logo
Дослідження сильних і суховійних вітрів на Дніпропетровщині

2.6 Основи районування території

Фізико-географічне районування - необхідна ланка у науковому пізнанні навколишнього середовища, що постійно змінюється. Розробки у цій області мають велике практичне значення, оскільки районування входить як істотний елемент до багатьох досліджень, присвячених оцінюванню природних умов.

Важливо підкреслити також досвід, накопичений у районуванні по систематизації та генералізації даних.

Важливий розподіл спеціальних метеорологічних й кліматичних досліджень - кліматичне районування. Кліматичне районування будь-якої території може бути загальним (генетичним), або галузевим (прикладним). Воно полягає у виділенні на території окремих природних або адміністративних обєктів певної кількості районів, які відрізняються особливостями просторово-часового розподілу кліматичних елементів, інтенсивністю погодних процесів та явищ, їх частотою та подовженістю.

Загальне (генетичне) кліматичне районування зосновано на територіальних закономірностях формування клімату у результаті взаємодії різних типів повітряних мас, обумовлюється їх співвідношенням у річному розтині.

Галузеве (прикладне) кліматичне районування передбачає оцінку значень кліматичних показників з урахуванням їх річного й добового ходу, а також можливостей отримання найбільш високого економічного ефекту для даної галузі господарства. У галузевому кліматичному районуванні важливе значення має оцінка можливих економічних утрат, або, навпаки, наднормативних прибутків унаслідок виникнення екстремальних погодних умов або явищ [26].

Районування - це територіальне узагальнення будь-яких груп подібних явищ чи обєктів та просторове відокремлення їх від інших подібних груп.

Прикладне кліматичне районування: агрокліматичне, біокліматичне, будівельне, транспортне, енергетичне та інше. Галузеве кліматичне районування базується на загальному кліматичному районуванні, тому що при описі закономірностей формування клімату зон та областей обовязково висвітлюються екстремальні погодні умови та їх просторово-часова мінливість, вплив яких часто є вирішальним для багатьох галузей народного господарства [26].

Районування являє собою процес виділення та вивчення обєктивно існуючої територіальної структури, упорядкованості, організованості та ієрархічної підпорядкованості [2,14].

Розрізняють такі види районування:

1) районування, як процес виявлення диференціації та інтеграції комплексу територіальних ознак та явищ;

2) районування, як результат : карта, схема та інше;

3) районування, як сфера практичного додатку господарських прийомів.

Виділяють такі форми районування:

- інтегральне (систем взаємозвязку суспільства та природи);

- комплексне (фізико-географічне, економіко-географічне та інше);

- галузеве (кліматичне, геоморфологічне);

- загальнонаукове;

- прикладне (для вивчення природних процесів та господарських рекомендацій);

- дедуктивне («зверху»);

- індуктивне («знизу»);

- індивідуальне (виділення неповторних контурів);

- типологічне (обєднання виділів за певними загальними властивостями) [26].

Природне районування полягає у тому, що при районуванні природних умов необхідно брати до уваги вплив матеріальних процесів суспільного виробництва, що змінюють природу, і враховувати вплив природи на суспільство. Ці положення особливо актуальні при районуванні для цілей сільського господарства, де проблема взаємодій природи та суспільства має підвищене значення.

Таким чином районування природних умов є засобом систематизації, аналізу та узагальнення емпіричних даних, методом виявлення закономірностей географічного розподілу кількісних та якісних різниць та подібностей окремих ознак чи груп ознак.

Природне районування може проводитись як «зверху» - від вищих одиниць до нижчих, так і «знизу» - від нижчих до вищих. Обидва принципи районування застосовуються при географічних дослідженнях. Якщо їх використовувати поодинці, вони не дадуть необхідного ефекту. Лише вірне поєднання обох методів забезпечує обєктивне відображення дійсної диференціації географічних обєктів чи явищ. Районування «зверху» дає можливість виявити основі закономірності розподілу явищ чи обєктів. Районування «знизу», що базується на польових ландшафтних дослідженнях, дає можливості точно відокремити одиниці різного таксономічного значення [26].