеку

Загострення франкоканадського національного питання стало на десятки років найболючішою політичною проблемою Канади, набуваючи інколи масштабів кризи всієї федерації. Корені цієї проблеми -- в історії формування Канадської держави та особливостях національного складу. Більшість її населення -- англоканадці (40%), до яких прилучаються також вихідці з інших країн Європи, Азії та Африки. Франкоканадці (близько 7 млн), нащадки першопоселенців, засновників колонії Нова Франція, становлять 27% населення країни, причому переважна більшість (85%) зосереджена у провінції Квебек, де вони становлять 82% населення. Тому франкоканадська проблема стала передусім «проблемою Квебеку».

Провідні позиції в економіці Квебеку належали англоканадським та американським компаніям, на заводах яких панувала англійська мова. Становлячи всього 10% населення провінції, англоканадці обіймали 80% усіх керівних посад на приватних підприємствах, тоді як серед робітників їх частка становила всього 7%. Рівень безробіття у провінції наприкінці 60-х років був на 20-30% вищий від середньоканадського, а доходи англомовних жителів Квебеку на 40% перевищували середній рівень по провінції. Особливо важливе значення для підвищення соціального статусу працівника мало знання англійської мови. Франкоканадці, котрі володіли тільки рідною мовою, перші ставали жертвами безробіття і мали найменше шансів для зростання доходів. Водночас для «одномовних» англоканадців незнання французької не приводило до зниження їх соціального статусу.

Панування англійської мови стало також причиною того, що їй були змушені віддавати перевагу більшість «старих» і «нових» іммігрантів (німців, італійців, голландців, українців, поляків та ін.), поповнюючи таким чином лави англомовних громадян, що в свою чергу непокоїло франкоканадців, посилюючи їх згуртованість і розвиток національної самосвідомості.

Політичним результатом цього процесу стала активізація національного руху франкоканадців за рівноправність з англомовними громадянами. Небажання уряду піти назустріч прагненням франкомовного населення призвело до появи на політичній арені Квебеку організацій, що виступали за вихід провінції зі складу Канади та утворення незалежної держави. У 1968 р. вони обєднались у Квебекську партію на чолі з Рене Левеком. За таких умов правляча Ліберальна партія пішла на зміни у керівництві. Новим лідером лібералів став відомий професор з Монреаля франкоканадець Пєр Елліот Трюдо. Переконаний прихильник єдності Канади та противник сепаратизму, він в той же час виступав за рівноправність французької мови з англійською та розширення сфери її вживання, що мало б поліпшити становище франкомовного населення. На парламентських виборах 1968 р. Трюдо висунув привабливу програму реформ в усіх сферах життя країни і добився переконливої перемоги. Ліберальна партія дістала абсолютну більшість у парламенті, а її лідер став премєр-міністром.

У 1969 р. уряд Трюдо через парламент провів закон, який проголосив рівноправність англійської та французької мов у всіх ланках державного апарату та передбачав введення двомовності в регіонах, де меншість, що розмовляє однією з двох офіційних мов, становить не менше 10% населення. З 1971 р. розпочалось також виконання урядової програми навчання другої мови (французької в англомовних провінціях та англійської в Квебеку) в середніх та вищих навчальних закладах. Ці та інші заходи, в тому числі економічного характеру, дещо змінили ситуацію на краще, але в цілому через непослідовність проведення та опір не підтримуючих двомовності (серед них і франкоканадців) до кардинальних змін не привели.

Насамперед, протест франкомовного населення викликала урядова концепція «одна країна -- одна нація», яка заперечувала двонаціональний характер канадської держави (Трюдо говорив, що існує тільки одна нація -- канадці, які розмовляють різними мовами). Політичним виразом цього протесту став «Закон № 22» (1974 р.) квебекського парламенту, який проголосив французьку мову єдиною офіційною мовою провінції, що в свою чергу викликало протести англоканадців і федерального уряду. Ситуація загострилась після приходу в 1976 р. до влади в провінції Квебекської партії, яка проголосила план поетапного виходу Квебеку зі складу федерації. Але під час організованого 1980 р. провінційним урядом референдуму вимогу незалежності Квебеку підтримало тільки 40% виборців. Гасло незалежності було знято, але проблема залишилася, набувши характеру хронічної кризи. Вирішення цієї проблеми потребувало значних конституційних змін, що могло б зміцнити федерацію, якщо б одночасно враховувалися інтереси окремих провінцій.